Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/2725/24

Справа № 352/2725/24 Провадження № 22-ц/4808/702/25 Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є., секретаря Струтинської Д.В., з участю ОСОБА_1 та її представника, представника служби у справах дітей, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року під головуванням судді Гриньків Д.В. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 01.07.2016 шлюб між нею та відповідачем розірвано. В шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає разом з нею. У 2018 році позивачка уклала інший шлюб із ОСОБА_4 . В цьому шлюбі народилась дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Теперішній чоловік здійснює обов`язки батька, забезпечує фінансово сина від першого шлюбу ОСОБА_6 . Відповідач не цікавиться сином, участі у вихованні сина не бере, не турбується про фізичний та моральний розвиток дитини, матеріально не забезпечує. Просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина. Рішенням Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Службу у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_2 . У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вважає, що її позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав підлягають задоволенню. Вказує про те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні її позовних вимог, не виходив з інтересів дитини та не врахував позицію відповідача, у відповідності до якої він не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, у зв`язку із чим вважає, що рішення у справі слід переглянути. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 . Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. ОСОБА_1 її представник та представник служби у справах дітей, апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце слухання справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника, представника служби у справах дітей, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх та безспірних доказів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування до нього крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, оскільки вбачає можливість зміни поведінки батька у кращу сторону. Окрім цього, судом вказано, що позивач не обґрунтувала яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту прав та інтересів дитини. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04.10.2013 року Старолисецькою сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області, батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.12). Рішенням Тисменицького районного суду від 01.07.2016 року справа № 352/765/16-ц, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано. Неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено проживати з матір`ю (а.с.8). В матеріалах справи міститься виконавчий лист від 22.03.2018 року по справі №352/133/18 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 по 1500 грн на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9). Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 19.07.2018 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 і змінила прізвище після укладення шлюбу на « ОСОБА_9 » (а.с.10). У шлюбі позивачки з ОСОБА_4 народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про народження (а.с.11). З довідки Лисецької селищної ради №517/16-04/10.2024 убачається, що згідно відомостей Реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7). Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов за адресою АДРЕСА_1 умови проживання дитини та членів сім`ї є задовільні (а.с.13). Як зазначено у характеристиці Старолисецького ліцею Лисецької селищної ради ОСОБА_13 , учень 6-А класу, зарекомендував себе як здібна розумна дитина, має високі досягнення у навчанні, вихований, дружній, товариський. Мати ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні сина, є членом батьківської радим, регулярно відвідує батьківські збори. Батько ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає. За період навчання жодного разу не з`являвся на батьківських зборах, не цікавився навчанням дитини. У вихованні дитини участі не бере (а.с. 15). Згідно довідки сімейного лікаря ОСОБА_14 №399 від 18.09.2024, виданої ОСОБА_1 , ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на спостереженні у амбулаторії ЗПСМ з народження, перебуває на «Д» обліку з приводу соматичних захворювань, супроводжує дитину завжди матір, з батьком хлопчика медичний персонал не знайомий (а.с.14). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 як підставу позову зазначила, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться сином, участі у вихованні сина не бере, не турбується про фізичний та моральний розвиток дитини, матеріально не забезпечує. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, провадження № 61-14656св21, викладено висновок, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З матеріалів справи вбачається, що з 2016 року ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає із своєю матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, в той час як батько ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не брав та з ним не спілкувався. У висновку органу опіки та піклування, що міститься в додатку до рішення від 07.01.2025 року №2/2025 виконавчий комітет Лисецької селищної ради зазначив, що позивачка та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до характеристики, виданої Лисецькою селищною радою 20.12.2024, ОСОБА_1 за період проживання в селі зарекомендувала себе із позитивної сторони, приймала активну участь у навчально-виховному процесі ОСОБА_15 загально освітньої ніколи І-ІІІ ступенів, приймає активну участь у громадському житті села та громади. Скарг на неї у сільську та селищну раду ніколи не надходило. Добросовісна, ввічлива, культурна, вихована, поважає традиції села, користується повагою серед друзів, сусідів та односельчан. Одружена, разом із чоловіком виховують двох дітей. В даний час не являється депутатом Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Орган опіки та піклування у висновку також зазначив, що відповідач ОСОБА_2 брав участь у засіданні комісії з прав захисту дитини по відеозв`язку і був ознайомлений з матеріалами справи. ОСОБА_2 повідомив, що перебуває за кордоном куди виїхав у 2021 році. З його слів він бачив і спілкувався з дитиною останній раз у 2018 році, після цього не бачився і не говорив з сином через те що його не впускали до будинку де проживала дитина. Інших способів побачитися з дитиною він не шукав, не відвідував дитину у школі, не приходив на шкільні свята, не брав участі у його вихованні. На запитання щодо порушеного питання позбавлення його батьківських прав відповів, що не заперечує. ОСОБА_1 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини вказала, що батькові відоме місце проживання дитини, але він сина не відвідував. З її слів батько бачився з дитиною останній раз у трирічному віці. З огляду на вищенаведене, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_6 (а.с. 48-49). Також з висновку психолога за результатами психологічного дослідження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено що з ним була проведена бесіда та спостереження, за результатами якої було встановлено, що у хлопчика сприятливий емоційний стан. Задоволені усі базові потреби. Присутнє відчуття власної цінності. Також вказано, що згадуючи про біологічного батька, емоційний стан ОСОБА_3 змінився, включаючи фізіологічні реакції, напруження, почервоніння обличчя, на очах з`явились сльози, голос почав тремтіти, хлопчику було важко розмовляти на дану тему. Психолог зазначила, що це може свідчити про те, що розмова про рідного батька піднімає непрожиті відчуття стосовно нього. Хоча у розмові виявилось, що ОСОБА_3 взагалі не пам`ятає його присутності у своєму житті (а.с. 76-77). Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , будучи батьком ОСОБА_6 , не виконує обов`язку щодо піклування про здоров`я дитини, духовний та моральний розвиток, не цікавиться життям сина, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, тобто свідомо умисно ухилився від виконання батьківських обов`язків. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування, який є належним доказом у цій справі та в сукупності з іншими доказами підтверджує свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. При цьому, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини спростовується зібраними у справі доказами. Колегія суддів дійшла висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає якнайкращим інтересам дитини, оскільки батько самоусунувся (ухилився) від виконання покладених на нього батьківських обов`язків: виховання сина, піклування про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі. Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, а при подачі апеляційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 1 816,80 грн, оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з відповідача у розмірі 3 028 грн. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця і жителя с. Старий Лисець Івано-Франківської області батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 3 028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) понесених нею судові витрати по сплаті судового збору у суді першої і апеляційної інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 28 травня 2025 року Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук Є.Є. Мальцева