Постанова Полтавський апеляційний суд № 534/655/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 534/655/24 Номер провадження 22-ц/814/1380/25Головуючий у 1-й інстанції Солоха О. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Одринської Т. В., Пікуля В. П. при секретарі: Коротун І. В. учасники справи: представник позивача - адвокат Мотуз О. В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 грудня 2024 року, ухвалене суддею Солохою О. В., повний текст рішення складено - 20 грудня 2024 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича до Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 22.03.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив суд стягнути з ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання грошові кошти у розмірі 245 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Позовна заява мотивована тим, що з 11.08.2005 по 07.04.2006 та з 06.05.2006 по 21.05.2008 ОСОБА_1 працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ПрАТ «Полтавських ГЗК». За час роботи на підприємстві позивач отримав хронічне професійне захворювання. Відповідно до акту №4-15НК від 04.03.2015 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, у ОСОБА_1 наявне професійне захворювання: радикулонейропатія попереково-крижова L4, L5, S1, та шийна С5-С8, білатеральна, переважно справа, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больвим та мязово-трофічним порушенням на кистях, нейродистрофічними прочвами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.) та остеоартрозу ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів, рецидивуючий перебіг. Пунктом 16 вказаного акту встановлено, що професійне захворювання виникло за період роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці, обумовлених технологічним процесом на Смолінській та Новокостянтинівській шахтах ДП «Схід ГЗК» та Полтавському ГЗК. Незабезпечення з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» своєчасного виявлення ранніх ознак хронічного професійного захворювання, несвоєчасне вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів під час трудового процесу. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжуються значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах позивача. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Вважає, що факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування, з огляду на що, вважає, що завдана зі сторони відповідача моральна шкода йому має бути відшкодована. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання у сумі 60 000 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в сумі 900 гривень. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли за обставин роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці, обумовлених технологічним процесом на Смолінській та Новокостянтинівській шахтах ДП «Східний ГЗК» та Полтавському ГЗК, що підтверджено висновком МСЕК щодо втрати позивачем професійної працездатності та визначено висновком комісії при розслідуванні професійних захворювань (акт розслідування №4-15 НК), котрий є чинним і не був оскаржений ПрАТ «Полтавський ГЗК», а тому наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання. Суд першої інстанції встановив, що сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводять до порушення звичайного способу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для його організації. Внаслідок отриманих професійних захворювань ОСОБА_1 безстроково з 20.03.2020 втратив 60% професійної працездатності та йому було встановлено безстроково третю групу інвалідності, що свідчить про неможливість покращення стану здоров`я позивача у майбутньому, незважаючи на чисельні курси лікування, враховуючи стаж роботи в шкідливих умовах праці, в тому числі на ПрАТ «Полтавський ГЗК» 2 роки 08 місяців, характер немайнових витрат, суд першої інстанції вважав, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачеві моральної шкоди за його працю в шкідливих умовах праці на ПрАТ «Полтавський ГЗК» буде розмір 60 000 грн. В апеляційній скарзі ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №4-15 НК від 04.03.2015 комісією не встановлено (пункт 17), що причиною хронічного професійного захворювання позивача є несприятливі умови роботи на ПРАТ «Полтавський ГЗК». Комісією встановлено, що основною і єдиною причиною отримання позивачем хронічного професійного захворювання є несвоєчасне з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» виявлення різних ознак хронічного професійного захворювання, у ОСОБА_1 ; відсутні рекомендації з боку ДЗ «СМСЧ № 17 МОЗ України» щодо вирішення питання можливості продовжувати роботу ОСОБА_1 в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів під час трудового процесу, які в подальшому спричинили виникнення професійного захворювання працівника. Суд першої інстанції хибно вважає обставини, викладені в пункті 16 акту такими, що є причиною виникнення професійного захворювання, адже в акті лише перелічуються усі підприємства, де працював позивач. Неможливо вважати акт №4-15 НК від 04.03.2015 підставою для стягнення моральної шкоди позивачем з ПРАТ «Полтавський ГЗК», так як комісією не встановлена фактична вина підприємства та причина набуття позивачем хронічного професійного захворювання саме під час роботи на ПРАТ «Полтавський ГЗК». Також відповідно до пункту 19 акту комісією не виявлено посадових осіб ПРАТ «Полтавський ГЗК», причетних до порушення законодавства про охорону праці, що спричинили виникнення шкідливих умов праці, які б у подальшому могли сприяти отриманню позивачем хронічного професійного захворювання. Натомість, комісією зазначено: особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (із зазначенням статей, пунктів законів та інших нормативно-правових актів): у зв`язку з тривалим стажем роботи в шкідливих умовах праці конкретних осіб не виявлено. Отже, в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №4-15 НК від 04.03.2015, на який посилається позивач, а саме в пунктах 17 та 19 акту не зазначено, що ПРАТ «Полтавський ГЗК» причетний до виникнення професійного захворювання позивач, та не встановлено осіб з боку ПРАТ «Полтавський ГЗК», які б порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (із зазначенням статей, пунктів законів та інших нормативно-правових актів, вимоги яких порушені). У даному випадку немає причинно-наслідкового зв`язку між появою хронічного професійного захворювання у позивача та його роботою на ПРАТ «Полтавський ГЗК», так як на підприємстві були відсутні саме ті шкідливі виробничі фактори, що спричинили настання у позивача хронічного професійного захворювання. Також зазначає, що відповідно до копії виписного епікризу МКСБ 22503, виданого лікуючим лікарем Л.В. Петренко на підставі лікарняного листа з 08.12.14 по 19.12.14, позивачем зазначалося, що він вважає себе хворим біля 5 років, коли стали з`являтися болі в суглобах та хребті. Лікувався самостійно, за місцем проживання в МСЧ№ 17. (ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України»). Отже, позивач сам зазначає, що перебіг його захворювання розпочався під час роботи на шахті «Новоконстантинівська» ДП «СхідГЗК». З огляду на вищевикладене встановлено, що єдиною причиною переходу захворювання позивача в стан хронічного професійного захворювання є несвоєчасне з боку ДЗ «СМСЧ № 17 МОЗ України» виявлення різних ознак хронічного професійного захворювання, у ОСОБА_2 . Відсутні рекомендації ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» щодо вирішення питання можливості ОСОБА_1 продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів під час трудового процесу, які в подальшому спричинили виникнення професійного захворювання працівника, що саме і встановлено комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання відповідно акту №4-15 НК від 04.03.2015. Жодних заяв від позивача під час його роботи на підприємстві щодо неможливості виконувати свої трудові функції за станом здоров`я та зауважень щодо порушень його прав адміністрація ПРАТ «Полтавський ГЗК» не отримувала. Під час розгляду справи позивачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено жодних доказів порушень з боку ПРАТ «Полтавський ГЗК» законодавства про охорону праці. ПРАТ «Полтавський ГЗК» повністю дотримувалося і дотримується вимог чинного законодавство в сфері охорони праці. Це також підтверджується тим фактом, що після останнього звільнення з ПРАТ «Полтавський ГЗК» (за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України) позивач був прийнятий до шахти «Новоконстантинівська» ДП «СхідГЗК» на роботу зі шкідливими та небезпечними умовами праці без будь яких протипоказань за станом здоров`я, що підтверджує той факт, що позивач після звільнення з ПРАТ «Полтавський ГЗК» не мав проблем зі здоров`ям, інакше його не прийняли б на наступному місці роботи на посаду підземного прохідника зі шкідливими та небезпечними умовами праці. Також звертають увагу, що для вирішення питання щодо розміру суми моральної шкоди необхідно взяти до уваги п. 9 постанови Плннуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4, відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача, та часу роботи у відповідачів, вини відповідача та інших обставин. Отже, враховуючи положення п.9 постанови, можна зробити висновок, що позивачем обрана спроба визначити розмір суми моральної шкоди, яка не підлягає логічному обґрунтування, та суперечить засадам розумності, виваженості та справедливості, зазначених в п.9 Постанови. Позивач не забезпечив обґрунтування наявності вини ПРАТ «Полтавський ГЗК», а саме у даному конкретному випадку він не надав конкретних документів, на підставі яких можна зробити висновок, в беззаперечній наявності вини відповідача, обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань та тяжкості ступеня його вини. Натомість, позивачем надано витяги з судових справ, зазначених позивачем в позові, об`єднаних схожою тематикою, які різняться обставини справ та мають різну доказову базу. Загальним мірилом визначення суми моральної шкоди в даних судових справах для позивача стали не конкретні обставини, за яких було обґрунтована вина позивачів та її ступінь, а процентні визначення ступенів втрати професійної працездатності позивачів та суми розмірів відшкодування моральної шкоди. Це суперечить принципу розумності, та справедливості, так як позивач не обґрунтував наявність вини відповідача та не підтвердив ступінь своїх моральних страждань що дорівнюють саме сумі в розмірі 245 000 грн, натомість позивач просто вирахував середнє значення суми нарахувань моральної шкоди серед зазначених у позові судових справ, які не мають жодного відношення до даної справи. Суд першої інстанції, в свою чергу, ухвалюючи рішення щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, стягуючи з ПРАТ «Полтавський ГЗК» на користь позивача 60 000 грн, не наводить жодної аргументації на корить обґрунтування щодо зазначеної суми. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2025, визначено склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя ОСОБА_3 , судді Одринська Т.В., Пікуль В.П. (т.2 а.с. 72). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13.01.2025 витребувано з Комсомольського міського суду Полтавської області матеріали цивільної справи №534/655/24 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди. (т.2 а.с. 75-76). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23.01.2025 відкрите апеляційне провадження у даній справі (т.2 а.с. 78). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03.02.2025 справа призначена до апеляційного розгляду на 24.04.2025 на 10.00 год, з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 87). У зв`язку з тим, що суддя ОСОБА_3 звільнена з посади судді Полтавського апеляційного суду рішенням Вищої ради правосуддя №611/0/15-25 від 25.03.2025 та відрахована зі штату суддів, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 визначено склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Дорош А.І., судді Одринська Т.В., Пікуль В.П. (т.2 а.с. 111-112). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03.04.2024 справу №534/655/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.06.2025 на 10.00 год, з повідомленням учасників справи. У судове засідання апеляційного суду 11.06.2025 не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 05.05.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 130-133), які були доставлені до електронних кабінетів. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14.04.2025 задоволено клопотання представника відповідача ПАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» -Черьомухіна А.В. про проведення апеляційного розгляду справи 11.06.2025 у режимі відеоконференції, проте, представник відповідачана відеоконференцію до апеляційного суду не прибув. Згідно ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 03.04.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 11.06.2025 о 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що як вбачається з копії трудової книжки, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.08.2005 був прийнятий на роботу в спеціалізований цех по виробництву вибухових робіт, підривником 4 розряду ПрАТ «Полтавський ГЗК» (т.1 а.с. 23-25). 07.04.2006 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням. 06.05.2006 ОСОБА_1 було прийнято на роботу підривником 4 розряду в кар`єрі в спеціалізований цех по виробництву вибухових робіт ПрАТ «Полтавський ГЗК». 21.05.2008 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням. 29.05.2008 ОСОБА_1 прийнятий прохідником 4 розряду на підземну дільницю гірничо-капітальних робіт з повним робочим днем в підземних умовах ДП «Дирекція підприємства що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд». 12.01.2015 ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи п.2 ст.40 КЗпП України. Відповідно до акту розслідування №4-15 НК розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04.03.2015, у ОСОБА_1 наявне професійне захворювання: радикулонейропатія попереково-крижова L4, L5, S1, та шийна С5-С8, білатеральна, переважно справа, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больвим та м`язово-трофічним порушенням на кистях, нейродистрофічними прочвами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.) та остеоартрозу ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів, рецидивуючий перебіг (т.1 а.с. 20-21). Згідно з п.15 вказаного акту (т.1 а.с. 20-21), професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв`язку з роботою в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці, обумовлених технологічним процесом на Смолінській та Новокостянтинівській шахтах ДП «Схід ГЗК» та Полтавському ГЗК. Незабезпеченням з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» своєчасного виявлення ранніх ознак хронічного професійного захворювання, несвоєчасного вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу. Також судом першої інстанції встановлено, що головним державним санітарним лікарем Маловисківського, Новомиргородського і Новоукраїнського району затверджено санітарно-гігієнічну характеристику умов праці ОСОБА_1 . У вказаних умовах праці описана робота ОСОБА_1 на ПрАТ «Полтавський ГЗК»: роботапідривника в карєрі Полтавського ГЗК організована в одну зміну. Роботи виконуються на поверхні під відкритим небом в карєрі. Технологія проведення робіт: підготовка робочого місця - 15 хв; огляд, налагодження обладнання - 25 хв.; зарядка свердловин - близько 5 змін; проведення вибухів - 1 зміна; огляд блоків після вибуху - зміна. Шкідливі виробничі фактори: шум до 100дБа; запиленість - 40,0мг/м3; загазованість повітря робочої зони - двоокис азоту 15,9 мг/м3, при ГДК 5,0, СО2 - 54,4 мг/м3 при ГДК - 20,0; виконання робіт зарядження вибухівки механізованим способом, сумарна маса речовин, що заряджаються до 200-250 тонн зміну 4-5 осіб; мікрокліматичні умови відповідають клімату навколишнього середовища даної пори року; взимку - 10 до +10 С, літо до + 35 С; наявність ТНТ в повітрі робочої зони (т.2 а.с. 1-7). Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально - профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання №191 від 03.02.2015, встановлено, що захворювання позивача є професійним (т.1 а.с.1 8-19). Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12ААА №011487, ОСОБА_1 встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності з 01.03.2018 та третю групу інвалідності до 30.03.2020 (т.1 а.с. 17, а.с. 17 з.б.). Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12ААА №085548 від 04.03.2020, ОСОБА_1 встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безтерміново (т.1 а.с. 13). До матеріалів розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , оформленого актом №5-15 НК від 04.03.2015, додано довідку про підтвердження трудового стажу працівника відокремленого структурного підрозділу «Новокостянтинівська шахта» державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» ОСОБА_1 , згідно якої загальний стаж роботи ОСОБА_1 (станом на 27.11.2014) - 20 років 11 місяців 01 день. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 в підземних умовах (станом на 27.11.2014) - 16 років 07 днів. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 на ДП «Східний ГЗК» (станом на 27.11.2014) - 16 років 04 місці 05 днів. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 на ДП «Східний ГЗК» в підземних умовах праці (станом на 27.11.2014) - 16 років 07 днів. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 на Новокостянтинівській шахті ДП «Східний ГЗК» (станом на 27.11.2014) - 06 років 05 місяців 29 днів. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 на Новокостянтинівській шахті ДП «Східний ГЗК» в підземних умовах (станом на 27.11.2014) - 06 років 05 місяців 29 днів (т.1 а.с. 202-203). Суд першої інстанції вважав встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у нього стійкої втрати професійної працездатності, встановленої 04.03.2020 - 60% та третьої групи інвалідності безстроково. Посилання представника відповідача на не залучення представника ПрАТ «Полтавський ГЗК» до участі у розслідуванні причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки вказане розслідування проводилося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення представника відповідача стосовно тієї обставини, що позивач після звільнення з ПрАТ «Полтавський ГЗК» за власним бажанням тривалий час продовжував працювати на інших підприємствах (ДП «Східний ГЗК» шахта «Новоконстантинівська») в шкідливих умовах праці, і якби в нього були проблеми зі здоров`ям,то він не був би прийнятий на посаду підземного прохідника зі шкідливими та важкими умовами праці, зокрема, з огляду на те, що розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 було пізніше у часі, ніж прийняття на такі посади. Також суд першої інстанції не погодився із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю їх вини, відсутністю причинного зв`язку між отриманим позивачем професійним захворюваннями та протиправними діяннями підприємства, оскільки із пункту 17 вказаного акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання убачається, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є несвоєчасне з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» виявлення ранніх ознак хронічного професійного захворювання та відсутність рекомендацій ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» щодо вирішення питання можливості ОСОБА_1 продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів під час трудового процесу, які в подальшому спричинили виникнення професійного захворювання працівника», оскільки, як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Полтавський ГЗК» певний період часу (2 роки 8 місяців), де були шкідливі умови праці, що підтверджено санітарно-гігієнічними умовами праці (т.2 а.с. 1-7). Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 у справі №1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 №155, ратифікованою Україною законом №3988-VI (3988-17) від 02.11.2011, передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою для відшкодування моральної шкоди, входять: моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, наявність причинного зв`язку та вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, діючим законодавством не заперечується можливість стягнення з власника підприємства моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати таку моральну шкоду. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v.BULGARIA, §62, ЄСПЛ від 12.07.2007). Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України). Так, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України. Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України. Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є стягнення з ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання грошових коштів у розмірі 245 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З аналізу змісту ст. 1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього. Згідно ч.2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» хронічне професійне захворювання (отруєння) - захворювання, що виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника виключно або переважно впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, пов`язаних з роботою; медичний висновок - висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу. Пунктом 89 постановлено, що усі випадки хронічних професійних захворювань, незалежно від строку їх настання, підлягають розслідуванню. Таким чином, з аналізу наведеного законодавства колегія суддів наголошує, що при вирішенні даного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди внаслідок професійного захворювання підлягають доказуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, чинне законодавство встановлює, що наявність зв`язку між погіршенням стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого. Щодо застосування норм ПК України у подібних правовідносинах практика Верховного Суду є усталеною. Так, у постанові від 25.01.2023 у справі №598/438/21 Верховний Суд констатував, що як до 23.05.2020, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №180/683/13, від 05.06.2019 у справі №227/130/14-ц, від 03.06.2021 у справі №180/407/20, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає оподаткуванню. Ці висновки застосовані Верховним Судом у постановах від 17.12.2024 у справі №243/861/23, від 06.01.2025 у справі №212/4843/24, від 18.03.2025 у справі №235/3132/24, від 14.04.2025 у справі №215/199/24. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.01.2025 у справі №212/4843/24 (провадження №61-13530св24), від 19.05.2025 у справі №226/1128/24 (провадження №61-14255св24). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності, що складає 60% та третю групу інвалідності, а саме: медичний висновок лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально - профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання №191 від 03.02.2015, яким встановлено, що захворювання позивача є професійним (т.1 а.с. 18-19); довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серія 12ААА №011487, згідно якої ОСОБА_1 встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності з 01.03.2018 та третю групу інвалідності до 30.03.2020 (т.1 а.с.17, а.с. 17 зворот); довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серія 12ААА №085548 від 04.03.2020, згідно якої ОСОБА_1 встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безтерміново (т.1 а.с. 13). Вказані лікарські документи колегія суддів вважає належними та допустимими доказами втрати позивачем професійної працездатності, оскільки останні в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства. Колегія суддів зауважує, що відповідні висновки, незважаючи на наявність у сторін такого права, до суду, зокрема, роботодавцем не оскаржувалися. Крім того, колегія суддів зауважує, що усі випадки хронічних професійних захворювань, незалежно від строку їх настання, підлягають розслідуванню, за результатом якого складається відповідний акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4, в якому, зокрема, зазначаються обставини та причини виникнення хронічного професійного захворювання. У матеріалах справи наявний акт розслідування №4-15 НК розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04.03.2015, згідно якого у ОСОБА_1 наявне професійне захворювання: радикулонейропатія попереково-крижова L4, L5, S1, та шийна С5-С8, білатеральна, переважно справа, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больвим та м`язово-трофічним порушенням на кистях, нейродистрофічними прочвами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.) та остеоартрозу ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів, рецидивуючий перебіг (т.1 а.с.20-21). Згідно з п.15 вказаного акту професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв`язку з роботою в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці обумовлених технологічним процесом на Смолінській та Новокостянтинівській шахтах ДП «Схід ГЗК» та Полтавському ГЗК. Незабезпеченням з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України»: своєчасного виявлення ранніх ознак хронічного професійного захворювання, несвоєчасного вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу, який в судовому порядку відповідачем не оскаржувався. Таким чином, колегія суддів вважає доведеним, що хронічні професійні захворювання позивача, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «Подтавський ГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Зважаючи на те, що позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, був вимушений звертатися до лікарів та проходити лікування, тривалий час перебуває під наглядом лікарів, потребує медикаментозного та санаторного лікування, що, у свою чергу, впливає на звичний спосіб життя позивача, втрата працездатності є невідновною, колегія суддів вважає доведеним факт спричинення позивачу моральної шкоди. Зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди колегія суддів апеляційного суду вважає таким, що відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, а аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Доводи апеляційної скарги про те, що представник ПрАТ «Полтавський ГЗК» не був залучений до участі у розслідуванні причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, позивач після звільнення з ПрАТ «Полтавський ГЗК» за власним бажанням тривалий час продовжував працювати на інших підприємствах (ДП «Східний ГЗК» шахта «Новоконстантинівська») в шкідливих умовах праці, і якби в нього були проблеми зі здоров`ям, то він не був би прийнятий на посаду підземного прохідника зі шкідливими та важкими умовами праці, зокрема, з огляду на те, що розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 було пізніше у часі ,ніж прийняття на такі посади, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №4-15НК від 04.03.2015 причиною професійних захворювань позивача є робота в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці обумовлених технологічним процесом на Смолінській та Новокостянтинівській шахтах ДП «Схід ГЗК», та Полтавському ГЗК (т.1 а.с. 20-21). Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю їх вини, відсутністю причинного зв`язку між отриманим позивачем професійним захворюваннями та протиправними діяннями підприємства, то ці доводи апеляційний суд у складі колегії суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються пунктом 17 акту №4-15НК від 04.03.2015 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, з якого убачається, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є несвоєчасне з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» виявлення ранніх ознак хронічного професійного захворювання та відсутність рекомендацій ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» щодо вирішення питання можливості ОСОБА_1 продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів під час трудового процесу, які в подальшому спричинили виникнення професійного захворювання працівника, оскільки, як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Полтавський ГЗК» певний період часу (2 роки 8 місяців), де були шкідливі умови праці, що підтверджено санітарно-гігієнічними умовами праці (т.2 а.с.1-7). Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 червня 2025 року. СУДДІ: А. І. Дорош Т. В. Одринська В. П. Пікуль