Постанова Харківський апеляційний суд № 638/3939/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2025 року м. Харків справа № 638/3939/21 провадження № 22-ц/818/2122/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачка - ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року в складі судді Рибальченко Л.М. в с т а н о в и в: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна в натурі, відшкодування його вартості і всіх доходів, які одержані від безпідставно набутого майна. У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, яка мотивована тим, що відповідачка, передбачаючи для себе негативні наслідки за результатами розгляду вказаної справи, почала відчужувати нерухоме майно, яке належить їй, у зв`язку з чим такі дії можуть унеможливити виконання майбутнього рішення. Просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 929736712101. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та ухвалити постанову про задоволення його заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів. Зазначив, що відповідачка з 2022 року проживає у Німеччині і вчиняє дії, спрямовані на відчуження всього нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, що не тільки ускладнює поновлення порушених майнових прав, за захистом яких він звернувся до суду, але й унеможливлює реальне виконання судового рішення про стягнення з неї значних коштів, яке може бути ухвалено за результатами розгляду справи. За таких обставин застосування заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушень його прав на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову забезпечить можливість реального виконання судового рішення. Поза увагою суду залишилося те, що виконання можливого рішення про стягнення з відповідачки значних грошових коштів має бути забезпечено тим, що особа, яка володіє нерухомістю, для уникнення від виконання фінансових зобов`язань не матиме змогу продати або в інший спосіб відчужити нерухоме майно на користь третіх осіб до прийняття рішення по справі. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали оскарження ухвали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, ухвалу суду скасувати. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не наведено достатніх доказів для необхідності застосування заходів забезпечення позову. Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що в провадженні суду першої інстанції перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна в натурі, відшкодування його вартості і всіх доходів, які одержані від безпідставно набутого майна, в якому просять стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого ОСОБА_3 майна внаслідок проведення набутого ОСОБА_3 майна внаслідок проведення ОСОБА_1 капітального ремонту нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в сумі 1 207 053,00 грн, яка складається з вартості сплачених ОСОБА_1 коштів за проведення капітального ремонту приміщень в сумі 759 176,40 грн; 1/2 доходу який ОСОБА_3 одержала від здачі в оренду нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 в сумі 350 000,00 грн; 1/2 пені за несвоєчасне виконання зобов`язань в сумі 97 877,37 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вартість безпідставно набутого ОСОБА_3 майна внаслідок проведення ОСОБА_2 капітального ремонту нежитлових приміщень підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в сумі 842 877,37 грн, яка складається з: вартості сплачених ОСОБА_2 коштів за проведення капітального ремонту приміщень в сумі 395 000,00 грн; 1/2 доходу, який ОСОБА_3 одержала від здачі в оренду нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 в сумі 350 000,00 грн; 1/2 пені за несвоєчасне виконання зобов`язань в сумі 97 877,37 грн. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 380849476 від 30 травня 2024 року вбачається, що 30 червня 2023 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 937, виданий 30 червня 2023 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 388664592 від 29 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 21 листопада 2023 року відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору дарування ОСОБА_6 , а 15 травня 2024 року ОСОБА_6 відчужила вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 . Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП № 75225664 від 18 червня 2024 року, при примусовому виконанні виконавчого листа № 638/4290/23 виданого 30 травня 2024 року Дзержинським районним судом м. Харкова, описано та накладено арешт на майно, а саме нежитлові приміщення підвальної частини № 1б,2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227 кв м, за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача. Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу». Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21). При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення грошових коштів на загальну суму 2 049 931,15 грн, тобто у даній справі заявлені вимоги майнового характеру. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Зважаючи на те, що позов має майновий характер, між сторонами дійсно виник спір, зокрема, щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в розмірі 1 207 053,77 грн, та на користь ОСОБА_2 в розмірі 842 877,37 грн, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також обґрунтоване припущення щодо можливості відчуження майна на користь третіх осіб, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову. Колегія суддів також зазначає, що 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 937, видане 30 червня 2023 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П., що також не заперечується і ОСОБА_3 . За таких умов, враховуючи необхідність під час вжиття заходів забезпечення позову дотримуватись вимог щодо розумності, обґрунтованості та співмірності виду забезпечення позову, зазначеного у заяві, з заявленими вимогами, та збалансованості інтересів учасників справи, слід дійти висновку, що для забезпечення виконання можливого судового рішення у цій справі доцільним та достатнім буде вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна належного відповідачці, а саме 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 , що належить на праві власності ОСОБА_3 . При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що заборона відчуження вказаного майна ніяким чином не обмежує відповідачку в праві користування майном, обмеження стосується лише права відчуження даного майна на час розгляду спору судом. Такий вид забезпечення позову у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору та співмірний із заявленими позивачами вимогами, а невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції також враховує, що негативним наслідком незабезпечення позову є можливість (у тому числі умисно) реалізації належного відповідачці належного їй нерухомого майна. Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого рішення суду може бути утруднено або взагалі неможливе у зв`язку з відсутністю у відповідача майна. Стосовно вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом арешту, колегія суддів зазначає, що в даному випадку такий вид забезпечення позову, як накладення заборони відчуження на 1/2 частини вказаної квартири є достатнім для забезпечення виконання можливого рішення суду у даній справі, а тому підстав для застосування інших вказаних у заяві засобів забезпечення позову не вбачає. Також колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції в порушення принципів розумності, співмірності, норм процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права, необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з частковим задоволенням заяви. Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті. Керуючись ст. ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково. В порядку забезпечення позову заборонити відчуження 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , власницею якої є ОСОБА_3 . В іншій частині заяву про забезпечення позову залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова