Постанова 4824 № 760/5782/24

справа № 760/5782/24 головуючий у суді І інстанції Зуєвич Л.Л. провадження № 22-ц/824/6404/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Наконечним Віталієм Леонідовичем та ОСОБА_2 поданою представником - адвокатом Кухаруком Владиславом Олександровичем на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Наконечним Віталієм Леонідовичем на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,- В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кухарук В.О. звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, остаточно просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати процентів за договором позики у розмірі 2 707 363,01 грн, а також судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та на професійну правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 18 серпня 2022 року між сторонами було укладено договір позики. Відповідно до п. 1.2 договору, сума позики складає 20 375 000,00 грн, що еквівалентно 500 000,00 доларів США. Строк повернення позики у повному обсязі до 28 лютого 2023 року. У день укладення договору, позичальником отримано суму позики у повному обсязі, що підтверджує розписка складена ОСОБА_1 . Позивачем акцентується, що у вказаний у договорі термін ОСОБА_1 не повернув суму позики, у зв`язку з чим позивач в особі свого представника звернувся до позичальника з вимогою від 01 березня 2023 року про повернення коштів. Однак відповідач, не зважаючи на отриману вимогу, повернення грошових коштів не здійснив, у зв`язку з чим позикодавець в особі свого представника звернувся до позичальника з претензією від 31 березня 2023 року. Зрештою, сума позики була повернута позичальником 20 липня 2023 року, проте останній вчинив таке повернення без сплати будь-яких процентів за договором позики. У договорі позики відсутні положення, що цей правочин є безпроцентним, а тому зазначений договір не можна вважати безпроцентним на підставі п. 1 ч. 2 ст. 1048 ЦК України. Тому позикодавець в особі свого представника звернувся до ОСОБА_1 з претензією від 21 лютого 2024 року, в якій просив останнього сплатити проценти за договором позики, але вказана претензія залишена без виконання. Оскільки нарахування процентів за договорами позики можливо тільки в рамках передбаченого правочином періоду на правомірне користування позикою, просив стягнути з 19 серпня 2022 року (наступний день з моменту отримання грошових коштів) по 28 лютого 2023 року (остання дата їх правомірного використання) 2 707 363,01 грн, з розрахунку встановленої Національним банком України облікової ставки 25% річних. 10 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача - Наконечного В.Л., в якому відповідач просить залишити позовні вимоги без задоволення. Зазначив, що сторони договору позики не встановлювали проценти за користування відповідачем грошовими коштами, натомість передбачили, що відповідач повинен повернути таку ж суму грошових коштів, яку отримав від позивача і лише у випадку прострочення повернення суми позики, відповідач повинен сплатити позивачу проценти у розмірі 12% річних, що нараховуються на суму простроченого платежу за весь період прострочення. Таким чином, на думку відповідача, сторони в договорі позики передбачили нарахування процентів тільки як міру відповідальності у розмірі 12% річних за період після закінчення строку надання позики. Також, відповідач вказує, що позивач надав йому позику в сумі 500 000,00 доларів США, а облікова ставка НБУ встановлюється виключно для національної валюти України - гривні, тому, відповідач вважає, що положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані. Повідомив, що 10 жовтня 2021 року АТ «ІНФОРМАЦІЯ_3» (продавець в особі ОСОБА_1 ) та ТОВ «Смайл Констракшн» (Генеральний підрядник, в особі Носенко Ю.С.) уклали меморандум №3, в якому сторони дійшли згоди, що продавець зацікавлений продати, покупець зацікавлений придбати, а генеральний підрядник зацікавлений збудувати об`єкт нерухомості в с. Крюківщина відповідно до умов цього меморандуму. Як наголошує відповідач, позивач повідомив йому про проблеми в перерахуванні коштів на придбання об`єкта нерухомості в с. Крюківщина і тому запропонував видати 500 000,00 доларів США готівкою, оформивши це як позику. Зі слів відповідача, 18 серпня 2022 року представник позивача - адвоката Перемежко О.А. направив йому на електронну пошту проекти договору позики та розписки від 18 серпня 2022 року і попросив все підписати, а процес підпису зняти на відео. Відповідач зазначає, що підписавши 18 серпня 2022 року вказані документи, йому не були надані грошові кошти в сумі 20 375 000,00 грн, що підтверджує в т.ч. розписка від 18 серпня 2022 року, оскільки з цієї розписки вбачається, що 16 вересня 2022 року ОСОБА_2 передав позику в сумі 100 000,00 доларів США, а 30 вересня 2022 року в сумі 400 000,00 доларів США. На думку відповідача, зміст розписки від 18 серпня 2022 року є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики й отримання ним 20 375 000,00 грн 18 серпня 2022 року. У відзиві звертається увага на те, що відповідач сплатив позивачу 20 липня 2023 року грошові кошти в сумі 18 775 000,00 грн. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. 03 грудня 2024 року до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява представника відповідача, в якій заявник просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат в межах розгляду справи №760/5782/24, шляхом винесення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 424 951,30 грн. Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Наконечний Віталій Леонідович 06 січня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року в частині відмови відповідачу в стягненні з позивача судових витрат в сумі 384 951,50 грн та змінити судове рішення, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 424 951,30 грн. Вважає, що місцевий суд помилково не врахував до судових витрат ознайомлення з матеріалами справи, а витрати на підготовку та подання заперечень та ознайомлення з матеріалами справи є розумними. Визначення часу витраченого адвокатом на вчинення кожної дії окремо під час підготовки відзиву на позовну заяву від 09 травня 2024 року не є необхідним для визначення реальної наданої допомоги, цілком достатньо зазначити час, витрачений на вказані дії. У даному випадку, 16 год. вартістю 64 000,00 грн. Зауважив, що справа є складною, оскільки потребувала аналізу значного обсягу інформації, норм законодавства, судової практики, підготовки процесуальних документів. Також значною є ціна позову. Стверджував про неправомірність відмови у стягненні «гонорару успіху» в розмірі 10% від досягнутого результату. Крім того, суд не надавав оцінку витратам, які пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій на суму 215,00 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Наконечний Віталій Леонідович 06 січня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати частково рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та змінити його мотивувальну частину, виклавши її у відповідній частині в редакції його апеляційної скарги, в іншій частині рішення залишити без змін. Відповідач не погоджується з мотивувальною частиною рішення в частині того, що: - ОСОБА_1 18 серпня 2022 року було надано грошові кошти в сумі 20 375 000,00 грн, а видачу позики Позивачем 16 вересня 2022 року в сумі 100 000,00 доларів США та 30 вересня 2022 року в сумі 400 000,00 доларів США не підтверджено Відповідачем, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: п. 6 ч. 1 ст. 3, главу 68 «Доручення», ч. 2 ст. 1047 ЦК України, ч. 11 ст. 83, абзац другий ч. 5 ст. 95, ст. ст. 263, 265 ЦПК України; - не вказано висновків суду щодо тверджень ОСОБА_1 , що Договором позики визначено, що Відповідач не повинен сплачувати проценти Позивачу, оскільки Судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: п. п. 1.1, 4.1 Договору позики, ч. ч. 3, 4 ст. 213, ч. 1 ст. 637 ЦК України, ст. ст. 263, 265 ЦПК України; - не вказано висновків суду щодо тверджень ОСОБА_1 , що нарахування процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування грошовими коштами в гривнях, які надаються і повертаються виходячи з еквівалента іноземної валюти, є несправедливим, оскільки Судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: п. п. 1.2., 3.2 Договору позики, ч. ч. 1, 2 ст. 533, ч. 1 ст. 1048 ЦК України, ст. 8 Конституції України, ст. ст. 263, 265 ЦПК України. Апелянт вважає, що долучена до позовної заяви розписка є неналежним доказом, оскільки оригінал розписки в матеріалах справи відсутній, а у судовому засіданні представник позивача адвокат Кухарук В.