Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 353/696/24

Справа № 353/696/24 Провадження № 22-ц/4808/481/25 Головуючий у 1 інстанції ЛУКОВКІНА У. Ю. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Струтинської Д.В., з участю ОСОБА_1 та її представника, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Служба у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Голуба Григорія Степановича на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2025 року під головуванням судді Луковкіної У.Ю. у м. Тлумач, в с т а н о в и в: В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 03.09.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. У зв`язку з укладенням шлюбу позивач змінила своє дівоче прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_1 . В шлюбі у сторін народились сини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Перші роки сторони проживали добре, але з часом стосунки почали погіршуватись. Сімейне життя у сторін не склалось, що призвело до розірвання шлюбу. Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2019 року у справі №353/507/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено за місцем проживання матері ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ». Сторони розійшлися та проживають окремо. Відповідач після розлучення повністю уникає спілкування зі своїми дітьми, взагалі не цікавиться життям синів, не допомагає в їх матеріальних та духовних потребах, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не бере участі у їх вихованні, не спілкується з ними, не проявляє любові та заінтересованості станом здоров`я, навчанням, фізичним і моральним розвитком, не створює умов для розвитку природних здібностей, не готує їх до самостійного життя та праці, не забезпечує необхідним харчуванням, допомогою при лікуванні, не допомагає фінансово, що вказує на самоусунення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно синів ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2025 року відмовлено в задоволенні позову. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Голуб Г.С. вказав, що рішення суду першої інстанції є таким, що не може залишатися в силі. Вказав, що відповідач в судовому засіданні повністю визнав свою вину, назвав своє ухилення від виконання батьківських обов`язків «халатністю». У процесі розгляду справи позиція та доводи позивачки знайшли своє підтвердження, в тому числі в допиті свідків та самих дітей. Зазначив, що відповідач з метою створення ілюзії свого каяття звернувся щодо встановлення графіку побачень та нібито кілька разів намагався побачитися з дітьми, проте такі зустрічі нічим не закінчувалися і після винесення рішення по цій справі знову пропав із життя дітей, хоч і зазначав в судовому засіданні, що він зміниться. Просив рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. ОСОБА_2 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню. Зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого у цій справі не доведено. Позбавлення батьківських прав допускається лише за умов неможливості змінити поведінку батьків в кращу сторону. Обставин в підтвердження винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом при розгляді справи не встановлено. Твердження апелянти, що він пропав з життя дітей не відповідає дійсності, оскільки згідно графіку, встановленого у рішенні органу опіки та піклування, ОСОБА_2 відвідує своїх дітей. Просив рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. В засіданні суду апеляційної інстанції апелянта і її представник вимоги апеляційної скарги підтримали з наведених в ній мотивів. Відповідач та представник третьої особи в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи. Представник відповідача адвокатка Зварич Юлія Анатоліївна 26.03.2025 надіслала до апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 03.09.2009 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2019 року (набрало законної сили 26.07.2019) було розірвано (а.с. 9-11). За час перебування у шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 12, 14). Відповідно до вказаного рішення суду місцем проживання дітей вирішено визначити місце проживання їх матері ОСОБА_1 . Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного Службою у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 20.08.2024, ОСОБА_2 проживає без реєстрації разом з ОСОБА_6 в житловому будинку в с. Надорожна Івано-Франківського району Івано-Франківської області, в якому також зареєстровані ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , де створено належні умови для розвитку та виховання дітей, матеріально побутові умови відповідають загальноприйнятим нормам, в сім`ї панує взаєморозуміння та повага. Крім цього з ОСОБА_2 було проведено бесіду стосовно повідомлення з суду щодо позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 56). Рішенням Виконавчого комітету Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 21.10.2024, як органу опіки та піклування, було встановлено графік зустрічей (дні та години) відповідачу - ОСОБА_2 для спілкування та виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 122). Як вбачається з висновку Виконавчого комітету Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області №1341 від 22.10.2024 року, як органу опіки та піклування, виходячи з інтересів неповнолітніх дітей, орган опіки та піклування Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, вважає недоцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Органом опіки було встановлено, що в ході обстеження умов проживання ОСОБА_2 створено належні умови для розвитку та виховання дітей, матеріально-побутові умови відповідають загальноприйнятим нормам. На засіданні комісії з питань захисту дітей 11.10.2024 розглядалось питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей. Під час засідання комісії ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 (апелянтка) чинить перешкоди у побаченні з його неповнолітніми дітьми. Згідно характеристики Надорожнянського старостинського округу Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області ОСОБА_2 зарекомендував себе з позитивної сторони: врівноважений, дисциплінований, вихований, алкогольними напоями не зловживає, не конфліктний, в громадських місцях веде себе ввічливо, з повагою ставиться до своїх рідних та близьких, скарг від сусідів та односельчан не надходило. ОСОБА_2 приймає активну участь у громадському житті села, вміє згуртувати колектив, неодноразово виявляв ініціативу та організовував волонтерські поїздки на схід України допомагаючи Збройним Силам України. На засіданні комісії 11.10.2024 ОСОБА_1 повідомила, що після розлучення ОСОБА_2 повністю уникає спілкування з своїми дітьми. Коли вони випадково зустрічаються в центрі м. Тлумача, то він переходить дорогу на інший бік вулиці. Батько дітей не цікавиться життям своїх синів, не допомагає в їх матеріальних та духовних потребах, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не бере участі у їх вихованні, не піклується ними, не проявляє любові та заінтересованості, станом здоров`я, навчанням, фізичним і моральним розвитком, не створює умов для розвитку природних здібностей, не готує їх до самостійного життя та праці, не забезпечує необхідним харчуванням та лікуванням, не допомагає фізично та матеріально. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини були присутні діти, які повідомили, що вони не люблять свого батька. За результатами розгляду питання про доцільність/недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей, орган опіки та піклування встановив, що він бажає брати участь у житті та вихованні синів, та дійшов до висновку про відсутність підстав позбавлення відповідача батьківських прав, передбачених ст. 164 СК України (а.с. 78-79). Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ста. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до ч.1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 СК України. Згідно пункту 2 частини першої цієї статті мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Виходячи з тлумачення цієї правової норми, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19). Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого згідно обставин цієї справи не доведено. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лиш тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав та в ньому не встановлено, що батько умисно ухиляється від виховання дітей. Також суд першої інстанції надав належну оцінку наявним в матеріалах справи показанням свідків, вказавши при цьому, що такі показання щодо певних фактів невиконання відповідачем батьківських обов`язків з виховання дітей не підтверджені жодними допустимими доказами. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дітей не може бути єдиною підставою для вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки така думка може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, не завжди може відповідати їх інтересам, а в силу віку діти не завжди можуть надавати правильну оцінку обставинам певної ситуації. Зазначені висновки місцевого суду вказують на всебічне, повне та об`єктивне дослідження наявних у справі доказів, як того вимагає ст. 89 ЦПК України. Висновок суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом спливу відповідає висновкам Верховного Суду, викладених постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21. Також слід вказати, що згідно статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11). Доводи апелянтки, що ОСОБА_2 пропав з життя дітей і діти йому не потрібні не підтверджені жодними доказами, а також не спростовують правильності висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог. Обставини щодо невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків,на які посилається позивачка, не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків, що в цій справі не доведено. При розгляді справи не встановлено фактичних обставин, які б давали підстави вважати, що відповідач свідомо самоусунувся від виховання дитини та умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають інтересам дитини. Враховуючи встановлені по справі обставини, приймаючи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтку. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Голуба Григорія Степановичазалишити без задоволення. Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 02 квітня 2025 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин