Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 607/23065/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 607/23065/25 пров. № А/857/55500/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Пліша М.А., за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2025 року, прийняте суддею Воробель Н.П. о 09 годині 20 хвилині у м.Тернополі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (надалі також ГУ НП, відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №5991414 від 22.10.2025, згідно з якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 510,00 грн та закриття провадження. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2025 відмовлено в позові. Судом із відеозапису відеореєстратора службового автомобіля, встановлено, що інкримінована подія відбувалася у світлу пору доби, при цьому транспортний засіб працівників поліції рухався позаду автомобіля позивача, заднє скло якого було прозорим, що, на думку суду, забезпечувало вільну видимість салону автомобіля та дозволяло поліцейському побачити, чи був водій пристебнутий під час руху транспортного засобу. Також на відеозаписі видно, що з моменту зупинки транспортного засобу і до моменту наближення до нього працівника поліції водієм не вчинялося жодних активних дій, необхідних для відстібання ременя безпеки. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що відеозапис не може визнаватися беззаперечним доказом без належної оцінки його змісту та можливостей сприйняття. У цій справі суд першої інстанції: по-перше, не дослідив технічні характеристики відеозапису; по-друге, не навів аргументів, чому саме ці відеоматеріали дозволяють однозначно встановити відсутність ременя безпеки; по-третє, не пояснив, чому сумніви, на які посилався позивач, є необґрунтованими. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, поклав в основу свого рішення матеріали відеофіксації, надані відповідачем, визнавши їх належними, допустимими та достатніми доказами вчинення апелянтом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП. Водночас такий висновок суду не ґрунтується на реальному змісті відеозаписів, суперечить принципам доказування та базується на припущеннях, що є неприпустимим. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Головне управління Національної поліції в Тернопільській області у відзиві наводить аргументи, подібні мотивації оскарженого судового рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст. 229, ст. 313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 22.10.2025 інспектором СРПП відділення поліції №1 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Душенком Н.І. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5991414, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 22.10.2025 приблизно о 12:02 у селищі Велика Березовиця по вул. Національного Відродження, 6, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mercedes-Вenz 200 E», обладнаним засобами пасивної безпеки, та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі як і раніше - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 №1306. Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»). Відповідно до пунктів 1.3, 1.9 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 2.3 «в» ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Частиною 5 статті 121 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно статей 276, 280, 283 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що частинами 1 та 2 ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП). Відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь. З приводу наявності в діях позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП, тобто керування транспортним засобом з порушенням правил користування ременями безпеки (пункт 2.3 «в» ПДР), то колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем надано суду належні докази вини позивача у вчиненні такого адміністративного правопорушення. На підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, відповідачем долучено до відзиву матеріали відеофіксації. Відеофайл під назвою «VID-20251028-WA0026», що містить запис з автореєстратора службового автомобіля, фіксує рух автомобіля «Mercedes-Вenz 200 E». Відеофайл під назвою «VID-20251028-WA0027», що містить запис з автореєстратора службового автомобіля та є продовженням відеофайлу під назвою «VID-20251028-WA0026», фіксує рух автомобіля «Mercedes-Вenz 200 E», р.н. НОМЕР_1 , заднє скло якого є прозорим, у зв`язку з чим не вбачається факту перебування водія з пристебнутим ременем безпеки. Після зупинки транспортного засобу працівник поліції одразу підійшов до водійської сторони автомобіля та розпочав спілкування з водієм. Відеофайл під назвою «export-x», що містить запис із нагрудної камери поліцейського, відображує: момент перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля «Mercedes-Вenz 200 E», р.н. НОМЕР_1 ; озвучення причини зупинки транспортного засобу порушення ПДР, а саме не працював лівий стоп сигнал; на запитання працівника поліції, чому водій не пристібає ремінь безпеки, ОСОБА_1 відповів, що коли він зупинися, то відстібнувся, аби вийти з автомобіля; водій заперечив факт того, що ремінь безпеки був непристебнутим; на клопотання ОСОБА_1 поліцейський надав відповідний відеозапис для ознайомлення. Також на відеозаписі зафіксовано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП. Позивача було ознайомлено зі змістом оскаржуваної постанови та роз`яснено його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, з дослідженого в судовому засіданні відеозапису з відеореєстратора службового автомобіля вбачається, що інкримінована подія відбувалася у світлу пору доби, при цьому транспортний засіб працівників поліції рухався позаду автомобіля позивача, заднє скло якого було прозорим, що забезпечувало вільну видимість салону автомобіля та дозволяло поліцейському побачити, чи був водій пристебнутий під час руху транспортного засобу. Також на відеозаписі видно, що з моменту зупинки транспортного засобу і до моменту наближення до нього працівника поліції водієм не вчинялося жодних активних дій, необхідних для відстібання ременя безпеки. Крім того, за результатами сукупної оцінки відеозаписів із відеореєстратора та нагрудної камери поліцейського встановлено, що працівник поліції підійшов до водія одразу після зупинки транспортного засобу. Дані відеозаписи долучені до оскаржуваної постанови та в графі 7 «до постанови додаються» вказано відеофіксація із нагрудної боді камери поліцейського 856487 856549. У постанові зазначено час, місце та суть адміністративного правопорушення, конкретні дії водія, які утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а також норму закону, яку порушено. Відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, зокрема, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Таким чином, суд апеляційної інстанції враховує, що на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення спірної постанови серії ЕНА №5991414 від 22.10.2025 за адміністративне правопорушення у керуванні транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, будучи не пристебнутим ременем безпеки, відповідач надав відеозаписи з нагрудної камери поліцейського, що є належними і допустимими доказами, з огляду яких прослідковується підтвердження факту того, що водій не пристебнутий ременем безпеки. Отже, наявні у матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеним факт порушення з боку позивача п.2.1«а» Правил дорожнього руху та відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Колегія суддів вважає доведеними відповідачем обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення, фабула якого зазначена в оскарженій постанові про накладення адміністративного стягнення. Вказані обставини підтверджені наданими суду відповідачем відеозаписами подій, з яких також прослідковується процес розгляду справи про адміністративне правопорушення. Таким чином, встановлені у справі фактичні обставини і наведене правове регулювання досліджуваних правовідносин вказують на відсутність підстав для скасування спірної постанови, винесеної працівником поліції 22.10.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5991414. Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Колегія суддів також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи. Суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України. Керуючись ст. ст. 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2025 року у справі №607/23065/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук М.А. Пліш Повне судове рішення складено 16.02.2026.