О. пояснив, що оригінал розписки ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року він не бачив. Ухвалюючи рішення, суд не вирішив питання про виключення вказаної розписки із числа доказів. Місцевий суд не надав оцінки поведінці суперечливій поведінці позивача, яка проявилося у тому, що ОСОБА_2 на початку розгляду справи вказував, що надав відповідачу 500 000,00 дол. США; під час початку розгляду справи зазначав, що копія розписки є оригіналом і, відповідно, не містить інших записів; Суд залишив поза увагою пояснення відповідача, що грошові кошти в сумі 20 375 000,00 грн були отримані іншими особами - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в доларах США та на підставі усного доручення ОСОБА_1. Крім того, у договорі позики від 18 серпня 2022 року його сторони визначили розмір процентів лише за неправомірне користування позикою. Відповідач стверджує, що сторони обговорювали розмір процентів і визначили, що за період правомірного користування позикою проценти не нараховуються, а отже вимоги позивача по стягненню таких процентів у розмірі облікової ставки НБУ є безпідставними. Судом також не надано висновків щодо тверджень ОСОБА_1 , що нарахування процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування грошовими коштами в гривнях, які надаються і повертаються виходячи з еквівалента іноземної валюти, є несправедливими. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Кухарук Владислав Олександрович 14 січня 2025 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт зазначив, що з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст. 1048 ЦК України проценти саме за правомірне користування позикою, а не процентів як відповідальності за прострочення (неналежне виконання) у т.ч. на підставі ст. 625 ЦК України. Місцевий суд належним чином не розмежував поняття «проценти за правомірне користування коштами» та «проценти за неправомірне користування коштами» і помилково застосував до спірних відносин п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Вважає, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин постанову Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №727/1033/21, оскільки касаційний суд у цій справі підтвердив правомірність стягнення відсотків за правомірне користування кредитом. Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року відкрито апеляційні провадження за апеляційним скаргами ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Наконечним Віталієм Леонідовичем та ОСОБА_2 поданою представником - адвокатом Кухаруком Владиславом Олександровичем на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Наконечним Віталієм Леонідовичем на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, надано учасникам справи строк для подачі відзивів на апеляційні скарги. 04 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Наконечний В.Л. подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 . Вказав, що позику видано у доларах, а нарахування процентів на рівні облікової ставки НБУ здійснюється на гривню. Крім того, договором позики визначено, що відповідач не повинен сплачувати проценти позивачу. Також відповідач переплатив ОСОБА_2 позику на суму 100 000,14 грн. 11 березня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кухарук В.О. подав відзиви, у яких заперечив проти задоволення вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 . Свої доводи обґрунтував обставинами, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представники ОСОБА_2 - адвокати Кухарук Владислав Олександрович та Перемежко Олександр Андрійович доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити. Водночас, заперечували проти задоволення вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 з підстав, наведених у відзивах на апеляційні скарги. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Наконечний Віталій Леонідович доводи апеляційних скарг підтримав та просив їх задовольнити. В той же час, заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції, що оскаржуються, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків. Щодо доводів апеляційних скарг на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії договору позики від 18 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник), Позикодавець передає у власність Позичальникові грошові кошти, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів у порядку та у строки, визначені цим договором. Оригінал такого договору оглянуто місцевим судом у судовому засіданні 13 червня 2024 року. Сума позики складає 20 375 000,00 грн, що еквівалентно 500 000,00 доларів США, відповідно до встановленого у відділеннях АТ «Таксомбанк» курсу продажу доларів США на момент підписання даного договору (п. 1.2 Договору позики). У п. 2.1 Договору позики сторони погодили, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму позики у повному обсязі у термін до 28 лютого 2023 року (включно). Позика надається в гривнах у готівковій формі. Факт надання Позики підтверджується розпискою, яка є невід`ємною частиною цього Договору (п. 3.1 Договору позики). Позика повертається в гривнах виходячи із еквіваленту Суми позики в доларах США за середньозваженим курсом продажу доларів США, встановленим у відділеннях АТ «ТАСКОМБАНК» в останній робочий день, що передував даті повернення Суми позики (п. 3.2 Договору позики). Позика повертається в готівковій формі. В момент повернення Позики розписка повертається Позичальнику (п. 3.3 Договору позики). Згідно з п. 4.1 Договору позики у випадку прострочення повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю проценти у розмірі 12% річних, що нараховуються на суму простроченого платежу за весь період прострочення. Відповідно до п. 4.2 Договору позики позичальник не може посилатись на воєнний стан в України та інші обставини непереборної сили як на підставу для звільнення від відповідальності на порушення строків повернення суми позики. За змістом долучених до матеріалів справи копій розписки від 18 серпня 2022 року за підписом ОСОБА_1 , вказано наступне: «Ця розписка видана 18 серпня 2022 року в місті Київ. Я, ОСОБА_1 , громадянин України, паспорт з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданий 27.01.2020, орган видачі 8034, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків: НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , отримав від ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Печерським РУГУ МВС України в місті Києві 25 червня 1996 року, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків № НОМЕР_4 , грошові кошти в сумі 20 375 000 (двадцять мільйонів триста сімдесят п`ять тисяч) грн 00 коп., що еквівалентно 500 000 (п`ятистам тисячам) доларів США відповідно до встановленого у відділеннях АТ «ТАСКОМБАНК» курсу продажу доларів США на момент видачі цієї Розписки, в якості позики у відповідності до Договору позики від 18.08.2022 року та зобов`язуюсь повернути всю суму позики у строк до 28 лютого 2023 року (включно)». Копії відповідної розписки, надані стороною відповідача (т. І, а.с. 83, 216), містять під зазначеним текстом та підписом ОСОБА_1 дописки наступного змісту: «16.09.2022 р. отримала 100 000 $ /підпис/ ОСОБА_3 Підтверджую /підпис/ ОСОБА_2. 30.09.2022 отримала 400 000 $ /підпис/ ОСОБА_4 Підтверджую /підпис/». Також, до матеріалів справи долучено диск з відеозаписом процесу підписання відповідачем Договору позики та розписки від 18 серпня 2022 року. Оригінал розписки в матеріалах справи відсутній та місцевому суду для огляду сторонами надано не було. Представники позивача вказували, що після повернення суми боргу розписка була повернута відповідачу, натомість представник відповідача наполягав, що оригінал розписки відповідачу не повертався. Відповідач сам факт підписання вказаних Договору позики та розписки від 18 серпня 2022 року не заперечував, проте наполягає, що при їх вчиненні його було введено позивачем в оману, Договір позики є удаваним, оскільки його справжня правова природа полягала в проведенні передплати за Меморандумом, укладеним між сторонами щодо будівництва об`єкту нерухомості - магазину в с. Крюківщина. Зокрема, під час допиту в якості свідка у судовому засіданні 17 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 стверджував, що в день підписання Договору позики та розписки від 18 серпня 2022 року будь-яких коштів від позивача не отримував, такі кошти були отримані його довіреними особами пізніше, а саме 16 вересня 2022 року ОСОБА_3 отримала 100 000,00 дол. США, а 30 вересня 2022 року ОСОБА_4 отримала 400 000,00 дол. США. Відповідач наполягав, що отримання таких коштів відбувалось саме в іноземній валюті. Будь-яких документів, в т.ч. довіреностей на підтвердження повноважень ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на отримання відповідних коштів матеріали справи не містять. В матеріалах справи наявна копія заяви свідка за підписом ОСОБА_2 , засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М., зареєстрована в реєстрі за №937, в якій, зокрема, вказується, що навесні 2022 року ОСОБА_1 повідомив, що він не має коштів для завершення будівництва супермаркетів, зокрема будівництва Магазину в Білогородці. Оскільки, свідок був зацікавлений у придбанні «готового бізнесу під ключ» ним особисто була надана позика ОСОБА_1 на добудову Магазину в Білогородці у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) доларів США 00 центів. В подальшому, в період коли основний договір мусив бути укладеним, ОСОБА_2 неодноразово звертався до ОСОБА_1 , як керівника та кінцевого бенефіціарного власника АТ «ІНФОРМАЦІЯ_3», та ТОВ «КУА «Інвестиційні партнери» з питанням про можливість укладення основного договору та передачу йому Магазину в Білогородці. Однак, ОСОБА_1 кожний раз повідомляв про відсутність можливості укладення основного договору на придбання Магазину в Білогородці, адже сам об`єкт нерухомого майна ще не збудований. В подальшому ОСОБА_1 повідомив, що у нього виникли проблеми під час введення Магазину в Білогородці в експлуатацію і він не зможе передати Магазин в Білогородці та поверне кошти. 10 жовтня 2021 року між АТ «Закритий недиверсифіковий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ІНФОРМАЦІЯ_3» (Продавець) /голова наглядової ради - ОСОБА_1 / та АТ «Закритий недиверсифіковий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Кінсейл» (Покупець) /голова наглядової ради - ОСОБА_2 /, а також ТОВ «Смайл Констракшн» (Генеральний підпрядник) було укладено Меморандум №2, зі змісту якого вбачається, що сторони дійшли згоди, що продавець зацікавлений продати, покупець зацікавлений придбати, а генеральний підрядник зацікавлений збудувати об`єкт нерухомості в с. Білогородка відповідно до умов цього меморандуму. Відповідно до п. 2.1.4 Меморандуму №2, сторони погодили такий графік сплати купівельної ціни: до 08 грудня 2021 року (включно) - 4 500 000,00 доларів США, відповідно до офіційного курсу гривні до долара США Національного банку України на дату сплати коштів. Також 10 листопада 2021 року між АТ «Закритий недиверсифіковий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ІНФОРМАЦІЯ_3» (Продавець) /голова наглядової ради - ОСОБА_1 / та АТ «Закритий недиверсифіковий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Кінсейл» (Покупець) /голова наглядової ради - ОСОБА_2 /, а також ТОВ «Смайл Констракшн» (Генеральний підпрядник) було укладено Мемораднум №3, зі змісту якого вбачається, що сторони дійшли згоди, що продавець зацікавлений продати, покупець зацікавлений придбати, а генеральний підрядник зацікавлений збудувати об`єкт нерухомості в с. Крюківщина відповідно до умов цього меморандуму. Відповідно до п. 2.1.4 Меморандуму №3, сторони погодили такий графік сплати купівельної ціни: до 28 лютого 2022 року (включно) - 5 300 000,00 доларів США, відповідно до офіційного курсу гривні до долара США Національного банку України на дату сплати коштів. 01 березня 2023 року позивач в особі представника Перемежка О.А. направив відповідачу вимогу про повернення коштів за Договором позики від 18 серпня 2022 року. Також 31 березня 2023 року позивач в особі представника Перемежка О.А. направив відповідачу претензію (вх. №б/н) про виконання умов договору та повернення суми позики. З долученої до позовної заяви копії виписки за картковим рахунком у АТ «Таскомбанк» ОСОБА_2 встановлено, що 20 липня 2023 року останньому було перераховану 18 775 000,00 грн з призначенням платежу «Повернення грошових коштів зг. договору позики від 18.08.2022 року, без ПДВ». Крім того, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №397241 від 20 липня 2023 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 18 775 000,00 грн з призначенням платежу «Повернення грошових коштів зг. договору позики від 18.08.2022 року, без ПДВ», що також підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_5 ОСОБА_1 21 лютого 2024 року позивач в особі представника Перемежка О.А. направив відповідачу претензію (вх. №б/н) про виконання умов договору та повернення суми позики. Позивачем до матеріалів справи долучено: роздруківку з сайту НБУ, з інформацією про облікові ставки НБУ. Відповідачем до матеріалів справи долучено: роздруківки скріншотів з електронної пошти; роздруківки листування в месенджері WhatsApp; роздруківку з сайту Minfin, з інформацією щодо курсу долара в банках станом на 19 липня 2023 року; копію попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства №02 від 12 листопада 2021 року; копію Додаткової угоди №1 від 15 листопада 2021 року до Попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства №02 від 12 листопада 2021 року; Додаткової угоди №2 від 25 грудня 2021 року до Попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства №02 від 12 листопада 2021 року. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, місцевий суд встановив, що відповідачем належних та допустимих доказів того, що Договір позики та розписка, вчинені ним під впливом обману та є удаваними правочинами - не надано, відповідної зустрічної позовної вимоги про визнання Договору позики недійсним/удаваним, не заявлялось. За змістом Договору позики та змістом розписки, підписаної особисто відповідачем, ним було отримано грошові кошти в гривнях. Також, матеріалами справи підтверджено, що повернення коштів за таким Договором позики також відбулось у національній валюті - гривнях. Щодо дописок, на копії розписки, наданої стороною відповідача, суд звернув увагу на те, що будь-яких доказів щодо того, що такі дописки вчинені саме в межах виконання договору позики від 18 серпня 2022 року (зокрема, відповідних уточнень у розписці, доказів внесення змін до Договору позики в установленому законом порядку, доказів повноважень