Постанова КАС ВС № 560/594/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 року м. Київ справа № 560/594/20 адміністративне провадження № К/9901/21139/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року (суддя Лабань Г. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (головуючий суддя Гонтарук В. М., судді: Курко О. П., Біла Л. М.) у справі № 560/594/20 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У січні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - Управління ПФУ) звернулося до суду з позовом, у якому просило: скасувати постанову державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) (далі - Орган ДВС) від 28 листопада 2019 року ВП №59767344 про накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн за невиконання рішення суду без поважних причин. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що добровільно виконав рішення суду в частині перерахунку пенсії стягувачу та проводить її виплату у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Про порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду». Позивач зазначає, що не виконував рішення суду про стягнення коштів з поважних причин, оскільки в держави відсутнє відповідне бюджетне фінансування, тому нездійснення виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника - не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. За таких обставин, вважає постанову про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду протиправною та просить її скасувати. Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність притягнення позивача до відповідальності за невиконання рішення суду. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову державного виконавця про накладення на Управління ПФУ штрафу у розмірі 5 100,00 грн. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 липня 2020 року залишив рішення суду першої інстанції без змін. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків що Управління ПФУ виконало судове рішення у тій частині, в якій було профінансовано перерахунок пенсій вищевказаній категорії пенсіонерів державою, у решті - судове рішення не реалізується у зв`язку із відсутністю державного фінансування, а тому з його сторони відсутнє невиконання судового рішення без поважних причин. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Касаційна скарга третьої особи мотивована тим, що позивач та його службові особи не виконують остаточної постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року не просто без поважних причин, а умисно, при цьому діють усупереч приписам Конституції і законів України та вимогам частини другої статті 19 Основного Закону України. Підставами для касаційного оскарження скаржник зазначив пункт 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У цьому зв`язку пояснив, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 686/18918/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 815/1522/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 815/591/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 822/558/17, стосовно застосування норм законодавства у справах про накладення штрафу за невиконання рішення суду в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів. При цьому, наголошує на відсутності постанови Верховного Суду про відступлення від таких висновків. Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права - статей 63, 75 Закону України «По виконавче провадження» у правовідносинах подібних до правовідносин у цій справі, у яких державним виконавцем штраф накладено на боржника - орган Пенсійного фонду України саме на підставі положень Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, затвердженого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, які, по-перше, явно суперечать Конституції і законам України, по-друге, стосувалися лише виконання рішень суду щодо пенсій, але не поширювалися на щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці на час вимоги державного виконавця виконати рішення суду. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - без змін, оскільки вони, на думку позивача, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу із проханням задовольнити касаційну скаргу, скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вони, на думку відповідача, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права. 09 жовтня 2020 року третьою особою надано заперечення на доводи Управління ПФУ наведені у відзиві на касаційну скаргу. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на судові рішення у цій справі. Ухвалою від 28 травня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року Управління ПФУ 28 травня 2019 року здійснено перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року з розрахунку 90% грошового забезпечення судді Апеляційного суду Хмельницької області відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03 січня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум. Розмір довічного грошового утримання після перерахунку станом на 01 січня 2018 року склав 28 273,08 грн. Сума доплати за період з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року становить 8 683,15 грн. Оскільки виплату вказаних коштів так і не було здійснено, відповідач наклав на позивача штраф у розмірі 5 100, 00 грн. Втім, позивач зазначає, що не виконав остаточно рішення суду з поважних причин, тому вважає накладений на нього штраф безпідставним. Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини третьої статті 18 цього ж Закону передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Своєю чергою, стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України «Про виконавче провадження»). У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України «Про виконавче провадження»). Приписами статті 341 КАС України визначено, що перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність у відповідача законних підстав для накладення на Управління ПФУ штрафу шляхом прийняття оскаржуваної постанови від 28 листопада 2019 року ВП №59767344, установивши, що позивач не має реальної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з Державного бюджету на виплату перерахованих сум довічного грошового утримання не виділялись, що свідчить про те, що позивачем добровільно виконано вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, а саме: згідно з судовим рішенням боржник здійснив перерахунок суми, яка підлягає сплаті за рішенням суду, водночас у зв`язку із відсутністю коштів такі суми виплачені стягувачу у виконавчому проваджені не були. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на дату прийняття постанови відповідача про накладення штрафу за невиконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 560/3771/18 вона була фактично виконана позивачем, адже він на виконання цього судового рішення провів відповідний перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Верховний Суд уважає передчасною таку позицію судів з огляду на наступне. Отже, перед тим як констатувати факт фактичного виконання позивачем рішення суду, суди зауважили про проведення позивачем відповідного перерахунку пенсії ОСОБА_2 , включення ним справи № 560/3771/18 до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, а невиплату у повному обсязі перерахованих коштів - пов`язали з відсутністю бюджетного фінансування. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що рішення суду у справі № 560/3771/18 так і не було виконано пенсійним органом, що дозволяло державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте, слід зазначити, що у межах розгляду даного спору необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин - наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин. Верховний Суд наголошує, що накладення штрафу за невиконання рішення суду жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, однак, без наявності об`єктивних підставу - не може нівелювати Закон України «Про виконавче провадження». Суди зазначили, що позивачем виконано постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року не у повному обсязі не з його вини, а за відсутності бюджетного фінансування, алгоритм отримання якого врегульовано державою у Порядку № 649, а тому накладення штрафу відповідачем здійснено без урахування всіх обставин (причин) невиконання судового рішення. Однак, погоджуючись з доводами позивача про відсутність бюджетного фінансування, суди першої та апеляційної інстанції не витребували належних і допустимих доказів на підтвердження чи спростування позиції Управління ПФУ щодо відсутності належного фінансування, а також не надали правової оцінки діям останнього в ситуації, коли бюджетних асигнувань для виплати коштів не достатньо. Отже, у цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо того, чи відсутнє у позивача відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат (стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді), а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача. Наведене свідчить про не з`ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та дослідження питання поважності невиконання з боку позивача судового рішення, та є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції діє у межах статті 341 КАС України і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. За таких обставин, зважаючи на приписи частин другої та четвертої статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 560/594/20 скасувати. Справу № 560/594/20 направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. СуддіВ.М. Соколов А.В. Жук О.В. Калашнікова