Ухвала КАС ВС № 160/11829/24

УХВАЛА 02 квітня 2025 року м. Київ справа №160/11829/24 адміністративне провадження №Зі/990/66/25 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюка А.Г. від розгляду справи №160/11829/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Криворізької міської ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради №2-р-ДСК від 25.02.2022. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024, відмовлено у задоволені позовних вимог. Не погоджуючи із оскаржуваним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №160/11829/24 залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: подання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. На виконання вказаної ухвали ОСОБА_1 подала уточнену касаційну скаргу, у якій на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилалася на пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2025 продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №160/11829/24 повернуто. 25.02.2025 до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №160/11829/24. За наслідками автоматизованого розподілу передано касаційну скаргу раніше визначеному складу суду: судді-доповідачу Єресько Л.О., суддям Загороднюку А.Г., Соколову В.М. Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з установленням скаржнику строку у 10 днів для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до касаційного суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. 25.03.2025 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюка А.Г. від розгляду справи №160/11829/24. Як на підставу про відвід суддів ОСОБА_1 покликається на те, що судді Єресько Л.О., Соколов В.М., Загороднюк А.Г. зловживаючи процесуальним правом, зобов`язали скаржницю виконати ухвалу суду, усвідомлюючи той факт, що виконати її неможливо через те, що надання обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, не можуть бути застосовані до її позовної заяви, яка подана на підставі пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України. Такі дії суддей Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюк А.Г., на переконання заявниці, викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддей, що призводить до порушення права на справедливий суд. Ухвалою Верховного Суду від 31.03.2025 заяву про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюка А.Г. визнано необґрунтованою. Передано заяву ОСОБА_1 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюка А.Г. від розгляду справи №160/11829/24 передано на розгляд судді Мельник-Томенко Ж. М. Вирішуючи порушене заявником питання про відвід колегії суддів, Верховний Суд виходить з такого. Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими. Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами. Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме: 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу. Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї самої статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача. Як на підставу про відвід суддів ОСОБА_1 покликається на те, що є обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді. У цьому світлі Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості колегія суддів вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці ЄСПЛ. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з: - «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. - «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надані докази іншого. Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо). Водночас, як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення. Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розгляді конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення. Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу. Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід суддів у цій справі, Верховний Суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу «a priori» не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту. Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 КАС України). Як встановлено із поданої заяви про відвів суддів, приводом для її подання є фактично незгода заявниці з постановленою Верховним Судом ухвалою від 17.03.2025 про залишення її касаційної скарги без руху. Отже, такі доводи заявниці не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для відводу та не можуть свідчити про необ`єктивність колегії суддів під час розгляду цієї справи. За таких обставин, з урахуванням викладеного Суд уважає, що заявницею не наведено, а Судом не встановлено обставин, які ґрунтуються на доказах, які б ставили під сумнів в об`єктивності суддів при розгляді цієї справи, а також могли б свідчити про їх пряму чи опосередковану заінтересованість у результаті розгляду справи, упередженість суддів. З урахуванням зазначеного, уважаю, що обґрунтованих підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюка А.Г. від участі у розгляді цієї касаційної скарги немає, а отже, в її задоволенні слід відмовити. Керуючись статтями 36, 40 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Соколова В.М., Загороднюка А.Г. від розгляду справи №160/11829/24. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. ........................... Ж.М. Мельник-Томенко, Суддя Верховного Суду