Постанова 4854 № 420/8669/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8669/23 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення: 04.03.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В квітні 2023 року громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. №51032500066727 про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ; - зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ; - зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області направити інформацію до Державної міграційної служби України про видалення з бази даних Державної міграційної служби України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 на ім`я громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 02.11.2007р. ВГІРФО ГУ УМВС України в Одеській області йому було надано дозвіл на імміграцію в Україну № НОМЕР_2 на підставі п.4 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» у зв`язку з тим, що його повнорідний брат перебував у громадянстві України. В листопаді 2007 року позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_3 , яку в подальшому було обміняно на посвідку № НОМЕР_1 від 11.01.2019р. У 2021 році позивач розпочав процедуру отримання громадянства України. Однак, 06.04.2023р. ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», а видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 визнано недійсною. Рішення ГУ ДМС від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну та від 06.04.2023р. №51032500066727 про скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 вважає незаконними та зазначав, що при видачі йому посвідки на постійне проживання в Україні відповідач здійснив перевірку наявності у позивача законних підстав для її отримання та не виявив будь-яких порушень з боку позивача та/або неправдиві відомості у поданих ним документах. За твердженнями позивача, під час подання документів для оформлення дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні він не знав та жодним чином не міг бути обізнаний про можливе допущення порушення законодавства під час оформлення його братом ОСОБА_2 паспорту громадянина України, що виключає в діях ОСОБА_1 фактору свідомості. Оскаржувані рішення прийнято відповідачем без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2023р., залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2023р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 31.10.2024р. скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанцій у даній справі та направлено справу до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не правильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 04.03.2025р. з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення його позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції проігноровано висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 31.10.2024р. по даній справі, які стали підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, судом не враховано ненадання ГУ ДМС в Одеській області доказів подання громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 для надання йому дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. При цьому, судом залишено поза увагою сталу практику Верховного Суду у відповідній категорії справ, згідно якої підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, тобто встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до ст.12 Закону №2491-ІІІ. Апелянт стверджує, що жодних підроблених рішень при отриманні дозволу на імміграцію ним до органу ДМС не подавалося, а паспорт його брата був чинний та анульований лише в 2011 році. Також, апелянт посилається на те, що ГУ ДМС в Одеській області не вживалися заходи щодо виконання пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою КМУ від 26.12.2002. №1983. Оскаржуване рішення про надання дозволу на імміграцію прийнято з порушенням терміну його розгляду, про розгляд відповідного питання позивач не повідомлявся, йому не надано можливості надати свої пояснення, а про скасування рішення про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 повідомлено лише по факту прийняття цього рішення. В постанові від 31.10.2024р. Верховний Суд зазначив про необхідність перевірки вжиття відповідачем заходів на виконання пункту 23 Порядку №1983, однак судом першої інстанції відповідних дій вчинено не було. Посилається апелянт і на те, що судом не надано належної правової оцінки його доводам, що факт обміну в 2014 році посвідки на постійне проживання в Україні свідчить про те, що уповноваженим органом було проведено перевірку підстав для надання йому дозволу на імміграцію, будь-яких порушень виявлено не було. Також, судом не враховано, що ОСОБА_1 проживає на території України з 2007 року, є батьком п`ятьох дітей, які мають громадянство України та перебувають на утриманні позивача. А відтак, спірні рішення від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну та №51032500066727 про скасування посвідки на постійне проживання не відповідають принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів для позивача і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що за аналогічних обставин органом ДМС було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні його рідному брату ОСОБА_3 . Однак, судовим рішенням по справі №420/8668/23, яке набрало законної сили, відповідні рішення ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. були скасовані в судовому порядку. ГУ ДМС в Одеській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що на дату подачі документів громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.06.2007р. його брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мав незаконно виданий паспорт громадянина України, який не підтверджував факт належності до громадянства України. З вказаного слідує, що дозвіл на імміграцію було видано на підставі документів, що втратили чинність, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», є підставою для скасування дозволу на імміграцію. Інших підстав для імміграції позивача на територію України з матеріалів справи не вбачається. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.01.2007р. громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 звернувся до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до п.4 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» на підставі того, що його брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває у громадянстві України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 07.06.2005р. Біляївським РВ УМВС України в Одеській області). В підтвердження наявності підстав для оформлення дозволу на імміграцію в Україну позивачем надано: копію свідоцтва про народження з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (серії НОМЕР_5 , видане 11.12.1981р.); копію свідоцтва про народження з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (серії НОМЕР_6 , видане 15.01.1980р.); копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 07.06.2005р. Біляївським РВ УМВС України в Одеській області на ім?