Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 338/1331/25

Справа № 338/1331/25 Провадження № 22-ц/4808/530/26 Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О. Суддя-доповідач Василишин Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В., суддів: Баркова В. М., Томин О. О., секретаря Шемрай Н.Б. за участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвоката Васютина Я.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Куценка О. О. у селищі Богородчани, у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначав, що він перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2013 року, у якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2022 року шлюб між ними розірвано, а неповнолітнього сина залишено проживати з ним. Починаючи з липня 2022 року і по цей час він самостійно здійснює виховання, утримання, навчання та забезпечує всебічний розвиток сина. Бере активну участь у шкільному житті дитини, регулярно оплачує її навчання у приватному ліцеї, а також сприяє фізичному розвитку, забезпечуючи відвідування футбольної секції. Особисто супроводжує дитину на тренування та змагання, несучи всі пов`язані з цим витрати. Медичне обслуговування дитини також забезпечується виключно ним. Позивач вказував, що він має стабільний дохід від підприємницької діяльності, а тому має можливість створити належні умови для проживання та розвитку дитини, при цьому він не притягувався до кримінальної відповідальності та не має судимостей. Водночас відповідачка, за твердженням позивача, протягом тривалого часу фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків: не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться її навчанням, станом здоров`я, розвитком, не підтримує зв`язку з дитиною, проживає за межами України та створила нову сім`ю. Така поведінка, на переконання позивача, є свідомим та винним ухиленням від виконання батьківських обов`язків. Наголошував, що орган опіки та піклування Служба у справах дітей Тлумацької міської ради за результатами розгляду питання про надання висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, що на думку позивача, відповідає найкращим інтересам дитини. Вважаючи, що подальше збереження формального статусу матері за відсутності реального виконання батьківських обов`язків суперечить інтересам дитини, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, керуючись принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, а також враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків, дійшов висновку про відсутність достатніх і належних підстав для застосування такого заходу. Суд зазначив, що позивачем не доведено неможливість зміни поведінки відповідачки на краще, а також не підтверджено неефективність застосування менш суворих заходів, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову. Водночас суд визнав за необхідне попередити відповідачку про недопустимість самоусунення від виконання батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_3 та про необхідність змінити ставлення до участі у вихованні, спілкуванні та забезпеченні потреб дитини. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка не бере участі у вихованні та утриманні сина, не здійснює належного піклування про його навчання, стан здоров`я та розвиток. Водночас суд не врахував, що вона понад три роки не вчиняє жодних дій щодо виконання своїх батьківських обов`язків, у судові засідання не з`являлася, відзив на позов не подала, до органів опіки та піклування чи до суду з метою визначення порядку участі у вихованні дитини не зверталася. Зазначене свідчить про відсутність у неї реальних намірів змінити свою поведінку та про недоцільність застосування попередження судом щодо необхідності її зміни. Отже, апелянт вважає, що наведені обставини свідчать про наявність беззаперечних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неповнолітнього сина. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної та достатньої правової оцінки висновку органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Також суд залишив поза увагою той факт, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав суперечитиме найкращим інтересам дитини. Наголошує, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду із позовом про поновлення батьківських прав. Враховуючи викладене, апелянт просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Позиція інших учасників справи Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заяви (клопотання) учасників справи У судовому засіданні апелянт та його представник адвокат Васютин Я. В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задоволити. Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, судова повістка була направлена їй судом засобами поштового зв`язку, однак повернулася на адресу суду з відміткою «відмова», що відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України свідчить про належне повідомлення відповідачки про розгляд справи. Начальник Служби у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за відсутності представника служби. Враховуючи викладене, апеляційний суд уважає, що неявка учасників справи в судове засідання, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, є такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Фактичні обставини справи Судом встановлено, що 02 серпня 2013 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1043. У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2022 року у справі № 338/1125/22 шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено проживати з батьком - ОСОБА_1 (а.с. 5, 8). ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6, 7). Згідно із довідкою № 01/07-25 від 11 липня 2025 року, виданої ТОВ «Приватний ліцей «УНІКУМ» м. Києва, за спостереженнями класного керівника та адміністрації ліцею, ОСОБА_1 як батько учня 2 класу ОСОБА_3 бере активну участь у шкільному житті дитини, зокрема: приводить і забирає дитину зі школи, підтримує постійний контакт із класним керівником, відвідує батьківські збори, реагує на запрошення до закладу освіти, контролює навчання та дозвілля дитини (а.с. 9). Платіжними інструкціями, наданими позивачем, підтверджується, що він здійснював регулярну оплату за навчання ОСОБА_3 у вказаному ліцеї за період з 01.10.2024 по 01.10.2025 роки на загальну суму 106 950,00 грн (а.с. 10-21). Відповідно до довідки дитячого спортивного клубу «АВС ACTIVITY» від 14 липня 2025 року, ОСОБА_1 забезпечує систематичне відвідування сином футбольної секції, регулярно супроводжує на тренування та змагання, підтримує контакт із тренерами, є основним дорослим, відповідальним за участь дитини у спортивному житті секції (а.с. 22). Факт оплати спортивних занять підтверджується платіжними інструкціями за період з 01.01.2025 по 01.10.2025 роки на загальну суму 17 500,00 грн (а.с. 23-29). З відповіді № 347/60 від 17 липня 2025 року, наданої КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» на адвокатський запит встановлено, що за наданням медичної допомоги неповнолітньому ОСОБА_3 з моменту підписання декларації з лікарем і по цей час звертається батько - ОСОБА_1 (а.с. 30). Згідно із витягом № 48577 з реєстру платників єдиного податку, сформованим 11 вересня 2025 року та податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за 2024 рік, ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 2012 року, загальна сума його доходу за звітний період становить 5616262,02 грн (а.с. 31-33). З Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Департаменту інформатизації МВС України станом на 01 жовтня 2025 року встановлено, що позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 34). У висновку виконавчого комітету Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області № 1172 від 09 вересня 2025 року зазначено, що зі слів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не сприяє всебічному розвитку дитини, не цікавиться його навчанням, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з нею в повному обсязі, необхідному для її самоусвідомлення, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, що є свідомою винною поведінкою матері та свідомим нехтуванням нею батьківських обов`язків. На засідання комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_2 не з`явилася, однак в телефонній розмові повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , вихованням якого повністю займається батько. Врахувавши наведене, орган опіки та піклування ууважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 35). Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, надавши правову оцінку поданим позивачем доказам, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 , як позбавлення її батьківських прав відносно її сина. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки обставин свідомого та тривалого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків позивачем не доведено та судом не встановлено. Саме по собі проживання дитини на час розгляду справи разом із батьком, який займається її вихованням і розвитком, не свідчить про те, що мати не бажає брати участь в її утриманні та вихованні, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками. Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є особою, поведінка чи дії якої свідчать про негативний вплив на дитину, а тому розрив сімейних зв`язків із нею не відповідає інтересам дитини. З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання належного виховання дитини у спірному випадку може бути вирішене шляхом застосування менш радикальних заходів, без роз`єднання дитини з матір`ю, зокрема шляхом попередження відповідачки про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та, що у разі їх невиконання вона може бути позбавлена батьківських прав. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 19 СК України, при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав та інших категорій справ обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору. Водночас суд може не погодитися з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Отже, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і не є безумовною підставою для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19). Крім того, як встановлено з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції надав належну оцінку такому висновку, однак обґрунтовано не погодився з ним, оскільки він не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав. Зокрема, у висновку відсутні відомості про наявність виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками або про існування загрози для дитини, її здоров`я чи психічного розвитку. Також не наведено аргументів щодо відповідності такого заходу інтересам дитини та необхідності саме такого способу захисту її прав. Обставини щодо невиконання відповідачкою батьківських обов`язків відображено виключно зі слів позивача. Посилання органу опіки та піклування на телефонну розмову з матір`ю, яка не заперечила щодо позбавлення її батьківських прав та вказала про наявність іншої сім`ї, також не можна вважати достатнім аргументом для визнання такого позбавлення доцільним, оскільки орган опіки та піклування не перевірив отриману інформацію жодним чином та не встановив дійсних фактичних обставин щодо її участі у вихованні дитини. За наявності підтвердження такої інформації логічним та обґрунтованим було б вжиття заходів, спрямованих на зміну поведінки матері та проведення з нею відповідної профілактичної роботи з метою її виправлення, що входить до кола обов`язків органу опіки та піклування, а не обмеження лише констатацією факту невиконання батьківських обов`язків. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду про відмову в задоволенні позову не відповідає інтересам дитини, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки належного обґрунтування цьому не наведено. Водночас якнайкращим інтересам дитини, як правило, відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, якщо відсутні обставини, що свідчать про її неблагополучність, яких у цій справі не встановлено. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм надано правильну правову оцінку, рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08 квітня 2025 року. Суддя-доповідач: Л. В. Василишин Судді: В. М. Барков О. О. Томин