Постанова Київський апеляційний суд № 357/6408/25

Унікальний номер справи 357/6408/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6714/2026 Головуючий у суді першої інстанції А. Ю. Цуранов Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 18 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Цуранова А. Ю., в примішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, у с т а н о в и в : У травні 2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, про позбавлення батьківських прав, в якій просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , 2014 року народження. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.07.2004 по 16.11.2023, від якого в них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідач з сином виїхала до Республіки Польща без згоди батька. 29.05.2023 відповідач разом з дитиною прибула в Україну та вибула 10.06.2023 до Республіки Польща. 08.09.2023 позивач був мобілізований та розпочав службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Під час перебування на території Республіки Польща син позивача - ОСОБА_4 , відвідував місцеву школу. Відносини з однокласниками не склались, дитина дуже сумувала за домівкою та за татом, почала замикатись в собі, що вплинуло на успішність в школі. В той самий час відповідач влаштовувала своє особисте життя. 29.06.2024 малолітній син позивача в`їхав на територію України у супроводі своє старшої сестри - ОСОБА_6 . Позивач вказував, що відповідач у Польщі створила нову родину, сину у Польщі психологічно важко і він вирішив повернутись до дому, виїхавши із старшою донькою, яка живе і навчається у Польщі. Наразі вихованням дитини замається позивач, у цьому йому допомагає його матір. Відповідач не цікавиться сином, участі у його вихованні та утримання не бере. Зараз у дитини перехідний вік, з ним важко, дитина потребує батьківської уваги, турботи та піклування. Крім того позивач зазначив, що позов не пов`язаний з військовою службою, підставою звернення до суду є те, що відповідач не цікавиться дитиною взагалі. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, про позбавлення батьківських прав. Не погодившись із заочним рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3. подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не дослідив реальний обяг спілкування матері з дитиною, її участь у вирішенні освітніх, медичних та побутових питань, вплив тривалої відсутності матері на психологічний стан дитини. Суд не забезпечив належну оцінку інтересів дитини та її права на стабільне, безпечне та постійне середовище. Зокрема у рішенні суд не навів мотивів того, яким чином і чому вважає, що ці обставини не доведені позивачем, обмежившись формальними висновками. Така позиція суду є поверхневою та порушує принцип всебічності та об`єктивності розгляду справи. Крім того вказав, що судом було неправильно застосовано статтю 164 СК України, де п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає можливість позбавлення батьківських прав у разі ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини. Відхиляючи висновок органу опіки та піклування як необгрунтований суд не навів у рішенні належне мотивування у чому саме такий висновок суперечить інтресам дитини. Також суд не надав належної оцінки обставинам проживання матері дитини за кордоном, її тривала відсутність, зокрема відсутність реальної участі у вихованні дитини та фактичного самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Заслухавши думку дитини, суд першої інстанції фактично обмежився формальною фіксацією висловленої дитиною позиції, не надавши їй належної правової оцінки та не обгрунтував з яких саме підстав думка дитини була відхилена або не врахована при ухваленні рішення. Суд першої інстанції не застосував правових висновків та підходів, сформульованих у практиці Верховного Суду у справах цієї категорії, не навівши при цьому жодних мотивів такого відступу. Звернуто увагу на те, що залучення до участі у справі військових частин як третіх осіб не відповідає вимогам процесуального закону та свідчить про істотне порушення меж судового розгляду і компетенції суду, що вплинуло на законність і обгрунтованість ухваленого рішення. Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Від відповідача ОСОБА_2 надішла заява про відсутність її заперечень проти задоволення апеляційної скарги та ухвалення у справі рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Від третьої особи Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника на підставі наявних у матеріалах справи доказів, покладаючись на розсуд суду. Третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи без участі її представника на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Представники третіх осіб Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи треті особи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомила. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від третьої особи не надходило. Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Так, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Судом встановлено, що 16.11.2023 заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/881/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24.07.2004 Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області, актовий запис №

627. Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При вирішенні питання про розірвання шлюбу судом було встановленощо сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюбні стосунки не підтримують, шлюб має формальний характер, збереження сім`ї не можливе, збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя. Згідно відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 22.02.2022 по 27.11.2024 малолітнього ОСОБА_4 , що викладені у листі Державної прикордонної служби, наданому на запит № 6 від 20.11.2024 адвокату Ю. Куряченку, дитина перетинала кордон 26.02.2022 (виїзд) без згоди батька; 29.05.2023 (в`їзд); 10.06.2023 (виїзд) з мамою; 29.06.2024 (в`їзд). Відповідно до довідки № 346 від 12.06.2024 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 08.09.2023. Згідно характеристики учня 5 класу Шкарівського опорного ліцію-гімназії ОСОБА_4 , учень вихований, має доброзичливий характер, легко знаходить спільну мову з однолітками та вчителями. Проживає з бабусею, яка дбає про його виховання та підтримує у навчанні. Батько служить у Збройних Силах України, що є важливим прикладом відповідальності та патріотизму, любить і дбає про сина. Мати проживає за кордоном та не бере участь в навчальному процесі та житті дитини. Згідно акту обстеження оцінки потреб ОСОБА_8 , складеного за адресою АДРЕСА_1 , у акті зазначено, що зі слів ОСОБА_5 він дуже сумує за татом, коли його немає поруч. Він любить тата. З мамою стосунки погані, спілкуються 2-3 разів у місяць (а.с. 20). Коментар (а.с. 24-25): через відсутність ОСОБА_9 з поважний причин (військова служба) дома, дитина проживає з бабусею, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно акту № 06/2025 від 22.01.2025 про фактично проживаючих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , за даною адресою проживають: ОСОБА_10 (зареєстрована); ОСОБА_1 (незареєстрований, але фактично проживає з липня 2024); ОСОБА_8 (незареєстрований, але фактично проживає з липня 2024). Відповідно до довідки № 1378 від 29.05.2025 Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України вбачається, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 01.05.2025. Рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 497 від 24.06.2025 «Про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовної її малолітнього сина ОСОБА_2 » вирішено, що ОСОБА_2 , в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства, ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків з виховання сина, що є правовою підставою для позбавлення її батьківських прав. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини. Згідно вказаного рішення, під час обстеження службою у справах дітей Білоцерківської міської ради житлово-побутових умов родини позивача за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що за вищевказаною адресою створені задовільні умови для повноцінного розвитку й життєдіяльності дитини. ОСОБА_5 з бабусею мешкають в однокімнатній квартирі, але в їх користуванні перебуває ще й розміщена поряд трикімнатна квартира, в якій облаштована згідно з віковими й особистими потребами хлопця окрема кімната. ОСОБА_5 повідомив, що тут вони проводять час разом із батьком, коли у нього виникає можливість побувати вдома. Мати, зі слів малолітнього, не цікавиться його навчанням, вихованням, станом здоров`я й розвитком, дуже рідко телефонує йому і тому він ображений на неї. Питання щодо доцільності підготовки та подання до суду висновку органу опіки і піклування про вирішення вищезазначеного судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_5 розглядалося комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради в присутності малолітнього ОСОБА_5 та його тітки. Батьки дитини брали участь у засіданні комісії в телефонному режимі. Відповідач повідомила через мобільний застосунок для дзвінків і обміну інформацією Вайбер, що вона мешкає в Республіці Польща, працевлаштована, має іншу сім`ю й не планує повертатися в Україну, а тому не має можливості проживати з сином, особисто виховувати й утримувати його, ОСОБА_11 заявила, що вона підтримує позов і просить розглядати спір без її присутності. Позивач, який тепер перебуває на військовій службі, звернув увагу членів комісії на те, що ОСОБА_5 фактично залишився без батьківського піклування і тому він бажає особисто займатися вихованням сина, який наразі глибоко переживає психологічну травму й особливо потребує його батьківської уваги та підтримки. Згідно наявних у справі відомостей відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Уприсутності психолога ОСОБА_12 та за відсутності батьків, у залі судового засідання судом першої інстанції було заслухано думку дитини ОСОБА_4 , який повідомив, що йому 11 років, займався раніше боротьбою, але покинув, оскільки не любить битись і завдавати людині шкоду. ОСОБА_13 живе з бабусею ОСОБА_14 по АДРЕСА_3 . Тато інколи з ними, а інколи на ОСОБА_15 , він військовий у Києві. Мама живе у Польщі біля трьох років, як почалася війна. Також і він (хлопчик) поїхав у Польщу з мамою та сестрою ОСОБА_16 . В Польщі над ним знущались діти, що він поганий українець і щоб повертався помирати. Мама нічого не робила, а сестра ходила до школи та вирішувала питання щодо булінгу. Але нічого не змінювалось і його продовжували булити, він звертався до вчителів, але нічого не змінювалось. Сестра ОСОБА_17 бачила як він страждав і сказала щоб він повертався в Україну, бо тут добрі діти. Сестрі 20 років і вона вчиться в університеті у Польщі. Сестра привезла його (хлопчика) у ОСОБА_18 . ОСОБА_19 не хотіла сюди їхати, в неї там робота, її часто не було вдома. Мама з сестрою сварились щодо нього. Тут йому добре живеться і він сказав мамі, що в Польщу ніколи не повернусь, після того, що там пережив. Тато допомагає грошима на репетиторів. Хоче щоб тато більше часу проводив з ним, в нього немає бажання дзвонити мамі, вона рідко дзвонить. Бабуся на пенсії, але продовжує працювати, оскільки в неї мала пенсія. Вдома все нормально, їжа є. Мама наказувала його, кричала, а сестра захищала. Мама тільки відповідала, що з часом все налагодиться і що коли у сестри буде вільний час, то сестра сходить у школу і розбереться, але нічого не змінювалось. В Польщі також було тяжко через невідому мову. ОСОБА_19 його не била. Якщо мама повернеться, то він залишиться з батьком. Він маму не простить і зовсім не хоче з нею спілкуватись. Наче у мами є інший чоловік ОСОБА_20 , він поляк. ОСОБА_21 ОСОБА_17 не любить ОСОБА_20 . Після заслуховування думки дитини психолог повідомила в судовому засіданні, що хлопець чуйний, емоційний. Дитина відчуває образу на матір. ОСОБА_22 вільно висловив свою думку. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували вину та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері з урахуванням фактичних обставин цієї справи. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджується із встановленими судом обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на таке. У частині першійстатті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §57, 58, від 07 грудня 2006 року). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України). Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), вказано, що «розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК Україниє усталеною. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 164 СК Українибез врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір`ю. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що батько не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю у новій сім`ї. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24), зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 522/9895/22 зазначено, що «доводи касаційної скарги про ненадання відповідачем, який перебуває за кордоном, матеріальної допомоги на утримання дитини, колегія суддів не приймає, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже сама по собі не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов`язків із виховання дитини». Відповідно достатті 81 ЦПК Українидоведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третястатті 367 ЦПК України). У справі, що переглядається судом встановлено, що при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_1 , крім іншого, просив позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач виїхала на проживання за кордон, де проживає і працює до цього часу, з сином не бачиться, не бере участі у його вихованні, не надає матеріальної допомоги, тобто ухиляється від виконання батьківських обов`язків.При цьому дитина знаходяться на повному утриманні та вихованні позивача. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про позбавлення батьківських прав, вказав, що вказані стороною позивача доводи не свідчать про необхідність застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення особи батьківських прав. Сторони проживають окремо, при цьому відповідач постійно знаходиться поза межами України, сворила там нову сім`ю та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення матері дитини батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дітиною, алене може свідчити про відсутністьу матері бажання в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач хоча не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, проте належних та допустимих доказів того, що вона втратила інтерес до дитини матеріали справи не містять, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті. При цьому суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що позивача у справі мобілізований та перебуває на військовій службі у ЗСУ, що виключає можливість здійснення ним виховання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Такий догляд за дитиною здійснює його бабуся, що зазначається самим позивачем у позові. Крім того судом встановлено, зокрема із пояснень малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що після введення в Україні воєнного стану ОСОБА_5 проживав у Республіці Польща разом з матір`ю та сестрою ОСОБА_7 . 29.06.2024 ОСОБА_5 повернувся в Україну та з цього часу проживає за однією адресою з бабусею ОСОБА_10 . Позивач періодично проживає з ними, періодично в квартирі по АДРЕСА_4 , проходить військову службу у місті Києві. Колегія суддів ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідатиме інтересам спільного сина сторін ОСОБА_5 . Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю дитини своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав. Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Та обставина, що відповідач тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. При цьому колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано зазначав, що позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів спільного сина сторін. Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що щодо відповідача не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Апелянтом не надано суду доказів, які б переконливо свідчили б про байдужість та втрату інтересу ОСОБА_2 до своєї дитини, бажання брати активну участь у її житті, а її тимчасова відсутність не є підставою для позбавлення особи батьківських прав. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що висловлена дитиною у суді думка, яка фактично містить образу на маму через некомфортне життя за кордоном та невирішення мамою проблем, які виникли у школі, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав. Спільний син сторін також вказав суду, що багато часу проводить з бабусею, та має бажання частіше бачити тата. Отже посилання апеляційної скарги на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставною скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її малолітньої дитини. Отже, суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Отже, з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки таке позбавлення не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, що не спростовано позивачем у справі. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням учасників справи та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржувому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень ст.133, 141 ЦПК України. Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню відповідачем, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 10 квітня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна