Постанова 4851 № 440/2445/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 р. Справа № 440/2445/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/2445/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 28.02.2024 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати йому не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2023 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, бездіяльності та відмови у листі від 18.11.2023 №2166 у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2023 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; - зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 28.02.2018 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року; - зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2023 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску. Ухвалою суду від 18.03.2024 позовну заяву повернуто заявнику. Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідно до постанови Верховного Суду від 29.09.2022 по справі №500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також позивач зауважив, що відповідачем не доводилось до його відома складові грошового забезпечення (кошти приходили однією або двома сумами) та йому не було відомо про те, що індексація упродовж з 2008 року по 2023 рік не нараховувалась та не виплачувалась. Звернув увагу суду на те, що кожен військовослужбовець, який отримує грошове забезпечення, виходить з презумпції, що його розмір та всі надбавки та доплати відповідно до закону будуть йому нараховані військовою частиною покладаючись на доброчесність держави в особі військової частини. Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 зверувся до суду за захистом своїх прав за період з 01.02.2008 по 31.12.2023. Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування та виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 30.06.2023 та зобов`язання донарахувати і виплатити індексацію за даний період з урахуванням проведених виплат колегія суддів зазначає. Частинами 1 та 2 статті 233 КЗпПУ (редакції чинній до 19.07.2022) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Враховуючи те, що на момент нарахування та виплати індексації за період з 01.02.2008 по 18.07.2022 ч.2 ст. 233 КЗпП діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про працю не обмежувався будь-яким терміном, колегія суддів вважає помилковими висновки суду про пропуск позивачем строку звернення до суду з даними вимогами за зазначений період. З прийняттям Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, зокрема, змінено редакцію статті 233 КЗпП України. Положеннями ст. 233 КЗпП України, зокрема, ч. 2 цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 було відмінено з 24 год 00 хв 30.06.2023 на всій території України карантин встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. З огляду на вказане колегія суддів зазначає що стосовно спірних правовідносин за період з 19.02.2022 по 30.06.2023 суд першої інстанції також помилково дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, оскільки на дані правовідносини у зазначений період строк звернення до суду не обмежувався будь-яким терміном. Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог, що стосуються періоду з 01.02.2008 по 30.06.2023. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.08.2023 по справі №280/6779/22. Щодо повернення позову в частині позовних вимог за період з 01.07.2023 по 28.11.2023, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними та зазначає наступне. Позивач у заяві про поновлення строку посилався на те, що він є діючим військовослужбовцем та після введення воєнного стану в Україні постійно перебуває на службі та виконує військовий обов`язок безпосередньо пов`язаний із відбиттям збройної агресії рф проти України та буває залучений до виконання військових обов`язків поза межами ВЧ НОМЕР_1 та Полтавської області. Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Виходячи з принципу змагальності в адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням. Визнаючи неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення про відрядження позивача до певної військової частини не є документом, що підтверджує реальне та фактичне залучення військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні. Таким документом є довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у якій зазначається період, протягом якого особа брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в зоні бойових дій, та документ, який підтверджує таку участь ( журнал бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтовий журнал, польотний лист, наказ про залучення до таких заходів, відомості про виконання розвідувальних заходів, тощо). Колегія суддів вважає дані висновки передчасними, оскільки суд відповідно до ч.4 ст.9 КАС України, вживає визначені законодавством заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Проте судом першої інстанції не були вжиті заходи, щодо з`ясування обставин фактичного залучення позивача до виконання бойових завдань під час дії воєнного стану в Україні. Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції повертаючи позов не надав оцінки строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються періоду з 28.11.2023 по 31.12.2023. За приписами ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Позовну заяву було подано позивачем 28.02.2024, а отже тримісячний строк в частині позовних вимог з 28.11.2023 по 31.12.2023 ним не було пропущено. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що в частині позовних вимог, що стосуються даного періоду, суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач в частині вимог за період з 28.11.2023 по 31.12.2023 звернувся до суду без пропуску строку. Також колегія суддів вважає помилковими посилання першої інстанції на ухвали Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №990/233/23, від 07.12.2023 у справі № 990/242/23, від 11.12.2023 у справі № 990/235/23, 29.11.2023 у справі №990/233/23, оскільки відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не ухвалах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 317, 320 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року по справі № 440/2445/24 - скасувати. Справу № 440/2445/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін