Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/4161/25

Справа № 346/4161/25 Провадження № 22-ц/4808/686/26 Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В. Суддя-доповідач Василишин Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В., суддів: Баркова В. М., Максюти І. О., секретаря Петріва Д.Б. за участю апелянта ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Сольського В. В. у місті Коломиї, у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2025 року адвокат Костромін Н. Р. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів. Позов мотивований тим, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 21 лютого 2012 року. За час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне сімейне життя сторін не склалося. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2015 року шлюб між ними було розірвано, а неповнолітнього сина залишено на проживанні з матір`ю. 25 липня 2023 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Оскільки відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сина, позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2015 року стягнено з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання сина у розмірі 700 грн щомісячно до досягнення ним повноліття. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року розмір стягуваних аліментів з відповідача змінено на 1100 грн. Представник позивачки зазначала, що призначених судом аліментів для забезпечення всім необхідним дитини не вистачає. В силу свого віку, неповнолітній син сторін потребує більших витрат на матеріальне забезпечення, розвиток, освіту. Водночас відповідач є молодим працездатним чоловіком та повинен виконувати свій обов`язок щодо утримання дитини. Враховуючи викладене, представник позивачки уважає, що наявні підстави для збільшення визначеного судом розміру аліментів, які стягуються з відповідача. Крім того, представник позивачки зазначала, що після припинення спільного проживання сторін, більше десяти років відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні сина, не піклується про стан його здоров`я та духовний розвиток, не вітає зі святами, не телефонує, не проявляє батьківської любові, хоча жодних перешкод чи заборон щодо побачень із сином йому ніхто не чинить. Також відповідач не сплачував вчасно аліменти на утримання дитини, та станом на 01 вересня 2017 року його заборгованість щодо сплати аліментів становила 16800 грн. Враховуючи наведене, представник позивачки просила суд змінити розмір аліментів, стягуваних щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із твердої грошової суми в розмірі 1100 грн на тверду грошову суму у розмірі 4000 грн щомісячно, починаючи з часу вступу рішення в законну силу і проводити до досягнення дитиною повноліття; позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 . Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2026 рокузадоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав. Збільшено розмір аліментів та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 2 500 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили. У зв`язку з задоволенням позову про збільшення розміру аліментів, припинено з дня набрання рішенням законної сили, подальше примусове виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у справі № 347/741/19. В задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни його ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Покладено на орган опіки та піклування в особі відділу «Служба у справах дітей» департаменту надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь Держави в розмірі 1211,20 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції, керуючись принципом забезпечення найкращих інтересів дитини та враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків, дійшов висновку про відсутність достатніх і належних підстав для застосування такого заходу. Суд зазначив, що позивачкою не доведено факту свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, втрати інтересу до участі у вихованні дитини, а також не обґрунтовано, що позбавлення батьківських прав призведе до покращення становища дитини, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову. Водночас суд визнав за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду в частині відмови у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав подала апеляційну скаргу, в якій посилається неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач протягом більше десяти років свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, жодного разу не привітав зі святами сина, не цікавився його життям, станом здоров`я, не відвідував заходи у дитячому садку, не відвідував батьківські збори у школі. Такі дії відповідача не можна вважати випадковим збігом обставин, а свідчать про тривале та свідоме ухилення від батьківських обов`язків. Оскільки син у свідомому віці ніколи не бачив відповідача, то формулювання суду першої інстанції про те, що задоволення позову може вплинути на погіршення особистих стосунків батька й дитини є безпідставним, оскільки такі відносини відсутні між ними як такі. Крім того, апелянтка вважає, що суд першої інстанції не надав належної та достатньої правової оцінки висновку органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Також суд залишив поза увагою той факт, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що позбавлення відповідача батьківських прав суперечитиме найкращим інтересам дитини. Також апелянтка зазначає, що суд не взяв до уваги те, що відповідач жодного разу не з`явився у судові засідання, не повідомив суд про причини неявки та не надав доказів поважності причин невиконання ним своїх батьківських обов`язків, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді, що підтверджується висновком органу опіки та піклування, в якому вказано, що зі слів матері відповідача відповідачу відомо про розгляд питання про позбавлення його батьківських прав. Така поведінка відповідача вкотре підтверджує відсутність у відповідача інтересу до справи та подальшої долі дитини. Враховуючи наведене, апелянтка просить оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Позиція інших учасників справи Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заяви (клопотання) учасників справи У судовому засіданні апелянтка підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила їх задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, повідомлялися судом про дату, час та місце розгляду справи. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Ураховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд здійснює перегляд рішення суду лише в частині відмови судом першої інстанції у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення відповідача батьківських прав; в іншій частині рішення суду першої інстанції не є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Фактичні обставини справи Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10). Згідно з рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2015 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір`ю. Позивачці ОСОБА_6 повернуто дошлюбне прізвище - « ОСОБА_7 » (а.с. 11). Відповідно до виконавчого листа, виданого 04 листопада 2015 року Косівським районним судом Івано-Франківської області, судом вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , в розмірі по 700 грн щомісячно до досягнення ним повноліття. Стягнення аліментів вирішено розпочати з 04 вересня 2015 року (а.с. 13). Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року змінено вказаний розмір аліментів з 700 грн 1100 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття з дня вступу рішення в законну силу. Дата набрання рішенням суду законної сили: 17 липня 2019 року (а.с. 14-15). 25 липня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини змінено на « ОСОБА_5 » (а.с. 12). Відповідно до довідки № 38, виданої 12 грудня 2019 року Коломийським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 19 «Ромашка» Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 25 квітня 2017 року по 30 серпня 2019 року відвідував заклад дошкільної освіти. За цей період, зі слів вихователів групи « ОСОБА_9 », батько жодного разу не відвідував сина, не був присутній на зборах, не цікавився успіхами своєї дитини (а.с. 16). Згідно з довідкою № 267/02-12, виданою 10 грудня 2019 року Коломийським ліцеєм № 1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_3 навчається в 1-В класі ліцею. За час навчання дитини в школі батько жодного разу не був присутній на батьківських зборах, не цікавився успіхами сина у навчальному та позакласному житті (а.с. 17). Відповідно до довідок № 148/02-12, 196/02-12, виданих 02 грудня 2020 року та 29 листопада 2021 року Коломийським ліцеєм № 1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради Івано-Франківської області, батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з класним керівником, не забирає дитину зі школи, не відвідує батьківські збори (а.с. 18-19). Згідно з довідкою № 125/02-12, виданою 24 квітня 2023 року Коломийським ліцеєм № 1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_3 регулярно відвідує школу, завжди охайний та доглянутий. Мати спілкується з класним керівником, цікавиться життям дитини. Батько участі у шкільному житті дитини не бере (а.с. 20). Згідно з довідкою № 182/02-12, виданою 01 квітня 2025 року Коломийським ліцеєм № 1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради Івано-Франківської області, батько ОСОБА_3 ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує (а.с. 21). Довідкою Косівського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 22 вересня 2017 року підтверджується, що у відділі на виконанні перебуває виконавчий лист № 347/1712/15, виданий 04 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_8 аліментів на утримання сина ОСОБА_10 . Заборгованість по аліментах станом на 01 вересня 2017 року становить 16800 грн (а.с. 22). У висновку старшого дільничного офіцера поліції Косівського відділу поліції ГУНП, затвердженого 09 листопада 2017 року начальником Косівського відділу поліції, зазначено, що зі слів ОСОБА_2 встановлено, що він не сплачував аліменти, оскільки ніде не працює, не має постійного заробітку, проте займається пошуком роботи і за наявності коштів одразу погасить наявну заборгованість та буде сплачувати аліменти своєчасно (а.с. 24) Відповідно до довідки про доходи, виданої ОСОБА_1 , лікарю-психологу вищої категорії у КНП «Обласний госпіталь ветеранів війни Івано-Франківської обласної ради», загальний розмір її заробітної плати за період з лютого 2025 року по липень 2025 року становить 196767,51 грн (а.с. 25). Згідно з довідкою № 185, виданою 07 серпня 2025 року КНП «Коломийський міський центр первинної медико-санітраної допомоги», прийоми сімейного лікаря ОСОБА_3 відвідує на постійній основі з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 26) Відповідно до висновку, затвердженого наказом начальника управління соціальної політики Коломийської міської ради від 26 листопада 2025 року № 138, орган опіки і піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його осина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 60-61). Згідно з відповіддю Коломийського відділу ДРАЦС у Коломийському районі від 09 січня 2026 року, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_11 уклали шлюб 08 червня 2016 року. У шлюбі у народилися троє дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 92-96). Згідно з інформацією, наданою ГУ ПФУ в ІВано-Франківській області, ОСОБА_2 з травня 2025 року працює в ТОВ «АФ-Транс», дохід його за 2025 рік склав 111350 грн (а.с. 78). Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, надавши правову оцінку поданим позивачкою доказам, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такого крайнього заходу впливу щодо відповідача, як позбавлення його батьківських прав відносно сина. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, оскільки самої лише бездіяльності з боку батька недостатньо для висновку про наявність виняткових обставин, які є підставою для позбавлення його батьківських прав. При цьому факту свідомого ухилення батька дитини від виконання батьківських обов`язків чи умисного нехтування ними позивачкою не доведено та такі судом не встановлено. Також матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач є особою, поведінка або дії якої мають негативний вплив на дитину. З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання належного виховання дитини у спірному випадку може бути вирішене шляхом застосування менш радикальних заходів, без розірвання кровного споріднення дитини з батьком, зокрема шляхом попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та, що у разі їх невиконання він може бути позбавлений батьківських прав. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 19 СК України, при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав та інших категорій справ обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору. Водночас суд може не погодитися з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Отже, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і не є безумовною підставою для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19). Крім того, як встановлено з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції надав належну оцінку такому висновку, однак обґрунтовано не погодився з ним, оскільки він не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Зокрема, у висновку відсутні відомості про наявність виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками або про існування загрози для дитини, її здоров`я чи психічного розвитку. Також не наведено аргументів щодо неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18). Щодо доводів апеляційної скарги про те, що рішення суду про відмову в задоволенні позову не відповідає інтересам дитини, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки належного обґрунтування цьому не наведено. Водночас якнайкращим інтересам дитини, як правило, відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, якщо відсутні обставини, що свідчать про її неблагополучність, яких у цій справі не встановлено. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм надано правильну правову оцінку, рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2026 рокув оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року. Суддя-доповідач: Л. В. Василишин Судді: В. М. Барков І. О. Максюта