Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/6736/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/629/25Головуючий по 1 інстанції Справа №705/6736/24 Годік Л. С. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 року м. Черкаси : Черкаський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача Новікова О. М,. суддів: Гончар Н.І., Карпенко О. В., секретаря Бєлан О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про порушення договірних відносин, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про порушення договірних умов. Зазначив, що згідно з Договором дарування від 27.05.1994 ОСОБА_2 і йому належить цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 , до складу якого входить окремий будинок, земельна ділянка, мережі, насадження і які являються невід`ємною частиною спільної сумісної власності в зв`язку з неможливістю її розподілу. Кожен зі співвласників має право користуватися спільним майном і право протидіяти неправомірному використанню та будь-якому втручанню сторонніх осіб. Усі неврегульовані відносини регламентуються нормами чинного в Україні законодавства. Порядок користування земельною ділянкою встановлений рішенням Уманського міськрайонного суду від 02.07.2004. Але ОСОБА_2 , діючи поза договором, без повноважень, по домовленості з третьою особою ОСОБА_4 і по Договору дарування від 29.08.2017 передала останньому із їхньої спільної земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку 150 кв.м. землі під особисте селянське господарство. Передано без частини майнового комплексу і його інфраструктури для утримання цієї ділянки, що погіршило становище усіх мешканців. З`явилася диспропорція, так як зайвих майданчиків і споруд у них немає. ОСОБА_2 представила земельну ділянку пл. 150 кв.м., як особисту приватну власність. Кардинально змінені умови Договору дарування від 27.05.1994, а Договір дарування від 29.08.2017 по факту набув насильницького характеру і не має юридичної сили. Після укладення договору фактичної передачі подарованого майна і користування не було. Просив суд: припинити дію Договору дарування від 29.08.2017 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на земельну ділянку пл. 150 кв.м. по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати відомості в Договорі дарування від 29.08.2017 р. на вказану земельну ділянку щодо особистої приватної власності; зобов`язати ОСОБА_5 з моменту припинення дії Договору дарування від 29.08.2017 р. на земельну ділянку пл. 150 кв.м. по АДРЕСА_1 повернути її до складу земельної ділянки, визначеної Договором дарування від 27.05.1994 і встановити заборону наближення не менше 100 м. до цієї землі; судовий збір стягнути з відповідача. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.02.2025 відмовлено у задоволенні позову. Своє рішення суд першої інстанції обгрунтував тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів при розпорядженні ОСОБА_2 своєю часткою майна, що належало їй на підставі договору дарування від 27.05.1994 та земельною ділянкою. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.02.2025 скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове засіданні відбулося поза межами тридцяти денного терміну розгляду даної справи, встановленого ч. 4 ст. 279 ЦПК України, тому вважає що рішення суду є просто технічним висновком. Також ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_6 в односторонньому порядку порушила договірні умови, подарувавши частину свого будинку, і передала частину спільної з ОСОБА_1 земельної ділянки ОСОБА_7 , а суддя діяла непрофесійно, не з`ясувала зміну договору вцілому і окремих його умов. В апеляційній скарзі просить визнати рішення суду від 06.02.2025 технічним висновком без законної сили, скасувати його, а подальший розгляд справи припинити. Постановити окрему ухвалу про відповідальність Уманського міськрайонного суду за невиконання процесуальних обов`язків. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. За змістом ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_8 просив припинити дію Договору дарування від 29.08.2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на земельну ділянку пл. 150 кв.м. по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати відомості в Договорі дарування від 29.08.2017 р. на вказану земельну ділянку щодо особистої приватної власності; зобов`язати ОСОБА_5 з моменту припинення дії Договору дарування від 29.08.2017 року на земельну ділянку повернути її до складу земельної ділянки, визначеної Договором дарування від 27.05.1994 і встановити заборону наближення не менше 100 м. до цієї землі; судовий збір стягнути з відповідача. Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З матеріалів справи вбачається, що за договором дарування від 27.05.1994 ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли в дар кожен в рівних частках належну ОСОБА_9 1/3 частину будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 3). Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказує на те, що згідно договору дарування від 29.08.2017 ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_10 із їхньої спільної земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку 150 кв.м. землі під особисте селянське господарство. Однак, матеріали справи не містять зазначеного договору. Разом з тим, з викладеного вище вбачається, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору дарування, а отже не має ні прав, ні обов`язків по даному договору. Крім того, ОСОБА_1 ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не наводить доводів, яким саме чином порушені його права та інтереси, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Апеляційний суд враховує, що подання доказів визначено ст. 83 ЦПК України. Так сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. При цьому, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не зазначав про неможливість отримання будь-яких доказів, не заявляв жодних клопотань про їх витребування у відповідності до вимог ст. 84 ЦПК України, яка регламентує витребування доказів. Тому висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано суду договір дарування від 29.08.2017 в якості доказу для дослідження на предмет його відповідності або невідповідності вимогам цивільного законодавства, колегія суддів вважає вірним. Доводи апелянта, що суд не розглянув справу у визначені цивільно-процесуальним законодавством строки тридцять днів, а тому є підстави для припинення судового розгляду, є необґрунтованими, оскільки суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження. В загальному, суд дотримався строків на розгляд вказаної позовної заяви. Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд звільнив інших учасників від доказування. Колегія суддів не погоджується з даним доводом, з огляду на наступне. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). За ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Згідно з нормами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У ч. 1 с. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування в нього прав чи законних інтересів, які були б порушені відповідачем при розпорядженні своєю часткою майна, що належала їй на підставі договору дарування від 27.05.1994, зокрема, у спосіб визначений ОСОБА_1 . Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судового збору з відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги і колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Судді