Постанова Київський апеляційний суд № 367/11721/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/11721/24 Головуючий у І інстанції Кухленко Д.С. Провадження №22-ц/824/7173/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 08 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Прокопця Олександра Васильовича на рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року представник АТ «Універсал Банк» звернувся до суду з даним позовом, який мотивовано тим, що банк запустив проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю даного проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Онбординг відбувається шляхом: верифікації клієнта очно на точці видачі; верифікація клієнта очно у відділенні Банку; верифікація клієнта очно співробітником служби доставки Банку у зручному для клієнта місці; верифікація клієнта очно кредитним агентом у точці. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрат у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення. 16 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 16 березня 2019 року. Положеннями Анкети-заяви визначено, що Анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники вказаних документів у мобільному додатку, які складають Договір та зобов`язується виконувати його умови. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 40 000,00 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків у на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, в той час як відповідач взятих на себе зобов`язань по договору не виконав, своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами не надав, на прохання погасити заборгованість не реагував. У відповідача станом на 25 серпня 2024 року наявна заборгованість за кредитом в розмірі 29171,35 грн (тіло кредиту). У зв`язку з викладеним АТ «Універсал Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за наданим кредитом в розмір 29 171,35 грн (тіло кредиту) та судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Рішенням Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк»заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 16 березня 2019 року у розмірі 29 171,35 грн, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту) - 29 171,35грн, станом на 25 серпня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028, 00 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Прокопець О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким визнати правочин, укладений між позивачем та відповідачем 16 березня 2019 року, недійсним (нікчемним), а нарахування процентів (відсотків) за користування кредитними коштами, незаконним, визнати наявність заборгованості відповідача перед позивачем, яка складає 8354,88 грн станом на дату прийняття рішення по даній справі, а також, судові витрати відповідача, пов`язані з подачею апеляційної скарги, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, в загальній сумі 8933,60 грн та судові витрати під час розгляду справи в першій інстанції, які були списані позивачем з рахунку відповідача 23 вересня 2024 року, в розмірі 3 028,00 грн, покласти на позивача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що його довіритель підтверджує підписання 16 березня 2019 року Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг, за результатом чого, на рахунок відкритий в АТ «Універсал Банк» (Monobank) відповідач отримав кредит у розмірі 40 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок. Однак, жодних інших документів в доповнення або на виконання зазначеної Анкети-заяви останній не підписував. Вказує на те, що з моменту отримання коштів, відповідач погашав частинами заборгованість, внаслідок чого, на момент подачі позову, заборгованість відповідача складала 8354,88 грн. Звертає увагу апеляційного суду на те, що судом не було перевірено розмір заборгованості відповідача станом на день подачі позову. Відповідачем 13 вересня 2024 року та 19 жовтня 2024 року на свою картку «Монобанк» були внесені платежі в загальній сумі 2 000,00 грн, що впливає на суму заборгованості, яка є предметом спору. Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Прокопець О.В. вказує на незаконні дії позивача в частині списання з рахунку відповідача суми сплаченого судового збору за подання позову у даній справі, що відбулось 23 вересня 2024 року, до покладення судом першої інстанції судових витрат на відповідача згідно рішення, яке станом на день подання апеляційної скарги не набрало законної сили. 20 лютого 2025 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суду» від представника АТ «Універсал Банк» - Македона О.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив обґрунтований тим, що підписуючи Анкету-заяву, відповідач погодився що Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг (п. 2 Анкети-заяви), а підписанням цього Договору, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту та отримав їх примірники у мобільному додатку (п. 3 Анкети-заяви). Відповідач висловив свою згоду з вказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку «monobank» шляхом застосування електронного цифрового підпису. Відтак, сторонами були погоджені усі істотні умови договору. Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів, період, за який нарахована заборгованість Вказує, що такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. Оскільки, у відповідача, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору виникла заборгованість, тому позивач вважає, що суд першої інстанції правильно її стягнув з останнього на користь АТ «Універсал Банк». Крім того, доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. Представник банку посилається на правову позицію Верховного Суду у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2022 року по справі №758/10335/16, від 14 липня 2020 року у справі №367/4970/13. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний суд розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника АТ «Універсал Банк» - Македона О.А.підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази підтверджують укладання між АТ «Універсал Банк» та відповідачем договору про надання банківських послуг від 16 березня 2019 року, а невиконання відповідачем умов укладеного договору призвели до виникнення заборгованості в розмірі 29171,35 грн, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). Колегія суддів не в повній погоджується з такими висновками суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2019 року між акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, яка разом з умовами та правилами обслуговування, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту, та тарифами складають договір про надання банківських послуг «Monobank», укладання якого відповідач підтвердив та зобов`язався виконувати, що підтверджується підписом клієнта ОСОБА_1 в Анкеті-заяві. В Анкеті-заяві до Договору про надання банківських послуг від 16 березня 2019 року відповідач просить відкрити поточний рахунок в АТ «Універсал Банк», у гривні на його ім`я, та встановити кредитний ліміт на суму зазначену у мобільному додатку відповідно до умов договору. Відповідно до п. 11 Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг своїм підписом відповідач дав підтвердження, що усе листування щодо даного договору здійснюється через мобільний додаток або через інші дистанційні канали зв`язку, відповідно до умов договору. П. 6 Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 16 березня 2019 року ОСОБА_1 просить вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі її електронний/електронний цифровий підпис) обов`язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті ним в Банку. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 40 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Відповідно до підписаної анкети-заяви відповідачу відкрито поточний рахунок в АТ «Універсал Банк», встановлено кредитний ліміт та видано платіжну картку «Monobank», він отримав примірник договору у мобільному додатку «Monobank». На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Умови та правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank, Таблицю та Паспорт споживчого кредиту. П.п. 2.3 п. 2 розділу 1 Умов та правил обслуговування в банку визначено, що відповідно до ст. 628 ЦК України договір, що укладається між банком та клієнтом є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит; договору банківського вкладу (депозиту). До відносин між сторонами (в тому числі з питань внесення змін до договору) застосовуються у відповідних частинах положення законодавства щодо договорів, елементи яких містяться у договорі. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що на момент укладення відповідного договору він ознайомився та погодився з умовами договору, зокрема паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту та тарифами, встановленим в договорі порядком нарахування платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, передбаченими договором правами та обов`язками сторін, а також, що він отримав іншу інформацію, яка передбачена в п. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.2.4 розділу 1 Умов та правил). Відповідно до п. 5.3 розділу 2 Загальних умов сторони домовилися, що банк має право, на власний розсуд, переглядати ліміт до використання в межах суми ліміту кредитування, що зазначена в договорі. Інформація щодо зміни ліміту до використання (новий розмір ліміту та строки уведення у дію) зазначаються клієнту текстовим повідомленням в електронному вигляді на номер мобільного телефону клієнта та/або у мобільному додатку. Відповідно до п. 5.11 розділу 2 Загальних умов та правил клієнт зобов`язаний щомісяця сплачувати щомісячний мінімальний платіж в розмірі та в термін, зазначені в мобільному додатку. При несплаті щомісячного мінімального платежу клієнт повинен сплатити штраф за несплату щомісячного мінімального платежу згідно з тарифами. Банк розглядає будь-який надісланий платіж клієнта як визнання клієнтом даного штрафу в розмірі платежу, що надійшов, але не більше суми штрафу, в розмірі платежу, що надійшов, але тне більше суми штрафу, визначеного тарифами. Відповідно до п.5.15 розділу 2 Загальних умов за порушення строків сплати щомісячного мінімального платежу клієнт сплачує банку відсотки в подвійному розмірі від базової процентної ставки, зазначеної в тарифах, що діє на дату нарахування відсотків. Відсотки в подвійному розмірі, замість базового розміру процентної ставки, зазначеного в тарифах, нараховуються від суми загальної заборгованості з моменту виникнення заборгованості під час дії пільгового періоду за карткою, внаслідок не внесення щомісячного мінімального платежу в повному обсязі, або за кожен календарний день поточного календарного місяця, в якому клієнт своєчасно не вніс щомісячний мінімальний платіж за звітний місяць після закінчення дії пільгового періоду за карткою. Відповідно до п.5.16 розділу 2 Загальних умов у разі порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою (істотне порушення клієнтом зобов`язань). На залишок простроченої заборгованості банк нараховує, а клієнт сплачує штраф у розмірі згідно із тарифами, але не більше 50% від суми, одержаного клієнтом кредиту. При цьому діє відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 0,00001% річних. Відповідно до п.5.19 розділу 2 Загальних умов у випадку, якщо істотне порушення клієнтом зобов`язань не буде усунуто протягом строку, зазначеного у пункті 5.18 (120 календарних днів (з моменту порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу), банк на власний розсуд має право збільшити цей строк, але не більше ніж до 210 календарних днів), кредит стає у формі «на вимогу», а банк не пізніше наступного робочого дня за допомогою мобільного додатку направляє клієнту вимогу про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом (з урахуванням відсотків) та нарахованих штрафних санкцій. АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачеві можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за умовами договору. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості, враховуючи невиконання відповідачем умов договору про надання банківських послуг від 16 березня 2019 року у відповідача станом на 25 серпня 2024 року утворилась заборгованість в розмірі 29171,35 грн, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 29 171,35 грн. При цьому, з вищевказаного розрахунку вбачається часткове виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, оскільки ним використовувався кредитний ліміт та частково здійснювалося його повернення. Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)). В ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви разом з Умовами і правилами обслуговування при наданні банківських послуг і Тарифами, які були надані банком позичальнику, в тому числі через мобільний застосунок, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису відповідачки. У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Отже, відповідно до вимог ст. 639 ЦК України між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у банку виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачці, а в останньої виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно Тарифів та повернути кредит. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведене свідчить про належне укладення кредитного договору, в тому числі погодження Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «monobank|Universal Bank» з додатками, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін. На підставі укладеного договору відповідач отримав можливість користуватися кредитними коштами у розмірі 40 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, користувався цими коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості. Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги щодо не укладення кредитного договору, не підписання його ОСОБА_1 , не підписання відповідачем усіх його складових, у тому числі Умов і правил обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових рахунків, а також доводи про те, що банком не було доведено належними і допустимими доказами факт видачі відповідачу кредитної карти із встановленим на ній кредитним лімітом. Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Верховний Суд у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 також зробив правовий висновок щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію». Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором. Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, наведені представником відповідача - Прокопцем О.В. доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а полягають лише в необхідності переоцінки доказів щодо підтвердження укладення кредитного договору та ознайомлення ОСОБА_1 з іншими документами в доповнення до підписаної останнім Анкети-заяви. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Встановлено, що взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором АТ «Універсал Банк» виконало своєчасно і належним чином, надававши кредиті кошти в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання позичальник належним чином не виконував, обов`язкові щомісячні платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за вказаним договором. Колегія суддів враховує, що відповідач та його представник не надали до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про отримання відповідачкою кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов`язком. Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором чітко прослідковується, що відповідач активно користувався кредитними грошима та частково погашав борг за кредитом, а отже отримував кредитну картку з кредитним лімітом, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності відповідної картки. Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов`язком. Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач в наданому розрахунку не підрахував загальну суму нарахованих та сплачених відсотків, а лише зазначив, що заборгованість в розмірі 29 171,35 грн є тілом кредиту, апеляційний суд відхиляє, оскільки наявний в матеріалах справи розрахунок є чітким та зрозумілим для суду, а сторона відповідача, в свою чергу контррозрахунку не надала. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач на суму основного боргу нараховував відсотки, апеляційний суд критично оцінює, оскільки в Анкеті-заяві між позивачем та відповідачем було узгоджено розмір відсотків, які підлягають сплаті позичальником за користування кредитними коштами. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем 13 вересня 2024 року та 19 жовтня 2024 року на свою картку «Монобанк» були внесені платежі в загальній сумі 2 000,00 грн, що впливає на суму заборгованості, не заслуговують на увагу, так як належними доказами не підтверджені. Долучена до апеляційної скарги виписка про рух коштів від 16 січня 2025 року, не може бути належним доказом погашення заборгованості на суму 2000,00 грн, оскільки вона є неповною, в ній лише відображено лише чотири операції зняття та погашення коштів, виконаних після 25 серпня 2024 року. З огляду на вищевикладене та установивши, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку про обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання банківських послуг «monobank» від 16 березня 2019 року в розмірі 29171,35 грн саме станом на 25 серпня 2024 року. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районний суд прийшов до неправильного висновку в частині стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак, судова колегія вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо несанкціонованого списання з рахунку відповідача суми сплаченого позивачем судового збору за подання позову, що відбулося 23 вересня 2024 року та підтверджується випискою про рух коштів від 16 січня 2025 року та платіжним дорученням від 23 вересня 2024 року. Оскільки, позивачем до ухвалення рішення судовий збір вже був списаний з карткового рахунку відповідача, тому судова колегія вважає, що вимога про стягнення судового збору задоволенню не підлягає. Вимоги апеляційної скарги про визнання правочину, укладеного між позивачем та відповідачем 16 березня 2019 року, недійсним (нікчемним), а нарахування процентів (відсотків) за користування кредитними коштами, незаконним та визнання наявності заборгованості відповідача перед позивачем, яка складає 8354,88 грн станом на дату прийняття рішення по даній справі не можуть бути предметом апеляційного перегляду, оскільки ці питання виходять за межі предмету розгляду справи, відповідач не скористався своїм правом звернутись із зустрічним позовом. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється, оскільки рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду в суді апеляційної інстанції по суті не змінено. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прокопця Олександра Васильовича задовольнити частково. Рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. В іншій частині рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар