Постанова 4807 № 335/11177/23

Дата документу 29.04.2025 Справа № 335/11177/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/11177/23 Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б. Провадження № 22-ц/807/531/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя ОСОБА_2 була зареєстрована і проживала в належній їй на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді: квартири АДРЕСА_2 , земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 8,075 га, розташованої на території Гусарківської сільської ради, Більмацького (Куйбишевського) району Запорізької області, кадастровий номер 2322782700:04:001:0007, державний реєстр речових прав 37952500. Позивач зазначає, що проживала з померлою ОСОБА_2 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на протязі шести років по день смерті останньої. З ОСОБА_2 вона знайома з 1977 року, чоловік ОСОБА_2 та чоловік позивачки ОСОБА_3 були двоюрідними братами. За час спільного проживання між ними склалися стосунки як членів сім`ї. Вони мали спільний побут, по черзі платили за комунальні послуги, вели спільне господарство, робили поточний ремонт квартири, разом несли витрати на придбання меблів, позивач піклувалась про ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 позивач разом зі своїм сином займалися її похованням. Померла ОСОБА_2 не мала спадкоємців, передбачених ст.1261-1263 ЦК України. Відтак, у встановленому законом порядку, після смерті ОСОБА_2 син позивачки ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за законом, проте нотаріусом було роз`яснено, що останній не є племінником померлої у розумінні закону, відтак у видачі свідоцтва про прийняття спадщини було відмовлено. 10 квітня 2023 року позивачка звернулась до третьої Запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 за законом, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачці відмовлено, у зв`язку із відсутністю документів необхідних для вчинення нотаріальної дії. На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 у період з січня 2017 року по день смерті ОСОБА_2 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом, а також визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 8,075 га, розташованої на території Гусарківської сільської ради, Більмацького (Куйбишевського) району Запорізької області, кадастровий номер 2322782700:04:001:0007, державний реєстр речових прав 37952500. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам наданим позивачкою, а тому дійшов помилкового висновку про те, що остання не довела факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 протягом п`яти років до відкриття спадщини, з січня 2017 року по лютий 2023 року. Судом безпідставно не враховано, що наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями свідків встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкали разом, купували меблі, несли витрати на утримання та ремонт спірної квартири, разом господарювали, допомагали одна одній, піклувались одна про одну, відносини між ними були саме родинними. Тому позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі, а висновки суду є помилковими та суперечать дослідженим доказам, обставинам спарви та правовим висновкам Верховного Суду. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Запорізька міська рада зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалене обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 протягом п`яти років до відкриття спадщини та не набула права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України. Оскільки позовна вимога в частині визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом є похідною від позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`ю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 протяголм п`яти років до смерті останньої, у задоволенні якої судом відмовлено, тому не має підстав для задоволення цієї вимоги. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 23 лютого 2023 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №462 (т.1 а.с.6). Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг за вих. №04-07/3/9793 від 10 серпня 2023 року, наданої на запит державному нотаріусу Третьої Запорізької державної нотаріальної контори Коцило Світлані, за відомостями департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 14 квітня 1980 року по 23 лютого 2023 року (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Разом з нею на день смерті зареєстровані особи відсутні (т. 1 а.с.96). ОСОБА_2 мала чоловіка - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №8720 (т.1 а.с.7), а також сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 видане Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 14 травня 2013 року, актовий запис №148 (т.1 а.с.6 зворот). Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, в тому числі на вищезазначену квартиру та земельну ділянку, площею 8,0750 га, розташованої на території Гусарківської сільської ради, Куйбишевського району, Запорізької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 37952500 від 23 травня 2015 року, свідоцтвом № НОМЕР_4 про право власності на житло від 14 лютого 2001 року, видане Ордждонікідзевською районною адмністрацієї Запорізької міської ради щодо права власності на зазначену квартиру по 1/3 її частки за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (т.1 а.с.8). Відповідно до копії паспорту громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.88 зворот-89). 10 квітня 2023 року ОСОБА_4 звернувся до Третьої запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.83 зворот), яку він відкликав (т.1 а.с.87 зворот). Після смерті ОСОБА_2 , позивач вважаючи себе спадкоємцем четвертої черги, оскільки проживала з останньою понад шість років, 28 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини до Третьої запорізької державної нотаріальної контори (т.1 а.с.96 зворот). Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 70/2023, 28 серпня 2023 року державним нотаріусом Третьої запорізької державної нотаріальної контори Кацило С.В. було винесено постанову, в якій позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, як спадкоємцю четвертої черги за законом, оскільки не надано документи, що підтверджують родинні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.97). Відповідно до довідки голови правління ОСББ «Світоч 60» Кудрявцева М.В. від 29 серпня 2023 року згідно якої за адресою: АДРЕСА_1 проживала власник квартири ОСОБА_2 та приблизно 5-6 років до смерті ОСОБА_2 з нею мешкала позивач ОСОБА_1 , яку усі вважали родичкою померлої (т.1 а.с.17). Відповідно до Акту №60 від 26 жовтня 2023 року складений представниками КП «Запоріжремсервіс» зі слів сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 згідно якого ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4 фактично не проживає з січня 2017 року (т.1 а.с.18). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 522/21808/18 (провадження № 61-17920св23) зазначено, що: "в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. […] До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року в справі № 365/455/20 (провадження № 61-13326св21))". Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20)). З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що: "законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки". Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі N 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі N 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі N 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі N 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі N 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі N 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі N 752/13615/20-ц. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі N 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі N 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі N 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі N 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі N 531/295/19. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначала, що з січня 2017 року вона проживала однією сім`єю з померлою ОСОБА_2 у квартирі померлої, на підтвердження надала суду квитанції про купівлю меблів, квитанції про сплату комунальних платежів, довідку голови правління ОСББ « Світов 60» Кудрявцева М.В. від 29 серпня 2023 року, акт № 60 від 26 жовтня 2023 року складекний КП «Запоріжремсервіс». За клопотання позивачки в судовому засіданні допитано як свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які пояснили, що позивачка ОСОБА_1 з січня 2017 року по день смерті ОСОБА_2 проживали разом у квартирі померлої, зазначили, що ОСОБА_1 піклувалась про ОСОБА_2 , оскільки остання хворіла та потребувала сторонньої допомоги. Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що ці докази не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як то ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо. Сам по собі факт тривалого знайомства позивача зі спадкодавицею, надання допомоги померлій за її життя, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивача із спадкодавицею протягом п`яти років до відкриття спадщини. Суд першої інстанції критично віднісся та надав належну оцінку акту № 60 від 26 жовтня 2023 року, який складено працівниками КП «Запоріжремсервіс» зі слів сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 згідно якого вбачається, що ОСОБА_1 за адресою її рестрації, а саме АДРЕСА_4 фактично не проживала з січня 2017 року. Водночас, на спростування доводів ОСОБА_1 щодо її проживання з ОСОБА_2 з січня 2017 року по лютий 2023 року представником відповідача було надано відповідь Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 08.08.2024 №01.01-08/630 у якій повідомлено, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 в період з 01.01.2018 по 01.12.2022 знаходилась на обліку в управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району та отримувала субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палева. Зазначена довідка свідчить про те, що саме квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , де зареєстрована ОСОБА_1 , остання вважала своїм основним місцем проживання. Письмові докази надані стороною позивача та стороною відповідача щодо розміру отримуваних доходів ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 у період з січня 2017 року по лютий 2023 року свідчать лише про те, що позивач та померла ОСОБА_2 мали самостійний дохід та жодним чином не підтверджує та не спростовує факт утримання будь-кого. Долучені до матеріалів справи фотокартки лише підтверджують факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проводили спільно час, святкували певні події, а не факт проживання однією сім`єю. Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 показали, що позивачка ОСОБА_1 з січня 2017 року по день смерті ОСОБА_2 проживали разом у квартирі померлої, що ОСОБА_1 піклувалась про ОСОБА_2 , оскільки остання хворіла та потребувала сторонньої допомоги. Однак покази цих свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Щодо наданих позивачем копій квитанцій зі сплати послуг за житлово-комунальні послуги за адресою квартири ОСОБА_2 , то суд вірно зазначив, що вони підтверджують лише факт сплати таких послуг, та самі по собі не підтверджують того, що їх сплата була спільною, чи їх оплату здійснювала саме ОСОБА_1 , оскільки платником у наданих квитанціях зазначена саме ОСОБА_2 . Щодо копій товарних чеків на придбання меблів, договору на встановлення вікна у квартирі, то є вірними висновки суду, що дані докази засвідчують лише факт придбання певного виду товару, при цьому з наданих товарних чеків не вбачається, ким саме їх було придбано та за чиї кошти. Також з договору на встановлення вікна вбачається, що його було укладено між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_14 на встановлення вікна у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проте доказів того, що кошти за цим договором були сплачені та ким саме, суду не надано. Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт встановлення металопластикових вікна у квартирі, проте зазначили про те, що їм невідомо за чиї кошти це було зроблено. Факт того, що ОСОБА_1 займалася поховання ОСОБА_2 не свідчить про те, що вони проживали однією сім`єю. Також, заміна крана на кухні, за показами свідків, не доводить факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю. Матеріали справи не містять належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що позивачка зберігала у житлі де проживала ОСОБА_2 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття нею цього місця проживання як свого основного ( що вона зазначала його в медичній документації, інших документах). Напроти, з матеріалів спарави вбачається , що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та отримувала за цим місцем проживання житлову субсидію. Суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини, визнавши, що відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не носили характер сімейних, а вказані особи не були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків. Твердження позивача про наявність підстав - проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини колегія суддів відхиляє, оскільки надання допомоги ОСОБА_2 , яка була одинокою особою похилого віку та за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання позивача із ОСОБА_2 однією сім`єю. Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, при цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, чого матеріали справи не містять, тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог. Саме по собі надання позивачем допомоги ОСОБА_2 за її життя, власне ставлення позивача до нині померлої ОСОБА_2 , придбання для неї продуктів харчуввання, ліків, а згодом і прийняття участі у похованні, наявність доброзичливих стосунків між ними, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками. Таким чином, встановивши, що позивачем не доведено спільне проживання зі спадкодавцем, існування вазаємних прав та обов`язків між ними, а також того, що вони були пов`язані спільним побутом, суд першої інстанції, обгрунтовано відмовив у задоволенні ппозову. З огляду на зазначене, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду в постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 711/348/17, від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц, від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц не свідчить про те, що рішення суду ухвалені без їх урахування. При цьому, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі N 154/3029/14-ц Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 02 травня 2025 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.