Постанова Кропивницький апеляційний суд № 754/13760/23

ПОСТАНОВА Іменем України 15 липня 2025 року м. Кропивницький справа № 754/13760/23 провадження № 22-ц/4809/850/25 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дьомич Л.М., Карпенка О.Л., при секретарі Зайченко В.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Прудникова Наталя Георгіївна, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 лютого 2025 року (суддя Кулінка Л.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,- встановив: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 09 липня 2011 року по 17 грудня 2012 року. В період шлюбу у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбу він проживає разом з сином в м.Києві, відповідачка з цього часу з дитиною не спілкується, дитячий садок та школу не відвідувала, не займалась його вихованням, кошти на утримання сина не надавала та не вітала його з днем народження. Син фактично не пам`ятає матір, навіть візуально. Посилаючись на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, позивач просив позбавити її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зокрема вказав, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв заяву про визнання позову відповідачкою, оскільки визнання позову відповідає інтересам дитини та обставинам встановленим по справі, оскільки вона не спілкується з дитиною більше 12 років. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що сторони у справі є батьками дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14.10.2011 року виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (а.с. 8). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2012 року шлюб, зареєстрований 09 липня 2011 року у відділі реєстрації цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 823, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , розірвано (а.с.9). Згідно висновку щодо утримання малолітньої дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, з`ясовано, що мати дитини 06 грудня 2012 року під час судового засідання підтвердила, що малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на утриманні та проживає разом з батьком ОСОБА_1 . При співбесіді зі спеціалістами Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адіміністрації та на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, малолітній ОСОБА_4 , 2011 року народження, повідомив, що його вихованням та утриманням займається тато, мама проживає окремо. Деснянська районна у місті Києві державна адіміністрація, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, підтвердила той факт, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на утриманні батька ОСОБА_1 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 15 від 20.08.2015 року) (а.с.10-11). Син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади (а.с.12). Згідно характеристики, виданої «Міжнародним ліцеєм Глобус» Деснянського району міста Києва, ОСОБА_4 , навчається у вказаному закладі з 5 класу. У шкільному житті ОСОБА_6 участь бере батько, який приділяє належну увагу вихованню та навчанню сина (а.с.17). Відповідач внаслідок укладення шлюбів змінювала прізвище (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 28.01.2015 року, а.с.45, свідоцтв про зміну імені серії НОМЕР_3 від 13.11.2015 року а.с.43, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 20.08.2016 року, а.с.42) і наразі прізвище відповідача ОСОБА_7 . ОСОБА_2 було подано до суду нотаріально посвідчену заяву від 15 листопада 2023 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудим О.Л., зареєстровану в реєстрі за № 1684, в якій вказала про те, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.48). Також, відповідач 09 вересня 2024 року безпосередньо до суду подала заяву (вх. № 36849 від 09.09.2024 року), у якій зазначила, що позов про позбавлення її батьківських прав визнає, просила розглядати справу за її відсутності (а.с.102-103). Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення її від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову з підстав його недоведеності. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому позивач не довів, що розрив з матір`ю дитини буде відповідати її найкращим інтересам. Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не врахував заяву відповідачки про визнання позову є безпідставними, оскільки визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для задоволення позову, якщо таке визнання суперечить закону (ст.206 ЦПК України). До того ж, добровільна відмова батьків від батьківства не допускається законодавством. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Прудникова Наталя Георгіївна, залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22.09.2025. Судді: О.А.Письменний Л.М. Дьомич О.Л. Карпенко