я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після проведення перевірок визначених імміграційним законодавством і не виявленням підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію, 02.11.2007р. громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області було надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_2 у відповідності до п.4 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію». 07.11.2007р. позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . 04.11.2014р. громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку зміною персональних даних, а саме прізвища « ОСОБА_5 » на прізвище « ОСОБА_6 » на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 01.07.2014р. по справі №522/9451/14-ц. Позивачу здійснено обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 04.11.2014р., яку в подальшому, у зв`язку з непридатністю для використання, 11.01.2019р. було обміняно на посвідку № НОМЕР_1 . До ГУ ДМС в Одеській області надійшов лист ДСІОБГ від 14.12.2020р. №8.1-4663/8.1.1-20 щодо здійснення перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті перевірки встановлено, що дозвіл на імміграцію позивачу видано на підставі на підставі того, що його брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває у громадянстві України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 07.06.2005р. Біляївським РВ УМВС України в Одеській області). Однак, 24.05.2011р. на підставі ст.21 Закону України «Про громадянство» рішення УМВС України в Одеській області від 30.05.2005р. про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_2 , 1979 р.н., було скасовано у зв`язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману та подання свідомо фальшивого документу, а саме: рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2004р., про встановлення факту постійного проживання на території України на законних підставах з травня 1990 року. При цьому, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 07.06.2005р. Біляївським РВ УМВС України в Одеській області в зв`язку з набуттям громадянства, підлягає вилученню та знищенню, оскільки громадянство було набуто ОСОБА_2 шляхом обману. Тобто, на дату подачі документів громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.06.2007р. його брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мав незаконно виданий паспорт громадянина України, який не підтверджував факт належності до громадянства України. Зважаючи на вказане, дозвіл на імміграцію було надано на підставі документів, що втратили чинність. Рішенням ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 02.11.2007р. громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вилучено посвідки на постійне проживання в Україні, видані на підставі вказаного дозволу на імміграцію, у тому числі у порядку обміну, серії ОД №2461, серії ІН №077071 та №900002251. Рішенням ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. №51032500066727 скасовано позивачу посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 , на підставі п.п.1 п.64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2918р. №321. Вважаючи протиправними вказані рішення ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, визнав обґрунтованими висновки відповідача, що дозвіл на імміграцію надано позивачу на підставі документів, що втратили чинність (громадянство України повнорідного брата позивача ОСОБА_2 отримано шляхом обману, на підставі підробленого рішення суду та з 2005 року скасовано), що є підставою для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Суд не прийняв до уваги те, що позивач є батьком дітей, які є громадянами України, зазначивши, що зазначена обставина є підставою наново звернутися до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію та в подальшому отримати посвідку на постійне проживання відповідно до чинного законодавства України. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 виходячи з наступного. Відповідно до ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Відповідно до ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію. Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч.1 ст.5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-III (далі Закон №2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні. Відповідно до статті 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону №2491-III передбачено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України. У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002р. №1983 (далі - Порядок №1983). У відповідності до підпункту 2 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України. Згідно пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам. Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Зі змісту вимог Порядку №1983 слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання. Таким чином, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив. Як зазначалося колегією суддів, 02.11.2007р. громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області було надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_2 у відповідності до п.4 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як особі, брат якої є громадянином України. 07.11.2007р. позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , яку в подальшому обміняно на посвідку НОМЕР_7 від 04.11.2014р., а згодом на посвідку № НОМЕР_1 . Підставою для скасування 06.04.2023р. виданого позивачу дозволу на імміграцію ГУ ДМС в Одеській області зазначає п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-III - у зв`язку з скасуванням рішення про оформлення громадянства України його брату. Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Будь-яких доказів щодо надання громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при отриманні дозволу на імміграцію в Україну свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, відповідачем ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надано. Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491-III. Водночас, відповідачем жодним чином не обґрунтовано, в чому полягає вчинення позивачем протиправних дій, оскільки жодних підроблених рішень при отриманні дозволу на імміграцію позивачем не подавалось, а паспорт його брата був чинний та анульований лише у 2011 році. Колегія суддів вважає, що поняття «документ, який втратив чинність» у розумінні Закону України «Про імміграцію» має трактуватись як документ, який не мав чинності саме станом на момент подачі заяви про отримання дозволу на імміграцію у 2007 році, а не на момент анулювання брату позивача громадянства України у 2011 році. Тобто, що п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», як підстава для скасування виданого особі дозволу на імміграцію в Україну, може бути застосована у разі втрати чинності поданих документів на момент отримання дозволу на імміграцію, а не після його отримання, що має місце у спірних правовідносинах. Суд першої інстанції не звернув увагу на вказану обставину, хоча скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій у даній справі Верховний Суд у постанові від 31.10.2024р. зазначив, що судами не досліджувалося питання щодо чинності поданих позивачем документів саме на момент подачі заяви 10.01.2007р., а не на момент прийняття висновку від 06.04.2023р. Пункт 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Згідно пункту 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Відповідно до пункту 23 Положення № 1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні. У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду. Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя. Колегія суддів зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність. У постанові від 04 вересня 2020 року у справі №120/1859/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 23 Порядку №1983, територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання. Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій у даній справі Верховний Суд у постанові від 31.10.2024р. зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, не надали оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям частини другої статті 2 КАС України, не перевірили чи вживалися відповідачем заходи на виконання пункту 23 Порядку №1983, не переконались у тому, що позивач був обізнаний про порушену процедуру скасування йому дозволу на імміграцію та чи мав він інші процесуальні можливості особисто або через уповноваженого представника приймати участь у цій процедурі, надати відповідачу свої пояснення або докази на спростування відомостей, що стали підставою для порушення означеного питання. З врахуванням висновків Верховного Суду, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, ГУ ДМС в Одеській області надало до суду заяву від 06.12.2024р., в якій зазначило, що свою правову позицію по справі відповідачем викладено у відзиві від 11.05.2023р. Додаткові докази у справі відсутні. Так, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що відповідачем заходи на виконання пункту 23 Порядку №1983 не вживались, про розгляд вказаного питання ОСОБА_1 не повідомлялось, можливість надати свої пояснення не надавалась, а про скасування рішення про надання дозволу на імміграцію позивача було фактично повідомлено по факту прийнятого рішення. Вказана обставина, на думку колегії суддів, беззаперечно вплинула на ефективність засобів юридичного захисту, наданих законодавством позивачу, як іммігранту, у цій процедурі, виходячи з принципу гласності прийняття рішень, відповідно до якого особа, стосовно якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження. Верховний Суд у постанові від 10 червня 2022 року (справа №640/13572/20) наголошував, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом. Колегія суддів також наголошує, що факт обміну позивачу посвідки на постійне проживання в Україні в 2014 році свідчить про те, що уповноваженим органом було проведено перевірку та підстави для надання йому дозволу на імміграцію, будь-яких порушень виявлено не було. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що ГУ ДМС в Одеській області, як суб`єктом владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не надано належних доказів в підтвердження наявності підстав для скасування виданого позивачу дозволу на імміграцію в України, визначених п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», а також дотримання передбаченої Порядком №1983 процедури прийняття спірних рішень. При вирішенні спору суд першої інстанції не перевірив вказаних обставин, не надав їм правової оцінки, незважаючи на те, що положення ч.5 ст.353 КАС України передбачають, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Також, колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього. Оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію» є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом. Спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію в України, не містить обґрунтування, що вивчались обставини наявності у позивача п`яти неповнолітніх дітей громадян України, його соціальні зв`язки, можливі негативні наслідки, якщо діти будуть розлучатись з батьком. Вказані обставини в їх сукупності свідчать про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС в Одеській області від 06.04.2023р. №51032500066727 про скасування посвідки на постійне проживання підлягають задоволенню як похідні, оскільки скасування посвідки на постійне проживання відбулось виключно на підставі скасування дозволу на імміграцію. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, колегія суддів вважає, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту порушеного права беззаперечно повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II). Колегія суддів зазначає, що оскільки неправомірне скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання призводить до виникнення негативних наслідків для позивача у вигляді вилучення та знищення відповідної посвідки органами Державної прикордонної служби України, зобов`язання відповідача повідомити територіальні органи ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію, а також зобов`язання відповідача направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 буде сприяти повному та ефективному захисту прав позивача. Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, серед іншого, є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, оскільки судом першої інстанції було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.3.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. (ч.6 ст.139 КАС України) При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 1073,60 грн. судового збору (квитанція від 19.04.2023р. №32528798800006741459), при поданні апеляційних скарг 6444,00 грн. (квитанції від 26.07.2023р. №32528798800007407998 та від 24.03.2025р. №4200-5521-8372-0878), а при поданні касаційної скарги 4296,00 грн. (квитанція від 14.11.2023р. №6852-7827-6819-6865). А відтак, у зв`язку із задоволенням позову, на користь ОСОБА_1 з ГУ ДМС в Одеській області підлягає стягненню 11 813,60 грн. судового збору. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 . Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06.04.2023р. №51032500066727 про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення від 06.04.2023р. №278954 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 . Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до Державної міграційної служби України про видалення з бази даних Державної міграційної служби України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 на ім`я громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 . Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) 11 813,60 грн. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 29 квітня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук