Постанова 4801 № 148/2177/24

Справа № 148/2177/24 Провадження № 22-ц/801/1202/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 рокуСправа № 148/2177/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Панасюка О. С., Сопруна В. В. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, Рішення ухвалив суддя Саламаха О. В. Рішення ухвалено у відсутності учасників справи в м. Тульчин Повний текст рішення складено 14 березня 2025 року, Встановив: У вересні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200512189 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 283,25 грн., з встановленим строком користування з 22 квітня 2016 року по 11 липня 2018 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. У подальшому, 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за даним кредитним договором. Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк. Станом на 20 серпня 2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 34 365,79 грн., з яких: 11 941,94 грн. - заборгованість за кредитом; 22 423,85 грн. - заборгованість за відсотками. Заборгованість розрахована станом на дату укладання до договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору - реєстрі кредитних договорів. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Діджи Фінанс», пославшись на незаконність оскаржуваного рішення суду, просить скасувати його та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції не враховано, що на дату подачі позову ТОВ «Діджи Фінанс» є єдиним належним кредитором за кредитним договором № 200512189 від 22 квітня 2016 року. Оскільки, постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021року у справі № 910/11298/16 застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, а саме: зобов`язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і №

2. Окрім того, визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року № 1 та додатках до нього. Зобов`язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року № 1 і №

