Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3864/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2024 р. Справа № 440/3864/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.04.24 по справі № 440/3864/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача у період з 06.06.2008 по 31.12.2023 у належному розмірі; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2008 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 31.12.2023 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви. Для усунення недоліків заяви заявнику судом встановлено строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Зазначено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання останнім такого строку. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 23 квітня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що він є військовослужбовцем, офіцером та у зв`язку з воєнним станом, постійним проходженням ним військової служби та виконанням військового обов`язку з 24.02.2022 по теперішній час у лавах Збройних Сил України не мав можливості своєчасно дізнатися про порушення своїх справ збоку відповідача. А тому, зазначив, що позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду від моменту коли він дізнався (листопад 2023 року), про ненарахування та невиплату йому індексації грошового забезпечення за весь період служби у повному розмірі. Посилався на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, де суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що позивач є учасником бойових дій, і відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №65/2022 був мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО й ООС). Зазначені обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав із поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, установлених ч. 2 ст. 122 КАС України. Також зазначив, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно- правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Враховуючи п.1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У зв`язку з наведеним, строк, визначений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Таким чином, до відносин щодо заборгованості із заробітної плати та її складових, що мали місце до 30.06.2023 застосовуються вимоги ст. 233 КЗпП України, в редакції, що діяла до 30.06.2023. Оскільки, індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалася у повному розмірі з 2008 по 2023 рік, то має місце триваюче правопорушення з боку відповідача. Більш того, відповідачем не доводились складові його грошового забезпечення (кошти приходили однією або двома сумами), а тому, позивач не знав про те, що індексація упродовж з 2008 року по 2023 рік йому не нараховувалася та не виплачувалася. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві. Повертаючи позивачу позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), поважних причин пропуску такого строку позивачем у поданій до суду заяві не вказано, підстави для поновлення вказаного строку відсутні, тому наявні підстави для повернення позовної заяви. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). У справі, що розглядається, позивач 01.04.2024 звернувся до суду з позовом, предметом якого є визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача у період з 06.06.2008 по 31.12.2023; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2008 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 31.12.2023 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013. Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні", "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 2017-III виключно законами України визначаються, зокрема, величина порогу індексації грошових доходів громадян. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. За приписами статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні. Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. На момент виникнення спірних правовідносин позивач продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Отже, строк ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення слід умовно розділити на два періоди з 06.06.2008 по 19.07.2022, та з 20.07.2022 по 31.12.2023. Так, на період проходження позивачем служби та ненарахування йому індексації грошового забезпечення з 06.06.2008 по 18.07.2022 розповсюджується норма частини 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Проте судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини 2 статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення позивача до суду з позовом. Таким чином, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини в період з 06.06.2008 по 18.07.2022 розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 по справі № 300/4201/22, від 20.11.2023 по справі № 160/5468/23, від 24.04.2024 по справі № 580/4684/22. Водночас, після 19.07.2022 набрала чинність частина перша статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, за якою строк звернення до суду з трудовим спором був обмежений тримісячним терміном. Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: "1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651). Відтак, після 30.06.2023 у позивача була можливість протягом трьох місяців звернутися до суду за захистом своїх прав, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину. Однак, такою можливістю до 02.11.2023 позивач не скористався та з відповідним позовом звернувся лише 01 квітня 2024 року. Виходячи з висновків Верховного Суду, які викладено у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Порушуючи питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, позивач зазначив, що він є військовослужбовцем, офіцером та у зв`язку з воєнним станом, постійним проходженням військової служби та виконання військового обов`язку з 24.02.2022 по теперішній час у лавах Збройних сил України. Про порушення своїх прав, щодо не нарахування індексації грошового забезпечення позивач дізнався лише у січня 2024 року, а оскільки з початку воєнного стану постійно залучений до виконання військових обов`язків, що є першочерговим, а ніж особисті інтереси, він просив поновити пропущений строк для звернення до суду. Між тим, приведені позивачем обґрунтування не підтверджені належними доказами, а також ним не приведено достатніх доказів того, що за період з 19.07.2022 по 01.04.2024 виконання обов`язків військової служби позбавило його можливості реалізувати свої права шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Проаналізувавши приведені позивачем доводи в частині поновлення пропущеного строку, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач не використав надану йому можливість, не надав доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від його волі та пов`язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами, що перешкоджали звернутися до суду в межах встановленого строку, в той час як позивачем не доведено неможливість звернутися до суду у строк, встановлений законом, який у даному випадку закінчував свій перебіг аж 02.10.2023. Окрім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи на момент вирішення питання про повернення позовної заяви в частині вимог, не містили інших доказів, аніж заява від 18.04.2024 (а.с. 17-33), щодо інформації з якого саме моменту позивач дізнався про порушення своїх прав в частині не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, проте індексації грошового забезпечення це щомісячна виплата про відсутність якої позивач мав можливість бути обізнаний щомісячно при отриманні грошового забезпечення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про правильність висновків суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19.07.2022 по 31.12.2023, в той час як доводи апеляційної скарги вказаних висновків не простували. Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Таким чином, враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про наявність підстав для повернення адміністративного позову в частині позовних вимог за період з 06.06.2008 по 02.10.2023. Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 по справі № 440/3864/24 - в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача у період з 06.06.2008 по 18.07.2022 у належному розмірі; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2008 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 - скасувати. Справу №440/3864/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача у період з 06.06.2008 по 18.07.2022 у належному розмірі; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2008 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Мельнікова Л.В. Курило