Постанова 4818 № 645/7910/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2023 року м. Харків справа № 645/7910/19 провадження № 22-ц/818/42/23 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П. за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року у складі судді Сілантьєвої Е.Є.,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, у якому після зменшення позовних вимог ( т.1 а.с. 131 136) просив вселити позивача у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача не чинити перешкод у користуванні ним спільною квартирою. В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.03.2012 року з боржників на користь позивача стягнуто суму боргу у розмірі 336538 гривень. Боржники рішення суду добровільно не виконали, у зв`язку з чим на належне ім нерухоме майно було звернуто стягнення і за результатами електронних торгів 05.06.2015 року ОСОБА_1 набув право власності на 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ( надалі Квартира). З часу набуття права власності відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні житловим приміщенням, він не має можливості зайти у квартиру, жити, користуватись і розпоряджатись своїм майном, що є порушенням його законних прав. Добровільно пускати у квартиру, виділяти і визначати порядок користування кімнатами відповідачі відмовляються. У зв`язку з неправомірними діями відповідачів позивач позбавлений права та можливості користуватись своєю власністю. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів можливості виділу належної йому частки у праві власності в натурі та доказів того, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні Квартирою. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 поданоапеляційну скаргу в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме вважає, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов до висновків що не відповідають дійсним обставинам у справі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факт того, що відповідачі визнають факт того, що перешкоджають позивачу користуватися Квартирою, а тому такі обставини не підлягають доказуванню в силу приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Під час розгляду справи позивач заявляв клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи для визначення належної йому частки у праві власності в натурі, але судом у його задоволенні було безпідставно відмовлено. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Як встановлено судом, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 20.04.2006 за № 4257 виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 по 1/5 частині кожному. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова 27.03.2012 року з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 стягнуто суму боргу у розмірі 336538,00 гривень на користь ОСОБА_1 , згідно складеної сторонами розписки. 05.06.2015 свідоцтвом (зареєстрованим в реєстрі за № 1456) приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна відповідно до статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі Акта про проведення електронних торгів від 25.03.2015 року затвердженого в.о. начальника Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 25 березня 2015 року Сокуренко І.О. та Протоколу № 58993 проведення електронних торгів сформованого 06.03.2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр», посвідчила, що ОСОБА_1 є власником 1/5 частини квартири номер АДРЕСА_1 . Згідно інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 20.12.2019 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.11.2018 виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Фесенко О.Ю. зареєстрованого в реєстрі № 10/2017 ОСОБА_3 є власником 4/15 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 після померлих батька ОСОБА_6 та матері ОСОБА_5 . ОСОБА_3 є власником 7/15 частини квартири, а ОСОБА_2 є власником 5/15 частини квартири. У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що позивачі чинять йому перешкоди у користуванні 1/5 частини квартири номер АДРЕСА_1 ( надалі Квартира) Таким чином між сторонами виник спір з приводу захисту прав власника вільно володіти та користуватися належним йому майном. Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Цивільного та Житлового Кодексу України. У статті 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом частини першої статті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Приписами статті 379 ЦК України встановлено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них. Згідно статті 4 ЖК України житловий фонд утворюють житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території нашої держави. Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 ЖК Українизакріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України(далі ЖК України)ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у виразі часток. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згода між сторонами про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю між співвласниками не досягнута. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від якого не відійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 127/7320/13 (провадження № 61-18125св18). З аналізу змісту частини третьої статті 358 ЦК України можна дійти висновку, що надання співвласнику у користування частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна, надання якого у користування вимагає такий співвласник. За домовленістю співвласників, може бути допущений відступ від засади відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В уточненій позовінй заяві станом на 11.08.2020 року позивач заявив вимогу про вселення та зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у користуванні Квартирою. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Оскільки позивачем вимог про визначення порідку користування або виділ в натурі частки квартири завялено не було, судова колегія не може погодитися з висновком суду про неможливість вирішення дійсного спору без надання доказів можливості виділу Квартири в натурі та застосування судом до спірних правовідносин вимог ч. 1 ст.364 ЦК України. Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Проте, суду першої та апеляційної інстанції не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених Хижним позовних вимог про вселення та зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні Квартирою. З огляду на зазначене судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про не доведення позивачем позову та приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Оскільки позовні вимоги залишені без задоволення, а рішення змінено лише з інших мотивів перерозподіл судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07.09.2023 Головуючий О. Ю. Тичкова Судді Ю.М. Мальований Н.П. Пилипчук