Постанова 4818 № 636/8101/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 636/8101/24 Номер провадження 22-ц/818/1314/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р. представника ОСОБА_1 адвоката Іванова О.А., представника Чугуївського відділу ДВС Касьян М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 листопада 2024 року в складі судді Буніна Є.О. по справі № 636/8101/24 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Чугуївський відділ державної виконавчої служби в Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на дії державного виконавця Касьян Маріанни Василівни та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Чугуївський відділ державної виконавчої служби в Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Касьян Маріанни Василівни та зобов`язання вчинити певні дії. Скарга мотивована тим, що 24 березня 2015 року Чугуївським міським судом Харківської області видано виконавчий лист на виконання рішення суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по кредитному договору № НAFQG101270008 від 01 серпня 2007 року в розмірі 42 472,41 доларів США, що за курсом 11.96 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01 серпня 2014 року складає 508 109,31 грн, судовий збір в сумі 3654,00 грн та витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в розмірі 363,60 грн. Вищезазначений виконавчий документ пред`являвся до виконання неодноразово. 17 квітня 2015 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47256074. 27 травня 2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з його передачею до іншого органу ДВС за належністю. 21 жовтня 2016 року виконавчий лист знов пред`явлено до виконання, та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52712680. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» 08 травня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. У подальшому виконавчий лист ще раз пред`явлено до виконання, та 21 лютого 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61338484. Вважала, що виконавчий лист пред`явлено до виконання 21 жовтня 2016 року з пропуском строку, адже він мав бути пред`явлений до виконання у межах одного року з дня прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 травня 2015 року, тобто до 27 травня 2016 року, тому подальші постанови про відкриття виконавчих проваджень від 21 жовтня 2016 року та від 21 лютого 2020 року, а також постанови щодо виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № 61338484 є неправомірними. Дія п.5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, що набрав чинності 05 жовтня 2016 року, не розповсюджується на зазначений виконавчий лист, адже строк пред`явлення його до виконання сплив ще до прийняття цього закону. 12 вересня 2024 року представник боржниці звертався до Чугуївського відділу державної виконавчої служби в Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою щодо скасування вказаних постанов і закінчення виконавчого провадження № 61338484, однак йому надано відповідь від 19 вересня 2024 року, що виконавчі провадження відкриті без порушення строків. Просила: визнати неправомірними дії державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області щодо відкриття виконавчого провадження №52712680 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 21 жовтня 2016 року; визнати неправомірними дії державного виконавця Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Касьян М.В. щодо відкриття виконавчого провадження № 61338484 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 21 лютого 2020 року, а також постанови від 21 лютого 2020 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, про арешт коштів боржника, постанову про арешт коштів боржника від 03 серпня 2023 року та постанову про арешт майна боржника від 03 серпня 2023 року, винесені державним виконавцем у рамках ВП № 61338484; зобов`язати державного виконавця Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Касьян М.В. повернути виконавчий лист по справі № 636/4193/14-ц, виданий 24 березня 2015 року Чугуївським міським судом Харківської області, про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № НAFQG101270008 від 01 серпня 2007 року в розмірі 42 472,41 доларів США, що за курсом 11,96 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01 серпня 2014 року складає 508 109,31 грн, судовий збір в сумі 3654,00 грн та витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в розмірі 363,60 грн без прийняття до виконання; стягнути з Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції понесені судові витрати, а саме витрати на оплату правничої (правової) допомоги у розмірі 10 000,00 грн. 07 жовтня 2024 року від Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов відзив на скаргу, в якому він просив у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 47256074 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 636/4193/14-ц, виданого 24 березня 2015 року Чугуївським міським судом Харківської області, про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором. 17 квітня 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27 травня 2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з передачею до іншого відділу ДВС (строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання 27 травня 2016 року). 23 травня 2016 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Бідовою Х.Б. відмовлено у відкриті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом винесення постанови ВП № 51121268 (строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання 23 травня 2017 року). 21 жовтня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52712680 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 636/4193/14-ц без порушення строків пред`явлення виконавчого документа до виконання. 08 травня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання 08 травня 2020 року). Наразі на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 61338484 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 636/4193/14-ц, 21 лютого 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження без порушення строків пред`явлення виконавчого документа до виконання. Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 18 листопада 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала мотивована тим, що постанови про відкриття виконавчих проваджень прийняті у межах закону, строк пред`явлення виконавчого листа, з урахуванням його переривання, не пропущений, тому підстав для скасування оскаржуваних постанов та визнання неправомірними дій державного виконавця немає. На вказану ухвалу суду 11 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Іванов О.А. подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінки тому, що виконавчий лист пред`являвся до виконання вперше 17 квітня 2015 року, після чого 27 травня 2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а наступного разу даний виконавчий лист було пред`явлено до виконання лише 21 жовтня 2016 року, зі спливом річного строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який закінчився 27 травня 2016 року. Дія п.5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року, який набув чинності 05 жовтня 2016 року, не розповсюджується на зазначений виконавчий лист, оскільки строк пред`явлення його до виконання сплив ще до прийняття вказаного закону. Стягувачем було пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання в редакції Закону, який діяв на час такого першого звернення, і він не був поновлений судом, тому стягувач не має права на повторне звернення до органів ДВС в редакції Закону, який передбачає новий, більш тривалий строк пред`явлення виконавчих листів до виконання. Державний виконавець повинен був повернути виконавчий лист стягувачу без виконання, а не відкривати виконавче провадження, тож оскаржувані постанови про відкриття виконавчих проваджень та наступні постанови у межах виконавчого провадження № 61338484 є протиправними. Судом помилково застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 травня 2019 року у справі № 904/10285/15, натомість не застосовано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року (справа № 409/4751/12). 30 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» від Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін. Відзив мотивовано тим, що 17 квітня 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47256074, яке закінчено 27 травня 2015 року на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» - передача іншому органу ДВС. 23 травня 2016 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Біловою Х.Б. відмовлено у відкритті виконавчого провадження. Отже, строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання складав до 23 травня 2017 року. Скаржниця не звертає уваги на постанову від 23 травня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження, що перериває строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Стягувач отримав відмову 23 травня 2016 року, повторно подав заяву про примусове виконання рішення суду 21 жовтня 2016 року, тобто з додержанням строку, встановленого ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження». Надалі 08 травня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання складав до 08 травня 2020 року, тож постанову про відкриття виконавчого провадження від 21 лютого 2020 року винесено також без порушення строків пред`явлення виконавчого документа до виконання. До спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, оскільки станом на цю дату строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не сплив. Боржник відверто не виконує рішення суду та намагається уникнути його виконання. Заперечував проти стягнення судових витрат. 09 січня 2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, в яких стягувач вказав, що скаржниця не врахувала постанову від 23 травня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження, що перериває строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Також погодився з тим, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року. Вказав, що боржниця ухиляється від виконання рішення суду. Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржниці ОСОБА_1 адвоката Іванова О .А., який підтримав апеляційну скаргу, представника Чугуївського відділу ДВС Касьян М. В., яка проти скарги заперчувала, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 березня 2015 року Чугуївським міським судом Харківської області видано виконавчий лист № 636/4193/14-ц на виконання рішення суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по кредитному договору № НAFQG101270008 від 01 серпня 2007 року в розмірі 42 472,41 доларів США, що за курсом 11.96 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01 серпня 2014 року складає 508 109,31 грн, судовий збір в сумі 3654,00 грн та витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в розмірі 363,60 грн. Рішення набрало законної сили 10 березня 2015 року, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - до 10 березня 2016 року (а.с. 36-37). 17 квітня 2015 року Чугуївським міськрайонним ВДВС ГТУЮ в Харківській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47256074 з примусового виконання виконавчого листа від 24 березня 2015 року № 636/4193/14-ц (а.с. 28). 27 травня 2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв`язку з його направленням до іншого органу ДВС за належністю (а.с. 28-30). 