Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/28161/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28161/24 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Дата і місце ухвалення: 24.01.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому, з урахуванням ухвали суду від 04.09.2024 року про роз`єднання позовних вимог просила суд: - визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення не проведення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та інших сум, належних при звільненні, з урахуванням виплачених сум; - зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку та інших сум, належних при звільненні, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем у спірний період протиправно обчислювався посадовий оклад та оклад за військовим званням без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2021-2023 рр. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням 6 Державне пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 24.01.2025 р. та прийняти нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. А отже, в діях відповідача немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям ЗСУ продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинній редакції. Апелянт вважає, що за загальним правилом застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності та саме тому в даному випадку застосуванню підлягає механізм, який визначає множення саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., а не 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Також, в апеляційній скарзі зазначається, про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , проходила службу у 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області. Відповідно до витягу з наказу від 31.08.2023 року №209-НК/6033 ОСОБА_1 з 31.08.2023 року виключено з кадрів ДСНС та всіх видів забезпечення. Представник позивача звернувся із заявою до відповідача щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та відповідно, додаткових видів грошового забезпечення. Листом від 25.07.2024 року вих.№6033-1128/6033 відповідач повідомив позивача про те, що підстав для перерахування та виплати грошового забезпечення та інших щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення немає. Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивачка звернулася за захистом своїх порушених прав і інтересів з відповідною позовною заявою до суду. Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Пунктом 6 постанови № 103, внесено зміни до постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року". Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №

704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Таким чином, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 року неконституційними не визнавалися. Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова № 704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції: Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.. Так, у постанові від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704 зазначив, що : а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням. Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн. Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2481,00 грн. Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2684,00 грн. Разом з тим, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Отже, у період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 р., за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач має право на перерахунок виплаченого їй грошового забезпечення та інших супутніх виплат, отриманих з 01 січня 2021 р. по 31 рудня 2021 р. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити. Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 2017-III виключно законами України визначаються, зокрема, величина порогу індексації грошових доходів громадян. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. За приписами статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Отже, період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. З огляду на наведене, помилковими є доводи апелянта, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою в цій частині. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 03 квітня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук