Постанова 4850 № 360/1574/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року справа №360/1574/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Пивовар І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 360/1574/25 (головуючий І інстанції Петросян К.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 з такими вимогами: визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Департаменті поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.04.2025; зобов`язати Департамент поліції особливого призначення ІНФОРМАЦІЯ_1 , нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 17.10.2005 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посадах середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 02.04.2025 - на посадах середнього складу поліції у Національній поліції України та 02.04.2025 наказом Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 Національної поліції України від 01.04.2025 № 338 о/с, звільнений зі служби в поліції з 02.04.2025 відповідно до пункту 7, частини першої, статті 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням). Станом на день прийняття наказу про звільнення зі служби в Департаменті поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивачем не було проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015 та 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Департаменті поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 02.04.2025. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 360/1574/25 позов задоволено. Визнано противоправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки (28 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов`язано Департамент поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки (28 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є учасником бойових дій згідно посвідчення, з 17.10.2005 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 02.04.2025 - в Національній поліції України. Наказом Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 Національної поліції України від 01.04.2025 № 338 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 02.04.2025 відповідно до пункту 7, частини першої, статті 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення, а саме 02.04.2025 у календарному обчисленні становить 19 років 05 місяців 16 днів. Згідно з довідкою ГУНП в Луганській області від 09.01.2025 № 70/111/19-2024 вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Луганській області з 07.11.2015 по 01.03.2023. Наказом ГУНП в Луганській області № 50 о/с від 03.03.2023 переведений до Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.03.2023. Згідно обліків УКЗ за період з 07.11.2015 по 01.03.2023, ОСОБА_1 має залишки відпусток, а саме: - за 2015 рік - залишок щорічної основної відпустки у кількості 03 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій у кількості 14 днів; - за 2021 рік - щорічна чергова оплачуваної відпустка у кількості 30 діб, щорічна додаткова оплачувана відпустка у кількості 11 діб; - за 2022 рік - щорічна чергова оплачуваної відпустка у кількості 30 діб, щорічна додаткова оплачувана відпустка у кількості 12 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій у кількості 14 днів; На момент переводу позивача - 01.03.2023, щорічну чергову оплачувану відпустку, додаткову оплачувану відпустку та додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2023 рік ОСОБА_1 не використовував. Позивач звертався до відповідача з заявою від 18.06.2025, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки відповідно до статті 162 Закону України Про відпустки. Листом № 8867-2025 від 27.06.2025 (84517) відповідачем було повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки. Отже, за період 2015 та 2022 роки позивач не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій та не отримав грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні, що стало підставою для звернення до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР Про відпустки (далі Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України. Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон № 3551-XII) встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII Про Національну поліцію (далі Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до абзацу першого частини першої, частини третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. У разі загибелі (смерті) поліцейського таке відрахування не проводиться. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі загибелі (смерті) поліцейського грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпусток, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, виплачується членам його сім`ї, зазначеним в абзаці третьому частини шостої статті 94 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а в разі їх відсутності такі кошти входять до складу спадщини. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим-десятим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії. Суд звертає увагу, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Водночас, зазначені вище норми фактично встановлюють право поліцейського, який є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації поліцейським невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Суд зауважує, що у справі, що розглядається, положення Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а та від 11 листопада 2021 року у справі № 200/1175/20-а. Твердження відповідача про те, що внаслідок зміни правового регулювання спірних правовідносин через внесення змін до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII та її викладення в іншій редакції, застосуванню підлягають виключно положення цього Закону як спеціального, якими не визначено право поліцейських на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, суд відхиляє як безпідставні, з огляду на таке. Редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05 жовтня 2023 року, також не визначала права поліцейських учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Разом з цим Верховний Суд у вище наведених постановах таке право поліцейських підтвердив і у подальшому від своєї правової позиції не відступав. Відтак зміна редакції частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, якою знову ж таки не врегульовано спірне питання, жодним чином не нівелює правові висновки Верховного Суду щодо права поліцейських на отримання такої грошової компенсації. Вищеописаними матеріалами справи підтверджено, що позивач під час проходження служби в Національній поліції України не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових за 2015 рік - 14 діб та за 2022 рік - 14 діб, а всього 28 діб, тому при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної нею відпустки. Отже, відповідач всупереч вище наведених правових норм не визначив у наказі про звільнення зі служби в поліції виплату позивачу грошової компенсації за дні невикористаної ним додаткової відпустки як учаснику бойових дій та не виплатив позивачу грошову компенсацію за таку відпустку, чим допустив протиправну бездіяльність. При цьому суд вважає, що відсутність в наказі про звільнення зі служби в поліції, інформації про виплату компенсації за невикористані позивачем у спірному періоді днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію. Доводи представника відповідача про те, що позивач не проходив службу в ДПОП "ОШБ "Лють" у 2015, 2022 роках, якого на той час не існувало, суд вважає незмістовними з огляду на те, що компенсація за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій виплачується у випадку звільнення особи. Матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача відбулося безпосередньо з ДПОП "ОШБ "Лють". Таким чином, саме ДПОП "ОШБ "Лють" має здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Що стосується доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, судом зазначено наступне. З наданих до матеріалів позовної заяви документів судом встановлено, що 02.04.2025 наказом Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 Національної поліції України від 01.04.2025 № 338 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 02.04.2025 відповідно до пункту 7, частини першої, статті 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням). При цьому, предметом спору в цій справі є бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2022 роки. Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. На підставі викладеного, суд зауважує, що стосовно правовідносин за 2015 та 2022 роки, позивачем строк звернення не пропущено з огляду на правове регулювання згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 360/1574/25 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 360/1574/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Е.Г. Казначеєв І.В. Пивовар