23 травня 2016 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Біловою Х.Б. відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом винесення постанови ВП № 51121268 через невідповідність пакету документів, який надійшов до відділу, вимогам законодавства (а.с. 31-32). 21 жовтня 2016 року виконавчий лист повторно пред`явлено до виконання та старшим державним виконавцем Чугуївського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Харківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52712680 (а.с. 33). Постановою старшого державного виконавця Чугуївського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Харківській області від 08 травня 2017 року у виконавчому провадженні № 52712680 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 34-35). У подальшому виконавчий лист ще раз пред`явлено до виконання, та постановою державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та м. Чугуєву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Касьян М.В. від 21 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження № 61338484 (а.с. 39-40). Згідно даних АСВП у виконавчому провадженні № 61338484 прийнято постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 21 лютого 2020 року, про арешт коштів боржника від 21 лютого 2020 року, про арешт коштів боржника від 03 серпня 2023 року, про арешт майна боржника від 03 серпня 2023 року. У травні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Іванов О.А. звертався до Чугуївський ВДВС в Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, у липні 2024 року з адвокатським запитом, 12 вересня 2024 року подав заяву про скасування оскаржуваних постанов і закінчення виконавчого провадження, на яку 19 вересня 2024 року йому надано відповідь щодо відповідності оскаржуваних постанов вимогам закону (матеріали Електронного суду). Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (Hornby v. Greece, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (ZHOVNER v. UKRAINE, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Звернувшись до суду зі скаргою на дії та постанови державних виконавців, Білоус (Трубіцина) О.А. обґрунтовувала її тим, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 636/4193/14-ц від 24 березня 2015 року щодо стягнення з неї заборгованості, закінчився 27 травня 2016 року, тому постанова про відкриття виконавчого провадження від 21 жовтня 2016 року, про відкриття виконавчого провадження від 21 лютого 2020 року та всі постанови у межах виконавчого провадження № 61338484 - незаконні, оскільки виконавчий лист пред`явлено до виконання з пропуском строку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи скаржниці щодо пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа, виходячи з наступного. Відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного станом на час набрання законної сили рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 26 лютого 2015 року у справі № 636/4193/14-ц, виконавчий лист на виконання рішення суду міг бути пред`явлений до виконання протягом року, починаючи з наступного дня після набрання ним чинності, тобто до 10 березня 2016 року. Згідно з пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 23 вказаного Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Як вбачається з матеріалів справи та відміток на виконавчому листі (а.с. 36-37), вперше виконавчий лист пред`явлено до виконання 17 квітня 2015 року, тобто у межах встановленого строку. 27 травня 2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв`язку з його направленням до іншого органу ДВС за належністю (за місцем роботи боржниці) (а.с. 28-30). Відповідно до пункту 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 № 512/5, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі, якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби. Згідно з пунктом 7 розділу V вказаної Інструкції передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження. Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 2-2236/12 вказав, що передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого не впливає на обчислення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. На відміну від остаточного закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу, при зміні органу державної виконавчої служби чи його компетенції, передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого органу ДВС стадія виконання судового рішення не припиняється і не переривається, отже правила частин 5 та 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (частини 3 статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) не застосовуються. Вказаний висновок також підтримано в ухвалі Верховного Суду від 28 квітня 2025 року у справі № 2-3248/11, провадження № 61-4367ск25. Отже, доводи скаржниці про те, що строк пред`явлення виконавчого листа перервався закінченням виконавчого провадження 27 травня 2015 року та сплив 27 травня 2016 року, є помилковими, адже виконавче провадження було передано до іншого органу ДВС за належністю, що не є остаточним його закінченням. 23 травня 2016 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Біловою Х.Б. відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом винесення постанови ВП № 51121268 у зв`язку з невідповідністю пакету документів, який надійшов до відділу, вимогам законодавства (а.с. 31-32). Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з повторним його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв`язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону № 606-XIV (статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року). Аналогічні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, провадження № 14-229цс18, та у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 2-160/11-ц, провадження № 61-16368св18. Після відмови 23 травня 2016 року у відкритті виконавчого провадження через невідповідність документів стягувачем повторно пред`явлено виконавчий лист до виконання 21 жовтня 2016 року, тобто у межах передбаченого законом строку, тож постанова про відкриття виконавчого провадження № 52712680 від 21 жовтня 2016 року є правомірною. Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 61338484 від 21 лютого 2020 року також не може бути визнана неправомірною. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, відповідно до частини 1 статті 12 якого виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина 1 статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно з пунктом 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Результат аналізу пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що цей пункт застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим Законом. Для пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Аналогічний висновок зроблений в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) і постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18). Згідно частин 4 та 5 статті 12 Закону № 1404-VIII після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону № 1404-VIII. Отже, на момент набрання чинності Законом № 1404-VIII строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 636/4193/14-ц не сплинув, оскільки виконавчий лист у виконавчому провадженні № 52712680 повернуто стягувачу 08 травня 2017 року через відсутність у боржника майна, тож він міг бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 08 травня 2020 року. Стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання 21 лютого 2020 року, та того ж дня державний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 61338484 з дотриманням вимог закону. Постанови про арешт коштів та майна боржника від 21 лютого 2020 року і 03 серпня 2023 року ОСОБА_1 оскаржила фактично лише з підстав неправомірного, на її думку, відкриття виконавчого провадження, однак такі її доводи, як вже зазначалось, ґрунтуються на помилковому тлумаченні законодавства, тож підстав для скасування вказаних постанов не вбачається. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій та скасування постанов державних виконавців про відкриття виконавчих проваджень від 21 жовтня 2016 року № 52712680, від 21 лютого 2020 року № 61338484, постанов про арешт коштів та майна боржника від 21 лютого 2020 року і 03 серпня 2023 року у виконавчому провадженні № 61338484. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 1625/1272/12, провадження № 61-2888св21. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, судом не застосовано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року (справа №409/4751/12), не можуть бути взяті до уваги, адже у наведеній справи встановлені зовсім інші фактичні обставини, зокрема, що стягувач уже звертався до ДВС з виконавчими документами, проте йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження через пропуск річного строку на їх пред`явлення, та ухвалою суду відмовлено у поновленні строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання, тож викладені касаційним судом висновки не є релевантними у даній справі. Разом з тим, як вбачається з прохальної частини скарги, ОСОБА_1 просила, зокрема, скасувати постанову державного виконавця від 21 лютого 2020 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження). При розгляді цієї вимоги колегія суддів враховує наступне. Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що: «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що: частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21) зроблено висновок, що «правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими, а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства». Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України). Суд першої інстанції не врахував, що скарга ОСОБА_1 в частині оскарження постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження) від 21 лютого 2020 року не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Тому провадження у справі у цій частині належить закрити та повідомити скаржниці, що розгляд цієї справи у частині цих вимог скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Аналогічних висновків щодо закриття провадження у справі в частині вимог скарги про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 209/2838/16, провадження № 61-11073св22, від 24 липня 2024 року у справі № 369/12781/21, провадження № 61-15681св23. Частинами 1, 2 статті 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця Касьян М.В. від 21 лютого 2020 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 61338484 постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, п. 4 ч. 1 ст.374, ст.ст., 375, 377, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 листопада 2024 року в частині вирішення вимоги скарги ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Касьян Маріанни Василівни від 21 лютого 2020 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, винесеної у рамках виконавчого провадження № 61338484, скасувати. Провадження у справі в частині вимоги скарги ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Касьян Маріанни Василівни від 21 лютого 2020 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, винесеної у рамках виконавчого провадження № 61338484, закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд вказаної вимоги віднесений до юрисдикції адміністративного суду. В іншій частині ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 червня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина