Постанова 4818 № 644/4880/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 року м. Харків справа № 644/4880/23 провадження № 22-ц/818/1234/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року в складі судді Черняка В.Г. в с т а н о в и в: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що з 24 лютого 2011 року вона за ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 червня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі 1000,00 грн щомісячно. Зазначила, що з 2014 року відповідач підтримку у вихованні та догляді за дитиною не надає, від участі в матеріальному забезпеченні дитини з 2020 року також самоусунувся, на зв`язок не виходить, дитиною не цікавиться, не бажає виконувати свій батьківський обов`язок, має заборгованість по аліментам в розмірі 25 225,50 грн. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються нею самостійно без будь-якої участі та підтримки з боку відповідача. Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вирішити питання щодо судових витрат. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач своїх батьківських обов`язків не виконує та умисно ухиляється від їх виконання, що підтверджується наданими до суду доказами. Зазначила, що судом не вказано в чому саме висновок органу опіки та піклування є суперечливим, чи які докази доводять його необґрунтованість та невідповідність інтересам дитини. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду залишити без змін. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 24 лютого 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5,6). Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 червня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано (а.с.7). Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 28 травня 2014 року та до досягнення повноліття дитиною. Постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 20 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50911294 з примусового виконання виконавчого листа № 644/4988/14, виданого 20 серпня 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 28 травня 2014 року та до досягнення повноліття дитиною (а.с.8). Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, складеного 24 квітня 2023 року старшим державним виконавцем щодо примусового виконання виконавчого листа № 644/4988/14, виданого 20 серпня 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, станом на 04 квітня 2023 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам становить 25 225,50 грн (а.с.9-10). 02 жовтня 2015 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище « ОСОБА_8 » (а.с.19). Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2023/003244359 від 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11). Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 25 квітня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 серпня 2011 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.16). ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18,25). Згідно з довідкою Комунального закладу «Харківський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 93 Харківської міської ради» від 19 вересня 2016 року, де виховувався ОСОБА_9 з 01 вересня 2014 року, за час перебування у закладі освіти за хлопчиком піклуються його мати та бабуся. Вони своєчасно здійснюють оплату за харчування дитини, відвідують батьківські збори, беруть активну участь у роботі групи, вчасно приводять та забирають ОСОБА_10 з дошкільного закладу (а.с.14). Згідно з характеристикою, виданою Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №118, в якій с 2017 року навчається ОСОБА_9 , мати ОСОБА_1 постійно цікавиться шкільним життям сина, систематично відвідує школу та батьківські збори, бере активну участь в організації позакласних заходів. Батько дитини ОСОБА_2 з першого класу не цікавиться шкільним життям свого сина, батьківські збори не відвідував (а.с.12). З довідки про доходи від 03 травня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» з 11 вересня 2020 року, на даний момент займає посаду менеджер проєктів та її дохід за період з 01 листопада 2022 року по 30 квітня 2023 року склав 122 735,60 грн (а.с.17). Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей № 143 від 21 березня 2024 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.103-104). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон). Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23. Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58). Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною. З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання. Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49). У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини». Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21). Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23). Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші). У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23 (провадження № 61-10829св24). Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачкою не доведено. Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до сина. При цьому колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (див. постанови Верховного Суду: від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, від 08 квітня 2024 року у справі № 479/937/22 (провадження № 61-15595св23). Водночас колегія суддів зазначає, що оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 як батько не бере достатньої участі у вихованні дитини, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. У разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком Департаменту служб у справах дітей № 143 від 21 березня 2024 року щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання обов`язків. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24), від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24 (провадження № 61-994св25). Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року залишити без змін. Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований О.В. Маміна