2. Враховуючи вказане, позивач вважає, що зобов`язання не було виконано належним чином, оскільки при виконанні зобов`язання був відсутній елемент належного кредитора, в особі ТОВ «Діджи Фінанс», враховуючи норми ст. 599 ЦК України. ТОВ «ФК «Фагор» вже не могло бути кредитором позивача за спірним кредитним договором, оскільки в силу приписів ст. 216 ЦК України - недійсний договір не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. А надана довідка не може бути належним доказом відсутності заборгованості з огляду на те, що невідомо її походження і правова підстава та з огляду на норми чинного законодавства. Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» відмовити, а рішення суду залишити без змін. За результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши з ТОВ «Діджи Фінанс» на його користь 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 22 квітня 2016 року підписано кредитний договір № 200512189, відповідно до умов якого кредит останньому надано на умовах повернення, платності, строковості. Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 12 283,25 грн., строк кредиту 1095 днів з 22 квітня 2016 року по 22 квітня 2019 року, розмір процентної ставки 0,0001% річних, комісія за видачу кредиту 1,5%, а відповідач зобов`язувався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (а. с. 13, 104). У подальшому, 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 7_БМ, у відповідності до якого ПАТ «Банк Михайлівський» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200512189 від 22 квітня 2016 року (а. с. 9, 10). Згідно із п. 2 договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «Діджи Фінанс» набуває усі права кредитора до боржників в день настання відкладальної обставини відповідно до п. 16-1 цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання ПАТ «Банк Михайлівський» у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. На виконання вимог п. 4 договору про відступлення прав вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило на користь ПАТ «Банк Михайлівський» ціну договору на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону) - № UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15 червня 2020 року, переможцем яких стало ТОВ «Діджи Фінанс», у розмірі 5 307 308,39 грн. (а. с. 11). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги (додаток № 1) до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200512189 від 22 квітня 2016 року в сумі 34 365,79 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 11 941,94 грн., заборгованість по відсотках 22 423,85 грн. (а. с. зв. б. 12, 108, 109). Згідно розрахунку штрафів (а. с. зв. б. 25, 26), основна сума заборгованості складає 34 365,79 грн; інфляційні витрати 14 893,14 грн. та штрафні санкції 3094,04 грн. Всього разом: 52 352,97 грн. Відповідно до графіку платежів до кредитного договору № 200512189 від 22 квітня 2016 року, встановлено кінцеву дату платежів 22 квітня 2019 року (а. с. 107). Згідно кредитної історії відповідача ОСОБА_1 , яка надана Українським Бюро Кредитних історій 21 жовтня 2024 року, наявна інформація під номером 9 про те, що по кредиту від 22 квітня 2016 року в сумі 12 283,25 грн., термін кредиту до 22 квітня 2019 року, донор інформації ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАГОР», сума заборгованості 0,00, термін прострочення немає, сума прострочення 0.00, кредитний транш не має, прострочень не має (а. с. 55-61). Відповідно до довідки директора ТОВ «Фінансова Компанія «ФАГОР» від 22 грудня 2017 року, станом на 22 грудня 2017 року заборгованість за договором погашена в повному обсязі та договір закритий (а. с. 69). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно даних кредитної історії ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 200512189 погашена, донором інформації про відсутність заборгованості за кредитним договором, є ТОВ «ФК «Фагор», якому було відступлено право вимоги ТОВ «ФК «Плеяда», якому в свою чергу відступило право вимоги ПАТ «Банк Михайлівський». Також, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про поновлення строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави вважати, що строки позовної давності порушені з поважних причин. При цьому на переконання суду з наданих представником позивача додатків до позовної заяви, суд не може беззаперечно встановити заборгованість відповідача, якщо така існує, періоди за які така заборгованість була нарахована, перевірити наявність та правильність розрахунку заборгованості відповідача, тому відсутні достатні та обґрунтовані підстави вважати, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200512189 від 22 квітня 2016 року. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено. Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач стверджує, що наявність у нього прав вимоги підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16. Хоча вказана постанова й містить посилання на те, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за усіма правами кредитора за основними договорами, що існували на момент переходу цих прав, згідно договору №7_БМ 20 липня 2020 року, в той же час жодного переліку, які саме права вимоги були набуті та до яких саме договорів, вказане судове рішення не містить. Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідач ОСОБА_1 не брав участі в розгляді справи № 910/11298/16, а постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року обставини щодо нього не встановлювалися. Зважаючи на наведене, зазначене судове рішення не має преюдиційного значення в цій справі, отже доводи позивача не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги. Сам по собі витяг з реєстру кредитних договорів до договору факторингу № 7_ БМ від 20 липня 2020 року, укладений між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «Діджи Фінанс», не є достатнім і беззаперечним доказом переходу прав вимоги та існування заборгованості, оскільки свідчить лише про перелік осіб, які уклали договори з первісним кредитором і які не виконали умови кредитних договорів (а. с. 12 зворот). Окрім того розрахунок суми боргу зазначений позивачем у позові взагалі не містить даних про нарахування первісним кредитором коштів, періодичність їх сплати, нарахувань відсотків та інше, що унеможливлює перевірку нарахованих первісним кредитором сум. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. При цьому, відповідачем до відзиву на позов надано повідомлення від ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», адресоване ОСОБА_1 , про відступлення права вимоги, та необхідність сплатити заборгованість на реквізити отримувача платежу ТОВ «ФК «Фагор» (а. с. 67-68); довідку директора ТОВ «ФК «Фагор» від 22 грудня 2017 року, з якої убачається, що станом на 22 грудня 2018 року за кредитом, який був наданий ПАТ «Банк Михайлівський» клієнту ОСОБА_1 за договором № 200512150 від 22 квітня 2016 року заборгованість за договором погашена в повному обсязі та договір закритий. Додатково повідомлено, що відповідно до діючого законодавства України (зокрема ст. 204, 1082 ЦК України), дії боржників по виконанню обов`язку на користь ТОВ «ФК «Фагор» будуть вважатися належним виконанням зобов`язання за договором (а. с. 69). Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до кредитної історії ОСОБА_1 станом на даний момент останній не має прострочених кредитних зобов`язань, а зобов`язання перед ТОВ «ФК «Фагор» відзначено як виконані. Встановлено, що 21 червня 2016 року відповідач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором перед ТОВ «ФК «Фагор» особою, яка на той момент виступала кредитором. Відповідач діяв добросовісно, не знаючи і не маючи можливості знати про майбутнє рішення Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року, яким ТОВ «Діджи Фінанс» фактично визнано новим кредитором за зобов`язаннями перед ПАТ «Банк Михайлівський». Отже, з наявних у справі доказів убачається, що відповідач сплатив в повному обсязі заборгованість за кредитним договором правонаступнику банку - ТОВ «ФК «Фагор» задовго до ухвалення рішення суду про визнання договору факторингу недійсним. Тому таке погашення заборгованості є належним виконанням зобов`язань. Оскільки на момент виконання зобов`язання ТОВ «ФК «Фагор» було належним кредитором, як про це відповідача було офіційно повідомлено, подальше визнання договорів недійсними через чотири роки не створює підстав для повторної сплати заборгованості за тим же зобов`язанням. Водночас, якщо позивач вважає, що ТОВ «ФК «Фагор» отримало кошти без достатніх правових підстав, він має право звернутися до нього з відповідною вимогою про повернення безпідставно набутих коштів. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги підлягають розподілу витрати на правничу допомогу заявлені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу. Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач ОСОБА_1 надав додаткову угоду № 1 від 24 квітня 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2024 року (наявний в матеріалах справи (а. с. 127)), згідно умов якої сторони погодились, що адвокат Довгань О. О. продовжує здійснювати представництво інтересів клієнта ОСОБА_1 у відповідності до пункту «ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ» договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2024 року у суді апеляційної інстанції (Вінницькому апеляційному суді) у цивільній справі № 148/2177/24, надаватиме КЛІЄНТУ правничу допомогу, а КЛІЄНТ незалежно від об`єму виконаної роботи і від тривалості розгляду справи № 148/2177/24 в суді апеляційної інстанції, сплачує додатково адвокату гонорар у фіксованому розмірі 5000,00 грн. Також до відзиву додано документи, що підтверджують повноваження представника, та квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 24 квітня 2025 року, про сплату ОСОБА_1 адвокату Довганю О. О., згідно додаткової угоди № 1 від 24 квітня 2025 року коштів у сумі 5000,00 грн. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачу ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає за доцільне зазначити наступне. Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому суд враховує, що поданий відзив на апеляційну скаргу за змістом і доводами є аналогічним відзиву на позовну заяву, який раніше подавався до суду першої інстанції та був предметом дослідження як судом першої, так і апеляційної інстанції. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу не вимагала значного обсягу роботи чи часу, а отже, не свідчить про значну складність виконаної представником відповідача роботи. Враховуючи викладене, а також з урахуванням правових підходів, сформульованих у практиці Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Зазначена сума відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності та обсягу необхідних процесуальних дій, вчинених стороною. Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України). На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 3000,00 (три тисячі) гривень витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіО. С. Панасюк В. В. Сопрун