Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/1602/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/1602/25 Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 28 квітня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до суду із позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, в якому просило: - визнати протиправною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономарьової К.В. від 13.01.2025 ВП № 76701606 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.; - скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономарьової К.В. від 13.01.2025 ВП № 76701606 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Враховуючи відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, а також достатність в матеріалах справи доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року у справі №240/12710/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 02 липня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Вказане рішення набрало законної сили 12.11.2024, у зв`язку з чим Житомирським окружним адміністративним судом 28.11.2024 року видано виконавчий лист. 03.12.2024 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою К.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76701606 з виконання виконавчого листа №240/12710/24, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 28.11.2024 року. 13.12.2024 головним державним виконавцем було сформовано вимогу державного виконавця за вих.№10213 про зобов`язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року. У разі невиконання рішення суду з поважних причин письмово повідомити про них з наданням доказів, з яких державний виконавець може встановити їх поважність. Листом від 23.12.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на вимогу державного виконавця від 13.12.2024 повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), що на виконання рішення суду №240/12710/24 з 02.07.2024 здійснено перерахунок пенсії та нараховано ОСОБА_1 підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб 3028 грн. Також, боржником зазначено, що відповідно до ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому, рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/12740/24 включено до Реєстру судових рішень, по яких фінансування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, в порядку черговості їх надходження. Листом від 26.12.2024 за вих.№0600-0307-5/160140 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), що детальну інформацію щодо проведення перерахунку пенсії, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі 240/12710/24, ОСОБА_1 надано у листі №0600-0306-8/158104 від 23.12.2024 у відповідь на вимогу від 13.12.2024 №102713 по виконавчому провадженню від 03.12.2024 ВП №7601606. 07.01.2025 головним державним виконавцем було сформовано вимогу державного виконавця за вих.№5.1/76701606 про зобов`язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII , що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року. У разі невиконання рішення суду з поважних причин письмово повідомити про них з наданням доказів, з яких державний виконавець може встановити їх поважність. Листом від 09.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на вимогу державного виконавця від 07.01.2025 повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), що на виконання рішення суду №240/12710/24 з 02.07.2024 здійснено перерахунок пенсії та нараховано підвищення ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб 3028 грн. За період з 02.07.2024 по 31.12.2024 нарахована доплата до пенсії. Також, пенсійним органом повідомлено, що з 01.01.2025 виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, здійснюється відповідно до ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". 13 січня 2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою К.В, винесено постанову про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, штрафу у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду в адміністративній справі №240/12740/24. У вказаній постанові зазначено, що боржник здійснює доплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яка не визначає величину прожиткового мінімумум для працездатних осіб, яка має бути застосована при виконанні рішення суду. Враховуючи, те що рішення суду боржником не виконано, заборгованість не виплачена, поточний розмір доплати не відповідає розмірам визначеним статтею 39 Закону №796-XII, державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин. Позивач, не погоджуючись із винесеною постановою державного виконавця, звернувся до суду з даним позовом. За результатом розгляду матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість вимог позову та відсутність підстав для його задоволення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Відтак особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Відповідно до частини 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Аналізуючи наведені положення законодавства слід відзначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу до боржника є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. При цьому, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення. Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф. Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII. Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Так, зі змісту спірної постанови від 13.01.2025 року встановлено, що штраф на позивача накладений за невиконання без поважних причин рішення суду у встановлений виконавцем строк, оскільки державний виконавець встановив, що рішення суду не виконано в повному обсязі: заборгованість не виплачена та поточний розмір доплати не відповідає розмірам, визначених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Як встановлено з матеріалів справи, з 02.07.2024 ОСОБА_1 нараховано підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі 6056,00 грн (3028 грн х 2). Починаючи з 01.01.2025 і на момент прийняття спірної постанови припинено нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови КМУ від 27.11.2024 №1524. Поряд з цим, судом першої інстанції враховано, що за умови зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у кожному році, боржник має обов`язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов`язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно із законодавством змінюється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Щодо доводів державного виконавця, з якими погодився і суд першої інстанції, про виплату доплати до пенсії у поточному році (2025 рік) в розрахунку, що не відповідає розмірам, встановленим рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне. Так, статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі - Закон України №4059-IX) визначено: "Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею." Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" від 27 грудня 2024 року №1524 (далі Постанова №1524), відповідно до статті 45 Закону України №4059-IX постановлено: "Установити, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.». Отже, зазначеними вище нормами законодавства визначено: (1) дві зони радіоактивного забруднення: зона безумовного (обов`язкового) відселення (II зона) та зона гарантованого добровільного відселення (III зона); (2) умова "постійного" проживання в цих зонах: (3) періоди постійного проживання у зонах: станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року; (4) дії пенсійного органу щодо: "встановлення", "продовження" чи "припинення" доплат; (5) сукупність таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року". Таким чином, позивач був зобов`язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати стягувачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства. У розглядуваному випадку має місце настання такої обставини, як "зміна законодавства", яке регулює питання "встановлення", "продовження" чи "припинення доплати. З огляду на вказане, відповідно, з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання спірного питання, яке передбачає встановлення, зокрема, безперервного проживання пенсіонерів у зоні гарантованого добровільного відселення після 01 січня 1993 року. Разом з тим, судова колегія наголошує, що предметом спору у даній справі є правомірність постанови державного виконавця про накладення штрафу, а не правомірність застосування боржником при виконанні рішення суду статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови КМУ від 27.11.2024 №1524. Тобто, зміна правового регулювання правовідносин щодо порядку та розміру виплати доплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є обставинами, які можуть впливати на виконання рішення суду суб`єктом владних повноважень після такої зміни. Крім того, сума підвищення до пенсії, донарахована ОСОБА_1 за період з 02.07.2024 по 31.12.2024, що склала 32940,65 грн, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачена не була. При цьому, позивач зауважив, що не мав об`єктивної можливості виплатити вказану суму донарахованого підвищення у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування. На підтвердження своїх дій в частині обліку суми доплати в розмірі 32940,65 грн, за період з 02.07.2024 по 31.12.2024 позивач надав докази включення рішення у справі №240/12710/24 до Реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою . Зі змісту оскаржуваної постанови Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 13.01.2025 слідує, що саме невиконання рішення суду у справі №240/12710/24 в частині невиплати боржником заборгованості також стало підставою для накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання без поважних причин судового рішення. Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача про невиконання позивачем без поважних причин рішення суду у справі №240/12710/24, у зв`язку із нездійсненням виплати стягувачу, підвищення до пенсії, необхідно зважати на те, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин. Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив на важливості встановлення під час розгляду справи обставин щодо того, чи відсутнє у територіального органу Пенсійного фонду України відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат, а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача. Водночас, матеріали справи свідчать, що підставою для винесення спірної постанови слугувало також те, що станом на час її винесення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не виконано рішення суду у справі №240/12710/24 в частині невиплати заборгованості за період з 02.07.2024 по 31.12.2024 у зв`язку з відсутністю фінансування необхідного на виплату коштів за судовими рішеннями. Відповідно до положень частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом. Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є, зокрема, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом (ч.1 ст.72 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV). Нормами статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, а відтак і фінансування підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно із п.п.20, 29 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1279 "Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги", яка набрала чинності 01.04.2021) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. В свою чергу, згідно з положеннями підпункту 4 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій. Тобто, пенсійні виплати здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат територіальними органами Пенсійного фонду не має. Фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення територіальним органом Пенсійного фонду України можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України. Разом з тим, виділення коштів із державного бюджету на фінансування бюджетної програми КПКВК 2506080 "Фінансування виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду" не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України. Наведені обставини свідчать, що невиконання судового рішення у повному обсязі, ухваленого у справі №240/12710/24, в частині виплати нарахованої доплати пенсії пов`язане виключно з відсутністю фінансування на ці потреби, а не з умисним невиконанням судового рішення зі сторони Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. При цьому, Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а висловлював правовий висновок, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Відтак, доводи апеляційної скарги підтверджують, що позивач в межах своєї компетенції вчинив дії для забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідної суми заборгованості, проте її невиплата зумовлена виключно відсутністю необхідних бюджетних асигнувань, які мали б бути виділені з державного бюджету на цю мету. Саме тому, слід зазначити, що обставини, на які посилається Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі перерахованої пенсії не зумовлена недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов`язків. Тобто, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. В свою чергу, відповідачем не було перевірено повідомлені боржником обставини, не надано оцінки наявності поважних причин не проведення позивачем виплати заборгованості ОСОБА_1 та вжиття позивачем заходів щодо виділення бюджетних коштів для здійснення відповідної виплати, не встановлено вини та умислу щодо невиконання виконавчого листа, не встановлено факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин, що зумовило протиправне прийняття спірної постанови. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області невчинило заходи, спрямовані на виконання рішення суду у справі. В даному випадку, позивач не зміг здійснити виплату стягувачу нарахованої доплати пенсії у зв`язку з відсутністю відповідного фінансування, що вказує на відсутність підстав для накладення на нього штрафу за невиконання судового рішення, а тому оскаржувану постанову необхідно скасувати. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. В силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити. Визнати протиправною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономарьової К.В. від 13.01.2025 ВП № 76701606 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономарьової К.В. від 13.01.2025 ВП № 76701606 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.