Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 609/1387/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 609/1387/24 пров. № А/857/8976/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року, ухвалене суддею Катерняк О.М. у м. Шумську о 14:10 у справі №609/1387/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - в с т а н о в и в : 05 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просив скасувати постанову ЕНА №3350253 від 27.10.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 та ч. 2 ст. 122 КУпАП. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначає, що поліцейський у даному конкретному випадку знехтував практично усіма правилами Інструкції №1395 від 07.11.2015, оскільки розгляд справи за ч. 4 ст. 126 та ч. 2 ст. 122 КУпАП він провів без застосування відеофіксації подій. На етапі розгляду справи, яка стала наслідком винесення оскаржуваної постанови серії ЕНА №3350253, поліцейський не роз`яснював позивачу його прав та не забезпечував йому можливості їх реалізації. Зазначає, що під час розгляду справи, поліцейський відеозапису розгляду справи не здійснював, доказів дотримання процедури не надав. Скаржник зауважує, що поліцейський перевищив надані йому службові повноваження. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що відповідно до копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 27.10.2024 року серії ЕНА №3350253, складеної поліцейським СПД №2 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області сержантом поліції Мельником В.О., вбачається, що 26.10.2024 о 23:36:37 в м. Шумськ вул. Українська, 153, водій керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, також рухався транспортним засобом в темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар, чим порушив п.п. 19.1.а ПДР України, п. 2.1.а ПДР України. На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, представником відповідача долучено диск з відеозаписами з нагрудної боді-камери поліцейського та відео-реєстратора (а.с.57). Як встановлено судом, у відео-файлі з відеореєстратора патрульного автомобіля з назвою «vіdeo5256182136485992338 міститься інформація про те, що о 26.10.2024 о 23:36:16 навпроти патрульного автомобіля чітко зафіксовано рух транспортного засобу ОСОБА_1 марки DAEWOO марки LANOS без включеного ближнього світла фар та без ввімкнених денних ходових вогнів. Автомобіль рухався кілька метрів по проїжджій частині дороги та завернув у подвір`я господарства, де зупинився. На відео також проглядаються активні маячки патрульного автомобіля. У відео-файлі з назвою «Медицький», який розпочинається із 23:40:38 26.10.2024, зафіксовано рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 вже на подвір`ї господарства, в якому він мешкає, та розмову патрульного поліцейського ОСОБА_2 із позивачем й дружиною позивача, яка поводила себе агресивно по відношенню до поліцейського, намагалась зірвати боді-камеру. Поліцейський оголосив водієві ряд порушень ПДР, які він вчинив, а саме керування автомобілем, будучи позбавленим такого права та рух автомобіля без увімкнених ближнього світла фар. Крім того, поліцейським було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Драгер на місці зупинки транспортного засобу, названо ознаки алкогольного сп`яніння. Впродовж розмови патрульного поліцейського з ОСОБА_1 , останній підтвердив, що автомобіль знаходився на узбіччі біля будинку і він вирішив його загнати на подвір`я, також вимагав у поліцейського показати відео, на якому зафіксовано рух його автомобіля, що й було зроблено. Також, варто зазначити, що в процесі комунікації поліцейського та водія, неодноразово невстановлена особа чоловічої статі висловлювала погрози в адресу поліцейського та нецензурні слова, незважаючи на попередження працівника поліції. Поліцейський, в свою чергу, роз`яснив позивачу його права, передбачені ст. 268 КУпАП. Позивача визнано винним у скоєнні правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 126, ч. 2 ст.122 КУпАП та на підставі ст. 36 КУпАП спірною постановою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. Вважаючи дану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вимогами про її скасування. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями). Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до п.п. «а» п. 19.1. Правил дорожнього руху, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах фари ближнього (дальнього) світла. За змістом ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 4 ст.126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Відповідно до п.п. «а» п.2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, в тому числі, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Колегія суддів зазначає, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП обов`язковою умовою є наявність постанови суду, яка набрала законної сили, про позбавлення особи права на керування транспортними засобами. Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень. В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України). Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі. Оскаржуючи вчинення адміністративного правопорушення, позивач заперечував факт керування ним транспортним засобом у вказаному у постанові місті і час, наголошував на безпідставності та незаконності постанови ЕНА №3350253 від 27.10.2024, зловживанні поліцейським своїми службовими повноваженнями. Колегія суддів апеляційного суду вважає такі доводи необґрунтованими, зважаючи на таке. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шумського районного суду Тернопільської області від 22.01.2024 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено йому стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Дану постанову було оскаржено до Тернопільського апеляційного суду і за наслідками апеляційного перегляду, рішення першої інстанції залишено без змін. Матеріалами справи стверджується, що позивач 27 жовтня 2024 року керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування таким. Отже, на час винесення інспектором поліції 27.10.2024 року постанови ЕНА №3350253 була чинною постанова Шумського районного суду Тернопільської області від 22.01.2024 у справі № 609/1405/23, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а тому його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП. Відповідно до положень ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. Однак, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17. Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем до матеріалів справи долучено відео фіксацію з боді-камери та реєстратора 70маі. Із відеозаписів з нагрудної боді-камери поліцейського слідує, що ОСОБА_1 в процесі розгляду справи на місці подій та в процесі спілкування із поліцейським поводив себе агресивно, мав поведінку, що не відповідала обставинам, заперечував факт скоєння ним правопорушень передбачених ч. 4 ст. 126 та ч. 2 ст. 122 КУпАП, тим самим був обізнаний про дані правопорушення, які йому інкриміновано в оскаржуваній постанові та подальший розгляд справи, який здійснюється на місці вчинення правопорушення. З відеозаписів нагрудної камери поліцейського вбачається, що ОСОБА_1 залишив місце скоєння правопорушення і місце розгляду справи та пішов додому, тим самим практично відмовившись від своєї подальшої участі при розгляді справи, незважаючи навіть на той факт, на який представник позивача наголошує в письмових поясненнях, а саме на затримання позивача поліцейським, що само собою зобов`язувало б порушника не залишати місце події. З огляду на наведене, відповідачем підтверджено правомірність оскаржуваної постанови. Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що твердження представника позивача з приводу необізнаності ОСОБА_1 про розгляд справи за ч.4 ст.126 та ч.2 ст.122 КУпАП є хибними та спрямованими на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності. Судом встановлено, що відповідачем було встановлено всі фактичні дані справи, у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбачено ст. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.126 та ч. 2 ст. 122 КУпАП, а доводами позивача не спростовуються висновки поліцейського. Згідно з ч. 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Варто зазначити, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції ч. 4 ст. 126 КУпАП. Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об`єктивності відповідача щодо позивача не вказано. Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року у справі №609/1387/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк