Постанова 4851 № 520/4928/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2025 р. Справа № 520/4928/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 21.10.24 по справі № 520/4928/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, (далі по тексту ГУ ДПС в Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 08.02.2023 № 0011018-2405-2030, прийняте ГУ ДПС у Харківській області стосовно ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) в частині податкового зобов`язання у розмірі 26935,20 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, оскільки нарахування податку на належну ОСОБА_1 нежитлову будівлю має здійснюватися не по ставці 1% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. для класу будівель 1211 «будівлі готельні», класу 1220 «Будівлі офісні», класу 1230 «будівлі торговельні», класу 1261 «будівлі для публічних виступів», які неправомірно застосовано контролюючим органом, а по ставці 0,1% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. для класу будівель 1252 «резервуари, силоси та склади» (інші будівлі), як визначено у Додатку 1 до Рішення Харківської міської ради 11 сесії 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (далі по тексту Рішення № 542/17). З посиланням на Технічний паспорт на виробничий будинок (склад) від 25.03.2004 на виробничу будівлю склад та на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений та введений в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (далі по тексту - ДК 018-2000), наголошувала, що спірна будівля, а саме склад, віднесена до класу 1252 «резервуари, силоси та склади», а саме до коду 1252.8 «склади універсальні». Наведене додатково підтверджується Експертним висновком, виданим ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві» АС2 № 2403901 від 08.02.2024, який є розробником ДК 018-2000 та уповноважений давати роз`яснення та висновки стосовно класифікації будівель за ДК 018:2000. З огляду на викладене, безпідставне застосування відповідачем при прийнятті оскаржуваного ППР ставки податку у розмірі 1% від МЗП призвело до неправомірного збільшення позивачу належного до сплати розміру податкового зобов`язання із 2992,80 грн до 29928 грн, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Враховуючи наявність документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Харківській області понесені витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 520/4928/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд.46,м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 08.02.2023 № 0011018-2405-2030 в частині податкового зобов`язання у розмірі 26935 (двадцять шість тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн. 20 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд.46,м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмір 5000 (п`ять тисяч) грн. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на викладення судом висновків, які не відповідають обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу ГУ ДПС, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 520/4928/24, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про незаконність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що в силу статті 317 КАС України є підставою для його скасування. Звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що інформація до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо підтипу нежитлової будівлі «виробнича будівля-склад» внесена відповідно до технічного паспорту станом на 06.10.2023, а отже така інформація буде врахована при оподаткуванні приналежних позивачу будівель за 2023 рік. Для врахування ж такої інформації при оподаткуванні за 2021 рік підстави відсутні. До того ж, оскільки ОСОБА_1 на звірку до контролюючого органу не зверталась, будь-яких правовстановлюючих документів до ГУ ДПС не надавала, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач правомірно керувався відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Просив врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.04.2024 № 520/6531/19, в якій останній виснувався, що у випадку нереалізації платником податку права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань в подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об`єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку. Заперечуючи проти стягнутого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу (5000 грн) наполягав, що ненадання позивачем до суду детального розрахунку часу, витраченого адвокатом, унеможливлює встановлення факту пов`язаності складу та розміру таких витрат з цією справою та, відповідно, наявність підстав для його стягнення. До того ж, в матеріалах справи відсутні докази понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 14.01.2014 на підставі Договорів купівлі-продажу №№ 28, 31 є власницею нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 498,8 кв.м. 08.02.2023 Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено податкове повідомлення - рішення № 0011018-2405-2030 стосовно ОСОБА_1 у розмірі 29928,00 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення - рішення відповідач не врахував усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому таке рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню. З огляду на те, що згідно із Технічним паспортом на виробничий будинок (склад) від 25.03.2004 нежитлова будівля має площу 498, 8 кв.м., а у розділі експлікація приміщень визначено її призначення як склад, суд вважав, що в даному випадку застосовуванню підлягала ставка податку в розмірі 0,1 % відповідно до п.п. 8 п.5 Додатку 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17 зі змінами, а не в розмірі 1 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, для цільового призначення нежитлових приміщень, як будівлі торгівельні, що протиправно застосовано контролюючим органом. Приймаючи рішення про відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу при розгляді даної справи у розмірі 5000,00 грн, суд першої інстанції, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження понесених витрат, дійшов висновку про співмірність таких витрат з наданими послугами та категорією складності справи. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі по тексту -ПК України). Згідно з пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За визначенням, наведеним у ст.265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України). Як встановлено положеннями пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України). Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом на підставі інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно було проведено нарахування податку на нерухоме майно ОСОБА_1 за 2021 рік по належному їй на праві власності об`єкту нерухомого майна, зокрема, за нежитлове приміщення, розташоване за адресою : АДРЕСА_2 , загальною площею 498,8 кв.м. При визначенні розміру спірного податку контролюючий орган керувався Рішенням № 542/17. Згідно з Додатком № 1 до Рішення № 542/17 ставка податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. 1 бази оподаткування. Відповідно до пункту 5 Додатку № 1 до Рішення № 542/17 ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: Будівлі готельні 1%; Будівлі офісні 1%; Будівлі торговельні 1%; Гаражі 0,1%; Будівлі промислові та склади 0,25%; Будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1%; Господарські (присадибні) будівлі 0%; Інші будівлі 0,1% З наведеного слідує, що ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи. Згідно з абзацом 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено та введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Класифікатор забезпечує уніфікацію об`єктів нерухомості за функціональним призначенням та містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою. Визначення належності об`єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об`єкта нерухомості, згідно з Класифікатором. Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з якими: - споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; - будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; - інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін. Відповідно до ДК 018-2000 резервуари, силоси та склади (1252) включають в себе зокрема: - резервуари та ємності; - резервуари для нафти та газу; - силоси для зерна, цементу та інших сухих продуктів; - холодильники та спеціальні склади; - складські майданчики. Колегія суддів зазначає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16. Позивач стверджує, що належна йому на праві власності нежитлова нерухомість відноситься до резервуарів, силосів та складів (1252), зокрема 1252.8 «склади універсальні» (інші будівлі) ставка податку у розумінні Рішення № 542/17 за які встановлена на рівні 0,1%. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав (а.с. 15) зазначено відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі, зокрема у графі «тип об`єкта» вказано нежитлова будівля (виробнича будівля-склад» літ. «А-1», об`єкт житлової нерухомості Ні. При цьому, позивачем на підтвердження відповідності спірної нерухомості класу резервуари, силоси та склади (1252), зокрема 1252.8 «склади універсальні» (інші будівлі) додано до матеріалів справи технічний паспорт на таку нерухомість, при дослідженні якого можливо класифікувати функціональне призначення нерухомого об`єкту, щодо якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до експлікації до технічного паспорту на виробничий будинок «склад», розташованого за адресою АДРЕСА_2 , призначення вказаної будівлі загальною площею 498,8 м.кв. склад. Крім того, вказані обставини також підтверджуються Експертним висновком АС2 № 2403901, розробленим та затвердженим ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві», відповідно до змісту якого ОСОБА_1 вірно здійснено класифікацію об`єктів нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , нежитлова будівля (виробнича будівля-склад) за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний об`єкт нерухомості за своїми технічними характеристиками відповідно до ДК 018-2000 відноситься до класу резервуари, силоси та склади (1252), зокрема 1252.8 «склади універсальні» (інші будівлі). За викладених обставин, враховуючи встановлені під час розгляду справи технічні характеристики спірної нерухомості, колегія суддів вважає, що при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган мав застосовувати ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 0,1 %, встановленому Рішенням № 542/17 для «інші будівлі». Разом з цим, контролюючим органом застосовано ставку податку для об`єкту нежитлової нерухомості, що перебуває у власності ОСОБА_1 у розмірі 1%. При цьому, обрання такої ставки податку було зумовлено тим, що ГУ ДПС в Харківській області вважало, що нежитлова нерухомість позивача відноситься до готельних будівель. Колегія суддів зазначає, що таких висновків відповідач дійшов виключно з посиланням на витяг з Державного реєстру речових прав. Разом з цим, колегія суддів наголошує, що по-перше, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав (а.с. 15) зазначено відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі, зокрема у графі «тип об`єкта» вказано нежитлова будівля (виробнича будівля-склад» літ. «А-1», а по-друге, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. До того ж, навіть у випадку не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення належної позивачу нежитлової будівлі, ПК України не наділяє контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування визначати будь-яку ставку податку. Отже, ГУ ДПС в Харківській області необґрунтовано кваліфіковано нежитлову власність позивача в якості об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1% як для готельних будівель, у той час як до вказаної будівлі повинна застосовуватися ставка податку у 2021 році як для «інших будівель» 0,1%. Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.04.2024 по справі № 520/6531/19, позаяк фактичні обставини у вказаній справі та у справі, що розглядається, не є тотожними. Так, зокрема, в межах справи № 520/6531/19 платник податку не звертався до контролюючого органу із метою проведення звірки даних, у той час, як у даній справі, позивач зверталась до контролюючого органу для проведення звірки даних щодо об`єктів оподаткування, у відповідь на що отримала лист від 16.11.2023 в порядку Закону України "Про звернення громадян", в якому ОСОБА_1 було проінформовано про те, що інформація про об`єкти оподаткування буде врахована, однак спірне ППР є дійсним та підлягає сплаті. При цьому, відповідачем не надано до матеріалів справи документів та доказів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі, як готельної будівлі. Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку. Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об`єкту нерухомого майна (належного позивачу нежитлового приміщення) у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої ані апеляційної інстанції не надано. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. А тому, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача. В силу частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.02.2023 № 0011018-2405-2030 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України, отже, наявні підстави для його скасування. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України). Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Положеннями частин 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України). Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України). З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 19 цього Закону регламентовано такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду першої інстанції було подано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, договір про надання правової допомоги від 21.02.2024 року № б/н, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 21.02.2024 року № 0011018, акт наданих послуг (правової допомоги) № 0011018. Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатським бюро «Валентина Шафоростова» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.02.2024, за змістом п. 1.1 якого клієнт дає доручення, а бюро зобов`язується за дорученням клієнта надавати йому правову допомогу у формі представництва інтересів, захисту та інших видів правової допомоги при розгляді судами загальних юрисдикцій всіх інстанцій справ за участі клієнта. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору доручення, передбачене п. 1.1 договору може включати в себе здійснення попереднього ознайомлення з документами наданими клієнтом, аналіз положень законодавства, аналіз актуальної судової практики у подібних правовідносинах, формування та узгодження з клієнтом правової позиції, правова допомога свідку, підготовку процесуальних документів, у тому числі заяв, клопотань, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань у справах (провадженнях) за участю клієнта, підготовку справи (провадження) до розгляду, збір доказів, збір документів, представництво інтересів у судових справах за участю клієнта, подавати виконавчі документи до примусового виконання, а також інші необхідні види правової допомоги. Згідно із п. 2.1, 2.3 вказаного договору, за виконання бюро доручення сплачується гонорар у розмірі та строки визначені Додатковою угодою до цього Договору. Сторони мають право скласти Акт наданих послуг (правової допомоги) із зазначенням детального опису наданих послуг (надання правової допомоги). За змістом додаткової угоди від 29.02.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 0011018 від 29.02.2024 клієнт надав, а бюро прийняло до виконання доручення Клієнта про правову допомогу у вигляді підготови та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2023 № 0011018-2405-2030, у тому числі зібрати докази. Відповідно до п. 1.3 вказаної додаткової угоди, сторони погодили, що усього розмір фіксованого гонорару та витрат бюро, у тому числі, але не виключно податкові витрати, поштові витрати, банківські витрати за виконання доручення визначеного у п. 1.1 додаткової угоди складає 5000,00 грн, який підлягає сплаті протягом 1 (одного) місяця з дня набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2023 № 0011018-2405-2030. Згідно із актом наданих послуг (правової допомоги) № 0011018 від 22.02.2024 клієнт прийняв, а бюро належним чином надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2023 № 0011018-2405-2030, у тому числі зібрано докази. Детальним описом наданих послуг (правової допомоги) в порядку вимог частини 4 статті 134 КАС України від 22.02.2024 визначено, що станом на 22.02.2024 бюро надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2023 № 0011018-2405-2023, у тому числі зібрано докази. Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. За правилами оцінки доказів, встановлених статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст частину 4 статті 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19. Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат, зокрема, посилаючись на складність справи, ціну позову, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість засідань, тривалість розгляду справи судом тощо. Разом з цим, обґрунтованих доводів щодо неспівмірності стягнутої судом першої інстанції суми витрат на професійну правничу допомогу (5000 грн) апелянтом не наведено. Суд апеляційної інстанції враховує, що всі доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, яким судом першої інстанції надана вичерпна, однозначна та обґрунтована оцінка. Апеляційна скарга в частині заперечення проти стягнутого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу містить лише загальні твердження, які не дають змогу встановити, в чому саме полягає непропорційність заявленої до відшкодування суми витрат на допомогу адвоката. Відповідачем не вказано розміру витрат на правничу допомогу, які б на його думку, вважались обґрунтованими відносно до характеру та обсягу виконаних адвокатом робіт. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності доказів на підтвердження факту оплати за отриману правничу допомогу колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено в акті виконаних робіт, а також результати апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів дійшла не вбачає підстав для зменшення визначеної судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн з огляду на обсяг виконаної адвокатом роботи та відсутність відповідних пояснень та розрахунків з боку апелянта, якими б доводилась її неспівмірність, непропорційність або їх документальна непідтвердженість. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 по справі № 520/4928/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко