Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 341/1865/24

Справа № 341/1865/24 Провадження № 22-ц/4808/611/25 Головуючий у 1 інстанції КУЦЕНКО М. О. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А., за участю секретаря Струтинської Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду від 04 березня 2025 року, ухвалене в складі судді Куценка М.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Галицької міської ради, про позбавлення батьківських прав та збільшення (зміну) розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в с т а н о в и в: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Галицької міської ради, про позбавлення батьківських прав та збільшення (зміну) розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони з 10 січня 2009 року по 04 вересня 2023 року перебували у шлюбі, під час якого в них народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 . До початку повномасштабного вторгнення російської федерації сім`я проживала в Луганській області, а з 30 червня 2022 року позивачка разом з дітьми зареєстровані в Івано-Франківській області як внутрішньо переміщені особи. Вказувала, що відповідач продовжує проживати в їхній колишній квартирі на окупованій території та має іншу дружину. Він самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, дітей не утримує, не спілкується з ними, не цікавиться їхнім життям. Рішенням Галицького районного суду від 11 вересня 2023 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти у розмірі одного прожиткового мінімуму на кожну дитину, що становить 2833,00 грн. Станом на 01 червня 2024 року у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 101200 грн. 40 коп. У зв`язку зі зміною витрат на утримання дітей, позивачка просила змінити розмір стягуваних аліментів, встановивши їх у твердій грошовій сумі по 4000 грн. на кожну дитину, оскільки їй складно самостійно утримувати дітей та забезпечувати належні умови для їх нормального розвитку. Посилаючись на зазначені доводи та норми права, ОСОБА_1 просила поданий нею позов задовольнити. Заочним рішенням Галицького районного суду від 04 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на положення національного законодавства, практику Верховного Суду, міжнародні договори, що є частиною правової системи України, та практику Європейського суду з прав людини, які встановлюють гарантії захисту прав дитини, визначають обов`язки батьків щодо її виховання і утримання. Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, зокрема показанням дітей, які підтвердили, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо їх виховання та утримання, хоча має таку можливість. Зазначає, що висновок Служби у справах дітей про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованим, не відповідає інтересам дітей, складений без урахування їхньої думки, думки їхньої матері та без з`ясування реальних обставин справи. Просить скасувати заочне рішення Галицького районного суду від 04 березня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру стягуваних аліментів. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 в залі суду та її представник - адвокат Раврик І.Д. в режимі відеоконференції доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Представник третьої особи Петраш О.В. подала клопотання про розгляд справи без участі представника Служби у справах дітей Галицької міської ради. Вказала, що висновок комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Галицької міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітніх дітей підтримує в повному обсязі. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи за відсутності відповідача та представника третьої особи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 січня 2009 року по 04 вересня 2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого, згідно копій повторно виданих свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 від 24 травня 2023 року, в них народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 (а.с. 11, 13, 15). Заочним рішенням Галицького районного суду від 04 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10). Із копій довідок №2603-7001310079, №2603-7001310574, №2603-7001310473, №2603-7001310367 від 30 червня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб відомо, що ОСОБА_1 та її троє дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8, 12, 14, 16). Рішенням Галицького районного суду від 11 вересня 2023 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі одного прожиткового мінімуму на кожну дитину, що становить 2833,00 грн. на дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, починаючи стягнення з дня подання позову до суду, тобто з 22 червня 2023 року до досягнення дітьми повноліття (а.с. 18-19). Згідно з копією довідки №6536 від 17 червня 2024 року про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданої Сватівським відділом державної виконавчої служби у Сватівському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 01 червня 2024 року розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей становить 101200 грн. 40 коп. (а.с. 17). Відповідно до Висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Галицької міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітніх дітей від 10 грудня 2024 року №02.1-18/2294, 06 листопада 2024 року працівниками служби у справах дітей спільно з працівником ювенальної превенції проведено обстеження умов проживання за місцем реєстрації ОСОБА_5 як внутрішньо переміщеної особи та складено акт обстеження умов проживання №39. Встановлено, що вона перебуває у повторному шлюбі та проживає разом зі своїми дітьми та чоловіком за адресою: АДРЕСА_3 . Має намір позбавити колишнього чоловіка батьківських прав з метою подальшого усиновлення дітей її теперішнім чоловіком. Службою у справах дітей направлено запит до служби у справах дітей Сватівської міської військової адміністрації щодо надання інформації про ставлення ОСОБА_2 до питання його позбавлення батьківських прав. У відповіді від 31 жовтня 2024 року №335 зазначено, що з 08 березня 2022 року територія Сватівської міської територіальної громади перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації, що унеможливлює відвідування ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та отримання від нього пояснень щодо несплати аліментів, участі у вихованні, навчанні та розвитку дітей. 04 грудня 2024 року під час засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Галицької міської ради ОСОБА_5 зателефонувала до ОСОБА_2 , який повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав, а причиною несплати аліментів назвав кримінальну відповідальність за переказ коштів на територію України з окупованої території. Враховуючи інтереси дітей та виключний характер заходу позбавлення батьківських прав, комісія дійшла висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей (а.с. 42-43). З матеріалів справи відомо, що в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_6 , рідна сестра апелянтки, яка повідомила, що після початку повномасштабного вторгнення виїхала з м. Сватове. Стосунки між її сестрою та відповідачем були не дуже добрими, останній часто вживав алкоголь і влаштовував скандали. Свідок зазначила, що відповідач проживає на тимчасово окупованій території, з дітьми не спілкується та не сплачує аліменти на їх утримання. Також були допитані неповнолітні діти сторін: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які підтвердили, що не підтримують зв`язку з батьком і спілкувалися з ним востаннє на день народження ОСОБА_7 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на висновок комісії з питань захисту прав дитини Галицької міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав та враховуючи інтереси дітей, дійшов висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача можливості виконувати батьківські обов`язки та умисного ухилення від їх виконання, а також - зміну матеріального чи сімейного стану, яка б відповідно до вимог закону могла слугувати правовою підставою для перегляду раніше встановленого розміру аліментів. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. За частиною 1 статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно з частиною 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення змісту частини 1 статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У частині 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини. Схожий висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20). Оцінка пропорційності будь-якого заходу, здатного призвести до розриву сімейних зв`язків, вимагає від суду ретельного аналізу сукупності факторів, які можуть варіюватися залежно від конкретних обставин справи. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Верховний Суд неодноразово наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі №947/7448/22 (провадження №61-18610св23), від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18 (провадження №61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі №320/5094/19 (провадження №61-7357св21)). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18)). Відповідно до пункту 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19(провадження №14-166цс20) на предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, яка, на її думку, мала бути застосована при вирішенні даного спору. Водночас, наведені нею правові позиції сформовані за обставин, що відрізняються від фактичних обставин цієї справи, а, відтак, не можуть бути покладені в основу перегляду оскаржуваного рішення. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку. Загальновідомим є те, що з 24 лютого 2022 року на території України запроваджено воєнний стан у зв`язку зі збройною агресією держави-агресора з метою забезпечення національної безпеки, усунення загрози державній незалежності та територіальній цілісності України. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, не встановив факту свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та врахував, що останній заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. ОСОБА_2 має бажання спілкуватися з дітьми, однак в нього виникають об`єктивні труднощі у зв`язку з його перебуванням на тимчасово окупованій території. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам стосовно дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела. Належних та допустимих доказів свідомого ухилення батька від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, жорстокого поводження з дітьми чи інших, передбачених статтею 164 СК України підстав позбавлення батьківських прав, суду надано не було. Зважаючи на вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що наразі відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів на утримання дітей, апеляційний суд виходить з такого. Апелянт обґрунтовувала наявність правових підстав для збільшення розміру аліментів тим, що у неї зросли витрати на утримання дітей, їй складно самостійно забезпечувати їхні потреби, а для нормального їх розвитку необхідно створити відповідні умови, зокрема мати власне житло. Крім того, вона зазначила, що її золоті прикраси залишилися у відповідача на тимчасово окупованій території, і просила збільшити аліменти з метою компенсації втрати цього майна. В судовому засіданні апеляційного суду апелянт надала довідку №1603 від 31 березня 2025 року про наявність заборгованості зі сплати аліментів, видану Сватівським відділом державної виконавчої служби у Сватівському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з якої вбачається, що станом на 31 березня 2025 року розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей становить 197080 грн. 40 коп. Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України). Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей, суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачка не вказала конкретних обставин, які б свідчили про зміну її матеріального становища з моменту винесення судом рішення про стягнення аліментів у розмірі одного прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно ( 2833,00 грн.), що могло б бути правовою підставою для зміни їх розміру в розумінні статті 192 Сімейного кодексу України. Крім того, бажання компенсувати втрату золотих прикрас, що залишилися у відповідача на тимчасово окупованій території, не є правовою підставою для задоволення позову в частині збільшення розміру аліментів. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачкою не доведено наявність правових підстав для збільшення розміру аліментів. Також відповідно до правових висновків Верховного Суду в постановах від 17 червня 2021 року у справі №466/9380/17 (провадження №61-2175св20), від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18 (провадження №61-7195св20), від 22 січня 2025 року у справі №333/8983/23 (провадження №61-14059св24) наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, як і для збільшення розміру аліментів. Наявність заборгованості зі сплати аліментів у відповідача перед позивачем тягне за собою передбачені сімейним законодавством санкції у вигляді неустойки (пені), а не зміну способу стягнення аліментів. Враховуючи наведене, суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування за доводами апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Галицького районного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: І.В. Бойчук В.А. Девляшевський Повний текст постанови складено 15 травня 2025 року.