Постанова 4808 № 344/9467/25

Справа № 344/9467/25 Провадження № 22-ц/4808/952/26 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів: Девляшевського В.А.,Мальцевої Є.Є., за участю секретаря - Гудяк Х.М. учасники справи позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Бабій О.М., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, в с т а н о в и в: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства, в обґрунтування якого зазначив, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_4 . Після народження сина сторони ще деякий час проживали разом, але згодом припинили спільне проживання через різні характери. При народженні сина відповідачка не зазначила позивача батьком, але в свідоцтві про народження прізвище по-батькові дитини зазначено відповідача. На даний час відповідачка створює перешкоди у спілкуванні з сином та його вихованні, не визнає позивача батьком, у зв`язку з чим він змушений звернутися з позовом до суду. Просив суд визнати його батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 , а саме в графі «Батько» внести запис ОСОБА_1 , громадян України. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зобов`язано Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) внести зміни в актовий запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , № 423 від 05 березня 2022 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), та записати батьком дитини ОСОБА_4 - « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України». Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Івано-Франківського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк позовної давності в один рік до даних правовідносин не застосовується, оскільки як на підставу позову позивач одночасно посилається на ст. 128 та ст. 129 СК України. Зазначає, що позивач дійсно є біологічним батьком дитини, при народженні дитини позивач знав про своє батьківство, однак спільної заяви про визнання батьківства до органів РАГСу не подавав. З позовом про визнання батьківства звернувся тільки у 2025 році, коли дитині виповнилося більше трьох років. Доказів участі в утриманні дитини та піклування про неї не наддав, проживає окремо від дитини. Позивач протягом тривалого часу вчиняв насильство щодо матері дитини, у тому числі у присутності малолітнього сина, що негативно вплинуло на психологічний стан дитини. Вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача у встановленні юридичного зв`язку із малолітнім сином, водночас знехтував інтересами дитини в контексті забезпечення безпеки, комфорту та стабільності у розвитку малолітнього. Суд не врахував,докази, які підтверджують те, що дитина боїться свого батька, має страх та тривожність від пережитого. Крім того, скаржник зазначила, що суд не може вирішувати питання про внесення змін до актового запису про народження без залучення відповідного органу ДРАЦС як відповідача у справі, оскільки саме цей орган є суб`єктом, уповноваженим на ведення, зберігання та внесення змін до актових записів цивільного стану, а тому його залучення є обов`язковим для виконання судового рішення. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено позивачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_5 зазначив, що відповідно до ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. До вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України строк позовної давності не застосовується. Інші аргументи апеляційної скарги щодо відносин матері та дитини, побачень, участі у вихованні дитини не стосуються предмету справи. В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в межах її доводів. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав. Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження та визнані відповідачкою, що не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, та дійшов до висновку, що позов про визнання батьківства слід задовольнити. Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що сторони в зареєстрованому шлюбі між собою не перебували, але проживали однією сім`єю. ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідачка народила сина ОСОБА_6 . Згідно актового запису про народження № 423 прізвище сина зазначено як ОСОБА_7 , а по батькові ОСОБА_8 . В графі відомості про батька зазначено: ОСОБА_9 . Підстава запису відомостей про батька: заява матері дитини. При розгляді справи у суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 визнала,що ОСОБА_1 є біологічним батьком дитини. За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Згідно зі статтею 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, при цьому факт сумісного проживання сторони не оспорюють. Стаття 125 СК України визначає походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері і батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Відповідно до частин першої-третьої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України). Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Судом апеляційної інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідачка народила сина ОСОБА_6 . Згідно актового запису про народження № 423 прізвище сина зазначено як ОСОБА_7 , а по батькові ОСОБА_8 . Сумісної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо походження дитини не було. ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію народження дитини, відомості про батька дитини зазначені відповідно до вимог частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері). Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. У рішенні від 19 березня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «M. T. v. UKRAINE», № 950/17, § 23-24, вказав, що питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини. Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи. На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадках, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини, та не проігнорували при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Колегія суддів вважає що суд першої інстанції, врахувавши, що відповідачка підтвердила у судовому засіданні, що позивач є біологічним батьком ОСОБА_4 , дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача. При розгляді справи у суді апеляційної інстанції відповідачка також підтвердила, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Колегія суддів відхиляє посилання скаржниці на те, що суд першої інстанції, не врахував інтереси дитини, оскільки відповідач протягом тривалого часу вчиняв насильство щодо матері дитини, у тому числі у присутності малолітнього сина, що негативно вплинуло на психологічний стан дитини, оскільки з доданих відповідачкою судових рішень вбачається, що судом видавились обмежувальні приписи стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку із наявними ризиками чиненням ним домашнього насильства щодо відповідачки. Проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняв насильство щодо малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Наявність судових рішень про видачу обмежувального припису стосовно позивача по відношенню до відповідачки не позбавляє позивача права бути визнаним батьком дитини і не є підставою для відмови в позові про визнання батьківства. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 зазначив, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, який спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Отже, дитині має бути гарантовано право знати свого біологічного батька, що є пропорційним і справедливим балансом між відповідними конкуруючими інтересами батьків і дитини та відповідатиме легітимній меті дотримання найкращих інтересів дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення у відповідача батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини. Колегія суддів також враховує психологічне значення для дитини рішення суду про визнання батьківства, оскільки завдяки цьому рішенню дитина одержує можливість реалізувати своє природне право знати свого батька. Доводи апеляційної скарги щодо не залучення до участі у справі органу ДРАЦС як відповідача у справі є необґрунтованими, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Колегія суддів зазначає, що у спорах про визнання батьківства предметом доказування є саме факт походження дитини від певної особи, а спір про визнання батьківства виникає між особами, права та обов`язки яких безпосередньо залежать від факту встановлення походження дитини, а саме матір`ю дитини, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, дитиною, яка досягла повноліття, а також особою, яка вважає себе батьком дитини. Органи ДРАЦС не можуть оспорювати чи не визнавати факт походження дитини від певної особи. Натомість орган ДРАЦС відповідно до положень ст. 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду лише вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності з огляду на таке. До вимог, що виникають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України). Тлумачення норм СК України свідчить, що законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України. У статті 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності. Частина перша статті 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини. Таким чином, оскільки за обставин цієї справи запис про батька дитини ОСОБА_2 вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України, позов про визнання батьківства позивача, який вважає себе батьком дитини, має регулюватися статтею 128 СК України, до якої позовна давність не застосовується. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 травня 2026 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.А. Девляшевський Є.Є. Мальцева