Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/10007/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 р. Справа № 440/10007/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2023, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. м. Полтава, повний текст складено 19.01.23 по справі № 440/10007/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі ГУ НП в Полтавській області, відповідач), у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не включенні при розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн, індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн, індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн; - стягнути витрати на правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог послався на безпідставне не включення відповідачем до складу місячного грошового забезпечення при здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон № 2262-XII) індексації (929,08 грн) та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (360 грн), які підлягають обов`язковому нарахуванню та виплаті. Повідомив, що надбавку за роботу в умовах режимних обмежень ГУНП в Полтавській області було виплачено позивачу на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021 у розмірі 15% від посадового окладу. Пославшись на практику суду касаційної інстанції, зазначив, що неврахування при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні індексації призведе до застосування для визначення її розміру знеціненого грошового забезпечення. Стверджує, що у межах спірних правовідносин математично правильною є сума одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з поліції у розмірі 139862,20 грн (12696,94+929,08 (індексація) + 360 (надбавка)*50%*20 років вислуги) за відрахуванням військового збору (1,5%) становить 139650,41 грн, однак відповідачем було виплачено суму 126969,40 грн. За необхідності вважав за можливе застосувати положення ч.2 ст. 9 КАС України та вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним. Також, пославшись на ст.ст. 132, 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) повідомив орієнтовний розрахунок витрат, понесених позивачем на правничу допомогу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 у справі № 440/10007/22 позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630, вул. Пушкіна, 83, м.Полтава) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Полтавській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби, відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн, індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби, відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн, індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій пославшись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 у справі № 440/10007/22 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19 та від 30.04.2021 у справі № 620/561/20, які були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, з огляду на відмінність суб`єктного складу та нормативно-правового регулювання у порівнюваних справах. Зауважив, що порядок нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям суттєво відрізняється від порядку, передбаченого для поліцейських, а саме у випадку військовослужбовців в наказі Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб» відсутнє посилання на конкретні складові грошового забезпечення військовослужбовців, що враховуються в рахунок одноразової грошової допомоги, адже зазначається лише про місячне грошове забезпечення, яке підлягає індексації. В свою чергу, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та з добувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (який є спеціальним нормативно-правовим актом у правовідносинах щодо проходження служби поліцейськими) визначає конкретний і вичерпний перелік складових грошового забезпечення поліцейських, з яких здійснюється розрахунок такої допомоги, до складу якого індексація грошового забезпечення не входить. Повідомив, що наразі Верховним Судом не приймалося рішення, яке б містило правовий висновок про застосування норм спеціального законодавства в частині включення індексації до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейських. Стосовно не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби надбавки за роботу в умовах режимних обмежень вказав, що на момент звільнення позивача на адресу відділу режиму та технічного захисту інформації ГУНП в Полтавській області вмотивований рапорт щодо необхідності встановлення позивачу надбавки за службу в умовах режимних обмежень не надходив, оскільки законних підстав для виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, а саме у період з 08.05.2018 по 08.01.2020, не було. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 08 січня 2020 року № 6 о/с, майора поліції ОСОБА_1 з 08 січня 2020 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (а.с. 65). 13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із запитом до ГУНП в Полтавській області, у якому просив надати інформацію щодо виплаченої одноразової грошової допомоги (а.с. 18-19). Листом від 18 жовтня 2022 року № 191 зі ГУНП в Полтавській області повідомило ОСОБА_1 , що розмір грошового забезпечення встановленого на дату звільнення, для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні в розрахунку за повний місяць становив: посадовий оклад - 2400 грн, спеціальне звання - 2000 грн, надбавка за стаж служби в поліції (40%) - 1760 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби (40%) - 2464 грн, премія (47,228%) - 4072,94 грн. Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні нарахована у розмірі 126969,40 грн (12696,94*50%*20 років) та виплачена 29 січня 2020 року, згідно наказу ГУНП від 08 січня 2020 року № 6 о/с. Індексація за січень 2020 року нарахована в сумі 239,76 грн (929,08 грн/31*8 днів) та виплачена в сумі 236,16 грн, однак не є видом грошового забезпечення та не може бути включена до розміру грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні. Надбавка за роботу в умовах режимних обмежень не включена у розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки на момент звільнення виплата зазначеної надбавки не проводилась (а.с. 20-21). У подальшому, а саме 25 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Національної поліції України із заявою в якій просив здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в поліції в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень 15% посадового окладу (а.с. 22). Вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у належному розмірі, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. В обґрунтування такої позиції посилався на аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, від 30 квітня 2021 року у справі № 620/561/20. Встановивши, що відповідачем на виконання судового рішення у грудні 2021 року було проведено нарахування та виплату позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 09 травня 2018 року по 08 січня 2020 року у розмірі 15% від окладу, суд дійшов висновку про протиправність відмови ГУНП в Полтавській області у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн, індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн. Суд вважав, що позивачем дотримано строк звернення до суду, оскільки останньому про порушення своїх прав стало відомо з листа ГУНП в Полтавській області від 18 жовтня 2022 року № 191зі. При цьому враховано, що наказ про звільнення від 08 січня 2020 року № 6 о/с не містить складових грошового забезпечення, які мали обраховуватись при виплаті одноразової грошової допомоги. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1000 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, служба в органах поліції. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з обчисленням ГУ НП в Полтавській області позивачу розміру одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення та надбавки за службу в умовах режимних обмежень. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про зобов`язання здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Так, частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі за текстом КЗпП України) (статті (у редакції, яка була чинна на день звернення позивача до суду з цим позовом), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом з цим, відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, зокрема Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом (17.11.2022, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Полтавського окружного адміністративного суду), враховуючи дію карантину, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, право позивача на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з системного аналізу вказаних норм. Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Також, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. Таким чином, під заробітною платою згідно з частиною другою статті 233 КЗпП слід розуміти всі виплати, які належать до виплати працівнику. Крім того, колегія суддів зазначає, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж, на поліцейських поширюється дія КЗпП України, у тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного поліцейському суми грошового забезпечення. Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №806/2883/17. Формулювання позовних вимог іншим чином, ніж про стягнення заробітної плати, не спростовує наведеного висновку, оскільки норми статті 233 Кодексу законів про працю України, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати, якою в нашому випадку є грошове забезпечення. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 29.11.2022 у справі № 200/4481/21, від 04.02.2022 у справі № 280/9017/20, від 13.03.2019 у справі № 807/363/18. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано строк звернення до суду з даним позовом. Щодо правомірності розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції без урахування індексації грошового забезпечення слід зазначити таке. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі за текстом Закон України "Про Національну поліцію"). Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. За поліцейськими, які тимчасово проходять службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Поліцейські, відряджені до інших органів державної влади, установ, організацій та прикомандировані відповідно до цього Закону, отримують грошове забезпечення, враховуючи посадовий оклад за посадою, яку вони займають в органі, установі чи організації, до якої вони відряджені, а також інші види грошового забезпечення, визначені цим Законом. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Відповідно до абзацу другого статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Абзацом четвертим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі за текстом - Порядок № 393) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" (зі змінами та в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі за текстом - Наказ № 260). За правилами пункту 3 розділу І Наказу № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 23 розділу І Наказу № 260 (в редакції на момент звільнення позивача зі служби в органах поліції) передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. З наведеної норми слідує, що при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні враховується місячне грошове забезпечення до складу якого включається щомісячні додаткові види грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премії, установлені на день звільнення. Як установлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 не враховано індексацію грошового забезпечення, яка відповідно до довідки про розмір та склад щомісячного грошового забезпечення та розмір нарахованої індексації позивача (а.с. 24) в останньому місяці служби (грудень 2019) становить 929,08 грн. З огляду на те, що статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктом 10 Порядку № 393 визначено, що розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейського здійснюється на підставі розміру місячного грошового забезпечення, для правильного вирішення спору необхідно встановити чи входить індексація заробітної плати до місячного грошового забезпечення поліцейського. Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ (далі за текстом - Закон № 1282-ХІІ). У статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Статтею 4 Закону № 1282-XII передбачено, що: індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша); обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина друга); для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина третя); підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта); у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина п`ята). Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі за текстом - Порядок № 1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Абзацами першим, п`ятим пункту 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу. Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац перший); оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (абзац другий); частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац четвертий); сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий); у разі коли особа працює/служить неповний робочий/службовий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу (абзац шостий). Згідно з абзацом першим пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий пункту 5 Порядку № 1078). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку № 1078). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078). У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру (абзац п`ятий пункту 5 Порядку № 1078). До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078). Якщо підвищення грошового доходу відбулося не з 1 числа місяця, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу з урахуванням положень цього Порядку (абзац сьомий пункту 5 Порядку №1078). Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку про те, що індексація грошового забезпечення, у тому числі поліцейських, є однією з основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів і нормативно-правових актів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-ІІІ від 05.10.2000, Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу як для розрахунку пенсії за вислугу років, так і для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби призвело б до застосування для визначення розміру пенсії та одноразової грошової допомоги знеціненого грошового забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19 та від 30.04.2021 у справі №620/561/20. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії, оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід`ємною складовою частиною сум грошового забезпечення поліцейських. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення поліцейських. Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 30.09.2019 у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі №522/11257/16-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї. На підставі викладеного колегія суддів установила, що індексація грошового забезпечення позивача входить до складу грошового забезпечення, а тому мала бути врахована відповідачем при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що останнім протиправно не було зроблено. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про протиправність відмови відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби, відповідно до положень частини першої статті 9 Закону № 2262-XII, з урахуванням індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн. Колегія суддів вважає неприйнятними посилання апелянта на неможливість врахування вищенаведених висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19 та від 30.04.2021 у справі №620/561/20, оскільки механізм нарахування індексації, її правова природа та мета з якою вона нараховується, є однаковою як для військовослужбовців, так і для поліцейських. Крім того, доводи апелянта про неможливість врахування індексації грошового забезпечення при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу через відсутність в Наказі № 260 прямої вказівки на необхідність вчинення таких дій, не спростовує вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції та не звільняє ГУ НП в Полтавській області від обов`язку виплатити позивачу спірну допомогу у належному розмірі. Посилання апелянта на пункт 6 розділу VІ Наказу № 260 в редакції наказу Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17.07.2020, яким визначено перелік складових грошового забезпечення поліцейських, що враховується при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, з огляду на дату звільнення позивача зі служби (08.01.2020) є неприйнятними, оскільки такі зміні у вказаному наказі відбулися вже після звільнення позивача, тобто застосуванню до спірних відносин не підлягали. Стосовно не нарахування надбавки за роботу в умовах режимних обмежень під час виплати одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 7 Наказу № 260 поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов`язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень)), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року по справі № 440/4015/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року по справі № 440/4015/21 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 08 травня 2018 року відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю", пункту 2 "Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414, підпункту 2 пункту 5 Постанови КМУ № 988 від 11 листопада 2015 року та пункту 7 розділу II Наказу Міністерства Внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в період з 09 травня 2018 року по 08 січня 2020 року відповідно до статті30 Закону України "Про державну таємницю", пункту 2 "Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 1994 року №414, підпункту 2 пункту 5 Постанови КМУ № 988 від 11 листопада 2015 року та пункту 7 розділу II Наказу Міністерства Внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reestr.court.gov.ua/Review/101451945). На виконання вищевказаної постанови та наказу ГУНП в Полтавській області від 13 грудня 2021 року № 660 о/с ОСОБА_1 у грудні 2021 року проведено нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 09 травня 2018 року по 08 січня 2020 року у розмірі 15% від окладу, що підтверджується довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській області від 16 січня 2023 року № 80/115/29/01-2023 (а.с. 63). У свою чергу згідно довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській області від 16 січня 2023 року № 79/115/29/01-2023, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку за повний місяць становив 12696,94 грн, у тому числі: посадовий оклад - 2400 грн, спеціальне звання - 2000 грн, надбавка за стаж служби в поліції (40%) - 1760 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби (40%) - 2464 грн, премія (47,228%) - 4072,94 грн. Виходячи із вищевикладеного розмір надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за місяць становив 360 грн (2400 грн*15%). З огляду на встановлені у справі обставини, враховуючи, що надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, яка є складовою грошового забезпечення поліцейського, належала позивачу до виплати та виплачена на виконання судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови ГУНП в Полтавській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн. Колегія суддів зазначає, що відсутність на момент звільнення відповідних рапортів на виплату ОСОБА_1 надбавки за службу в умовах режимних обмежень за період з 08.05.2018 по 08.01.2020, що в судовому порядку визнано протиправним, не доводить правомірності дій відповідача в частині неврахування вказаної надбавки при виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки право позивача на її отримання було підтверджено судовим рішенням. Як установлено частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява №29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. У зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ГУ НП в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби, відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 360 грн, індексації грошового забезпечення у розмірі 929,08 грн. Щодо вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем з відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частини 7 статті 139 КАС України). Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Положеннями частин 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії: ордера серія ВІ №1102095, договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2022 року № 1509, квитанції № 7 від 16 листопада 2022 року на суму 3000 грн, акту надання правової допомоги від 16 листопада 2022 року (а.с. 36-40). Так, між Адвокатським бюро «Олександра Зогаля» (адвокатське бюро), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (клієнт), з іншої сторони, укладено договір про надання правової допомоги від 15 вересня 2022 року № 1509. Відповідно до п.1 вказаного Договору адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати професійну правову допомогу із захисту законних прав та інтересів клієнта у правовідносинах з відновлення порушених прав та інтересів з отримання одноразової грошової допомоги при звільненні на досудовій стадії та стадіях судового процесу в обсязі та умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень у порядку та строки обумовлені сторонами. Сторони узгодили, що за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 Договору клієнт сплачує адвокатському бюро винагороду (гонорар). Розмір винагороди при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в акті прийому-передачі робіт, що є невід`ємною частиною цього договору ( п. 4.2 Договору). Відповідно до акту за надання правової допомоги адвокат Зогаль О.М. надав Мельнику Д.О. такі послуги: усна консультація ОСОБА_1 , складання заяв до ГУНП (2 год) - 500 грн; складання позовної заяви, формування додатків, підписання (30 год) - 2500 грн. Всього - 3000 грн. На підтвердження отримання оплати за надані послуги надано квитанцію № 7 від 16 листопада 2022 року на суму 3000 грн. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, позивач надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем адвокату. Дослідивши подані заявником докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення. У зв`язку з чим, визначений судом розмір витрат на правову допомогу, на рівні 1000 грн є співмірним та пропорційним відносно виконаної адвокатом роботи та відповідає висновкам суду апеляційної інстанції, прийнятими за результатами розгляду апеляційної скарги. Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з цим, доводів відповідача щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами апеляційна скарга не містить. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 по справі № 440/10007/22. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ч.4 ст. 229, ч.4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 по справі № 440/10007/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова