Постанова 4857 № 607/21210/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/21210/24 пров. № А/857/28408/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року (головуючий суддя Якімець Т.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні о 17 год. 30 хв. в м. Тернопіль, поний текст судового рішення складено 24 жовтня 2024 року у справі № 607/21210/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 30.09.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу та події вказаного адміністративного правопорушення. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року в позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин був посадовою особою Великогаївської сільської ради, на яку було покладено обов`язок з ведення військового обліку військовозобов`язаних, резервістів та заброньованих осіб в апараті цього органу місцевого самоврядування. Суд першої інстанції зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення від 18 вересня 2024 року №23871 та постанова 20 вересня 2024 року №450 відповідають вимогам законодавства, оскільки містять всі елементи, що повинні міститися в протоколі та постанові відповідно до статей 256, 283 КУпАП та складені належними суб`єктами. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що зазначені в оскаржуваній постанові статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містять положень про ведення відомостей оперативного обліку призовників, військовозобов`язаних, та резервістів за формою додатка 12 та необхідності звіряння військово-облікових даних з даними ТЦК. Скаржник вказує, що питання наявності відомостей оперативного обліку призовників, військовозобов`язаних, та резервістів за формою додатка 12 та затвердження і звіряння військово-облікових даних з даними ТЦК передбачено постановою Кабінету міністрів України №1487 від 30 грудня 2022 року «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Скаржник зазначає, що посадова особа яка склала спірну постанову в порушення вимог ст. 283 КУпАП не в повному обсязі дослідила матеріали справи та не правильно зазначила положення нормативно-правового акта, який ним нібито було порушено. Скаржник наголошує, що відсутність правильного визначення у постанові відповідача норми Закону, порушення якої ним нібито допущено, є самостійною, безумовною підставою для скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 3 розпорядження сільського голови Великогаївської сільської ради «Про покладення обов`язків з ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у Великогаївській сільській раді» від 19 квітня 2023 року №155, обов`язки з ведення військового обліку військовозобов`язаних, резервістів та заброньованих осіб у апараті Великогаївської сільської ради покладено на спеціаліста першої категорії Великогаївської сільської ради ОСОБА_1 . Протоколом про адміністративне правопорушення від 18 вересня 2024 року №23871 зафіксовані порушення ведення військового обліку, а саме: відомість оперативного обліку згідно додатку №12 відсутня за звітний період 2024 року, звірки військово-облікових даних з даними ІНФОРМАЦІЯ_2 не проводились упродовж 2022 2024 років. Станом на момент перевірки не представилось методологічне забезпечення. Постановою по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від 20 вересня 2024 року № 450, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 2 000 (дві тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Вважаючи вказану постанову прийняту з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП врегульовано, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП визначено, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно частини 5 ст. 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 персональний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності. Відповідно до пункту 87 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487, посадові особи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію несуть відповідальність згідно із законом. Як встановлено судом першої інстанції, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності як особу на яку покладено обов`язки з ведення військового обліку військовозобов`язаних, резервістів та заброньованих осіб, а саме за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке вчинено в особливий період. Як вже було зазначено, в ході перевірки встановлено, що відповідальним за ведення військового обліку, згідно з розпорядженням голови Великогаївської сільської ради від 19.06.2023 року №155 є спеціаліст першої категорії (на момент перевірки начальник юридичного відділу Великогаївської сільської ради) ОСОБА_1 . В роботі ведення військового обліку в установі зафіксовано ряд порушень, зокрема: відомість оперативного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 12) відсутня, як станом на 01.01.2024, так і впродовж року: не затверджений графік звірянь військово облікових даних з даними територіальних центрів: протягом 2022-2024рр. Великогаївською сільською радою не проводились звіряння військово-облікових даних військовозобов`язаних, призовників та резервістів з даними ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на момент проведення перевірки, комісії не представлено для ознайомлення методологічного забезпечення. Водночас, прибувши на оголошення постанови о 10:00 год 20.09.2024 ОСОБА_1 надав для ознайомлення документацію, зокрема: відомість оперативного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 12) та план роботи з ведення військового обліку війсь призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території Великогаївської сільської ради, проте вони не були погоджені належним чином. Разом з тим, в Постанові КМУ №1487 від 30.12.2022 вказано, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цією постановою - здійснити перегляд і приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність з цією постановою. Отже, на момент проведення перевірки надана позивачем 20.09.2024 документація, повинна була відповідати вимогам Постанови №1487 та надана на вимогу представнику ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не було дотримано. Щодо аргументів скаржника про зазначення в оскаржуваній постанові не правильних положень нормативно-правового акту та незастосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», суд апеляційної інстанції зазначає таке. Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно ч. 9 ст. 38 Закону № 2232-XII, органи виконавчої влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та заклади освіти незалежно від підпорядкування і форми власності зобов`язані подати до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України на їх вимогу відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військовий облік яких вони здійснюють. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Статтею 21 вказаного Закону передбачені обов`язки підприємств, установ і організацій щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема вести військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку (абз.13). Натомість, порядок здійснення підприємствами, установами та організаціями вищевказаних обов`язків, передбачений постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів». А отже, безпідставними є аргументи скаржника в цій частині, оскільки ґрунтуються на довільному трактуванні норм права на свою користь. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що постанова від 20 вересня 2024 року №450 відповідає вимогам законодавства, оскільки містить всі елементи, що повинні міститися в постанові відповідно до статей 256, 283 КУпАП та складена належними суб`єктом. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у позові, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 316, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року у справі № 607/21210/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко