Постанова Донецький апеляційний суд № 237/1463/19

Єдиний унікальний номер 237/1463/19 Номер провадження 22-ц/804/1907/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 вересня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Мальованого Ю.М., суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., за участю: секретаря судового засідання Гладуха О.О., представника позивача адвоката Дорошенко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засі-дань № 3 цивільну справу № 237/1463/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністра-ції, Орган опіки та піклування Мар`їнської районної державної адміністрації, про позбавлення ба-тьківських прав, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2021 року (суддя першої інстанції Кучко Я.Ю.),- В С Т А Н О В И В : У березні 2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьків-ських прав. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповіда-чем, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3 . Дитина проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні. На підставі судового наказу П`ятихатського районного суду Дніпро-петровської області від 31 жовтня 2017 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малоліт-нього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки заробітку платника аліментів. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2018 року шлюб між сторонами розірва-но. Батько дитини самоусунувся від виховання сина та не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, має заборгованість по сплаті аліментів. На підставі викладеного позивач просила ухвалити рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2021 року відмовле-но у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Не погоджуючись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дорошенко М.А., в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким за-довольнити заявлені позовні вимоги та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолі-тнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпе-чує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, з сином не спілкується, на теперішній момент не виявляє інтересу до його внутрішнього світу. Відповідач не надав суду будь-яких доказів, які підтвердили б факт його участі у вихованні сина та його бажання спілкуватися з ним. Наголошує, що суд першої інстанції неповно, не всебічно та не об`єктивно з`ясував обставини справи, не врахував інтереси дитини, тому безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог. Відповідачем ОСОБА_2 та третіми особами Органом опіки та піклування П`ятихатської ра-йонної державної адміністрації, Органом опіки та піклування Мар`їнської районної державної ад-міністрації на апеляційну скаргу позивача письмові відзиви не надані. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешко-джає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, не-упереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наяв-ними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи по-силаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представники третіх осіб Органу опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністрації та Органу опіки та піклування Мар`їнської районної державної адміністрації не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 01 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 отримала - 07 серпня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 - 31 серпня 2021 року, третя особа Орган опіки та піклування Мар`їнської районної державної адміністрації - 28 серпня 2021 року відповід-но, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про отримання поштового відправлен-ня (а.с.146, 154, 155). Поштове відправлення на ім`я третьої особи Органу опіки та піклування П`ятихатської ра-йонної державної адміністрації повернулося до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомлен-ням особи про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 157). Позивач ОСОБА_1 до апеляційного суду надала заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутності, апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити. За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність уча-сників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомле-них про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Про причини неявки у судове засідання 01 вересня 2021 року учасники справи не повідо-мили і відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з`явилися у судове засі-дання без поважних причин. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм пра-ва, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеля-ційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 07 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13). Згідно копії рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2018 року, яке набуло законної сили 23 липня 2018 року, розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 16). Відповідно копії довідки П`ятихатської міської ради П`ятихатського району Дніпропетровсь-кої області від 18 лютого 2019 року № 763 ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 та фактично проживає у АДРЕСА_2 разом з дитиною: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6). З копії акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей П`ятихатської районної державної адміністрації вбачається, що головними спеціалістами ССД Барахтою В.Ю. та Бородаєм О.М. було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 та за результатами обстеження встановлено, що умови проживання є задовільними, в квартирі чисто та прибрано, родина забезпечена необхідними меблями, побуто-вою технікою, продуктами харчування, для виховання дитини створені належні умови (а.с. 7). Згідно копією довідки дошкільного навчального закладу «Малятко» від 18 лютого 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує вищевказаний дошкільний навчальний заклад у м. П`ятихатки, за час відвідування ДНЗ дитиною опікується тільки мати, яка приймає ак-тивну участі в житті садочка (а.с.8). Відповідно до довідки від 02 червня 2016 року № 1230-5000036574 ОСОБА_1 взята на облік у статусі внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання якої розташо-ване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9). Відповідно до довідки від 02 червня 2016 року № 1230000313 ОСОБА_3 є непов-нолітньою особою, який прибув разом із внутрішньо переміщеною особою фактичне місце прожи-вання якого розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10). На підставі судового наказу П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2017 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки доходу платника аліментів (а.с. 15). Згідно довідки Мар`їнського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Доне-цькій області від 19 лютого 2019 року № 14.41-3960 ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року отримала аліменти від ОСОБА_2 у розмірі 800 гривень з яких: вересень, жов-тень, грудень, січень, лютий - 0 грн., листопад - 800 грн. (а.с. 11). Згідно довідок Мар`їнського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Доне-цькій області від 28 лютого 2018 року № 14.41-4040 та від 31 серпня 2018 року № 14.41-15584 Бо-ржник ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів (а.с. 12). З копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що відповідач станом на 01 лютого 2021 року має заборгованість щодо сплати аліментів у розмірі 66 302 грн. 68 коп. та част-ково щомісячно її погашає періодичними платежами за період з 01 грудня 2019 року (а.с. 92). Судом першої інстанції до матеріалів справи долучено висновок Органу опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністрації, вих. № 51-2764/0/363-19 від 18 жовтня 2019 року, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 49). Протилежний висновок надав Орган опіки та піклування Мар`їнської районної державної адміністрації від 20 січня 2020 року № 01-33/67, згідно якому орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки об`єктивні обставини, що свідчать про винну поведінку ОСОБА_2 відсутні (а.с. 64). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що поз-бавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Судом прийнято до уваги, що відповідач частково сплачує аліменти на утримання дитини, усвідомлює винний характер своїх дій, визнає свою недостатню активність в участі у житті дитини та прагне відновити спілкування із сином на належному рівні, дійшов висновку, що позбавлення бать-ківських прав є непропорційним переслідуваній меті, оскільки захистити інтереси дитини у даному випадку можливо іншим чином, шляхом надання часу батькові для виправлення своєї винної поведінки. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Як вбачається із тексту позовної заяви ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначила його ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини, піклування про його фізичний та духовний розвиток, наявність заборгованості зі сплати аліментів. Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороня-ються державою. Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покла-дається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фі-зичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здій-снення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листо-пада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право ди-тини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не пік-луються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі по-ваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Бать-ківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Частиною 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківсь-кого піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко по-водяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відіб-рання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнад-цяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фі-зичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впли-ває на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідно-му для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших ду-ховних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інте-ресу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що пи-тання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та пік-лування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При вирішенні такої категорії спорів необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особли-вості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх ба-тьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, слід зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину несе в собі негативний вплив на свідомість дити-ни, тому застосовувати цей захід слід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сі-мейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, до-тримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси ди-тини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спо-рідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодек-сом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував під час розгляду справи в суді першої інстанції, має намір на відновлення відносин з сином в достатньому обсязі, а позбавлення батьківських прав не-обхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обста-вин цієї справи не доведено. Суд першої інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністрації від 05 березня 2019 року про доцільність позбав-лення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекоменда-ційний характер. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки позивачем не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, які б свідчили про ухилення від виховання сина, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спра-ви. Рішення, що переглядається в апеляційному порядку, є достатньо мотивованим, суд першої інстанції розглянув дану справу, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підля-гає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорцій-но розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, позивач звільнена від сплати судового збору відповідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону Украї-ни «Про судовий збір» як інвалід ІІ групи, витрати по сплаті судового збору за подання апеляцій-ної скарги слід віднести на користь держави. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 01 вересня 2021 року. Головуючий суддя: Ю.М. Мальований Судді: О.В. Агєєв Т.В. Космачевська