осіб на отримання коштів за розпискою тощо) матеріали справи не містять. Разом з тим, Договір позики та розписка, на підставі яких ставиться питання про стягнення коштів в порядку ч. 1 ст. 1048 України, вчинені під час дії воєнного стану в Україні, який діє до цього часу, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову суд врахував постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 727/1033/21, у якій зазначено, що оскільки проценти - це плата за користування чужими грошима (стаття 1048 ЦК України), а згідно з положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 24 лютого 2022 року нараховані відповідно до вимог статті 625 ЦПК України інфляційні втрати підлягають списанню, правильними є висновки суду про стягнення з позичальника прострочених процентів за користування кредитними коштами (нараховані, але не сплачені) та інфляційних втрат за період до 23 лютого 2022 року. На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору не відповідають фактичним обставинам справи та не повною мірою грунтуються на вимогах закону з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У постанові від 07 липня 2023 року у справі №206/501/20 Верховний Суд вказав, що аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. На підставі, аналізу договору позики та розписки від 18 серпня 2022 року, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правомірного висновку, що текст розписки містить безумовне та однозначне зобов`язання стосовно повернення відповідачем грошової суми на користь позивача. Таким чином, уклавши договір позики на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були ним закріплені. За умовами як договору позики так і розписки ОСОБА_1 своїм підписом ствердив отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 20 375 000,00 грн, що еквівалентно 500 000,00 дол. США на день укладення договору та зобов`язався повернути всю суму позики у строк до 28 лютого 2023 року, також у гривнах. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладали договір позики з позивачем та/ або отримували від нього грошові кошти з обов`язком повернути їх. Оскільки розписка за своєю правовою природою є документом, який підтверджує факт отримання грошей за договором позики, а за обставинами цієї справи, ОСОБА_1 склав таку розписку та зобов`язався повернути отримані у борг кошти, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неотримання позичених коштів апеляційний суд вважає неприйнятними. Щодо посилань апелянта ОСОБА_1 на неврахування судом першої інстанції положень гл. 68 ЦК України «Доручення», апеляційний суд зауважує наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Наведені положення закону свідчать, що навіть у випадку надання ОСОБА_1 усного доручення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (про що стверджує відповідач) на отримання позичених 18 серпня 2022 року коштів, у повірених не виник обов`язок з їх повернення ОСОБА_2 , оскільки, як встановлено вище, саме ОСОБА_1 уклав договір позики з ОСОБА_2 та взяв на себе обов`язок з повернення позичених коштів. Більш того, факт повернення ОСОБА_1 . 20 липня 2023 року ОСОБА_2 18 775 000,00 грн за договором позики від 18 серпня 2022 року, свідчать про визнання його саме боргового обов`язку перед позивачем. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги. За змістом частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Надаючи оцінку договору позики та розписки від 18 серпня 2022 року місцевий суд правомірно вважав, що валютою боргового зобов`язання ОСОБА_1 є саме гривня. Зокрема, відповідно до розділу 3 договору позики, позика надається в гривнах у готівковій формі; позика повертається в гривнах виходячи із еквіваленту Суми позики в доларах США за середньозваженим курсом продажу доларів США, встановленим у відділеннях АТ «ТАСКОМБАНК» в останній робочий день, що передував даті повернення Суми позики. Отже, доводи апелянта ОСОБА_1 щодо отримання грошових коштів у доларах США розцінюються апеляційним судом критично і до уваги не приймаються. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно матеріалів справи між сторонами існували і інші правовідносини (Меморандуми), не пов`язані з договором позики від 18 серпня 2022 року (доказів зворотнього матеріали справи не містять), які передбачали розрахунки саме у доларах США, а отже поведінка відповідача на думку суду у цій частині є суперечливою. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (частини перша, четверта статті 632 ЦК України). В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №551/2272/22. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №14-318цс18. У цій справі положення договору позики від 18 серпня 2022 року не містять прямих положень щодо його безвідплатності; попередньо встановлено, що валютою зобов`язання є гривня; у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач ОСОБА_2 визначив період нарахування процентів з 19 серпня 2022 року по 28 лютого 2023 року, що відповідає строку, протягом якого ОСОБА_1 міг правомірно не сплачувати борг. За наявності перелічених обставин, у ОСОБА_2 виникло право на отримання від відповідача процентів згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України. Відповідно до наданого позивачем розрахунку, який було перевірено судом апеляційної інстанції, розмір належних до стягнення з ОСОБА_1 процентів за правомірне користування грошовими коштами за договором позики від 18 серпня 2022 року, за період з 19 серпня 2022 року по 28 лютого 2023 року становить 2 707 363,01 грн = 20 375 000,00 грн (розмір позики) х 25% (облікова ставка НБ України) х 194 (кількість днів користування). Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, посилаючись на висновки Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2024 у справі №756/8788/22 та від 11 липня 2024 року у справі №727/1033/21, вважав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з чим колегія суддів не погоджується з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). У постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 Верховний Суд зробив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 Верховним Судом роз`яснено, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною. Не можуть застосовуватися одночасно регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України про відсотки за договором позики та охоронна норма частини 2 статті 625 ЦК України про стягнення інфляційних збитків і 3 % річних. Тому до прострочення з боржника стягуються відсотки від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за кредит, а за період після такого прострочення - річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Оскільки у цій справі ОСОБА_2 заявлено позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за правомірне користування позикою на підставі ч. 2 ст. 1048 ЦК України, що суд першої інстанції залишив поза увагою, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не застосовні до спірних правовідносин. Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. При цьому, оскільки доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 заслуговують на увагу, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про наявність підстав для зміни мотивувальної частини судового рішення суду першої інстанції є безпідставними та не заслуговують на увагу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 15 140,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 22 710,00 грн, а всього 37 850,00 грн. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року. У постанові від 05 липня 2023 року у справі №904/8884/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тож оскільки за результатами перегляду рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року колегія суддів дійшла висновку про необхідність його скасування, то й додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року також слід скасувати. У статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Так, згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, відсутні підстави для розподілу витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом цієї справи. Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_9 належить задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 141, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Наконечним Віталієм Леонідовичем на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подану представником - адвокатом Кухаруком Владиславом Олександровичем на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року - задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість зі сплати процентів за договором позики від 18 серпня 2022 року у розмірі 2 707 363 (два мільйони сімсот сім тисяч триста шістдесят три гривні) 01 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 15 140,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 22 710,00 грн, а всього 37 850 (тридцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят гривень) 00 коп. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Наконечним Віталієм Леонідовичем на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року - задовольнити частково. Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року - скасувати. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 21 травня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова