Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/31106/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 520/31106/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Центр пробації" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/31106/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Центр пробації" (надалі відповідач, ДУ "Центр пробації", апелянт), в якій просила: - визнати протиправними дії ДУ "Центр пробації" у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби з 29.01.2020 по 19.07.2022 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; - зобов`язати ДУ "Центр пробації" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення відповідно до положень постанови № 704 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 19.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ДУ "Центр пробації" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язано ДУ "Центр пробації" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів) за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, для обчислення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії ДУ "Центр пробації" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язано ДУ "Центр пробації" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДУ "Центр пробації" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що розміри посадових окладів визначені постановою №

704. Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу ДУ «Центр пробації» здійснюється відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України рід 28.03.2018 №925/5. Вважає, що скасування в судовому порядку змін до порядку № 704 не відновило попередню редакцію цієї норми. Також покликається на те, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Бюджетні асигнування на 2020, 2021, 2022 рік відповідно до законів про Державний бюджет на 2020, 2021, 2022 рік не передбачали збільшення видатків, підвищення посадових окладів персоналу Державної кримінально-виконавчої системи України. Звертав увагу апеляційного суду, що при ухвалі рішення судом першої інстанції не надано оцінки, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 по справі № 520/3132/22, залишеного без змін ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2022 та постановою Верховного Суду України від 19.10.2023 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, які є тотожними з предметом цього позову. 14.03.2025 від ДУ "Центр пробації" надійшло клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі № 520/31106/24 до набрання законної сили рішення Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 460/21394/23. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду має вирішити питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.02.2020 по 30.03.2023. Колегія суддів вважає безпідставним вказане клопотання з таких підстав. Статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі. ДУ "Центр пробації" посилається у своєму клопотанні на п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України, відповідно до якої суд має право зупинити провадження у справі в разі: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції. Дійсно, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2025 справу №460/21394/23 передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду. У межах цього касаційного провадження вирішується питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року. Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року). При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що згідно з ч. 1 ст. 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Дослідивши подані ДУ "Центр пробації" до суду першої та апеляційної інстанції документи колегія суддів встановила, що питання дотримання строків звернення до суду з цим позовом апелянтом не ставилися під сумнів, а з урахуванням положень ч.1 ст.303 КАС України у ДУ "Центр пробації" відсутнє право на доповнення та/або зміну вимог апеляційної скарги. Також колегія суддів зазначає, що межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені ст. 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 КАС України). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308 КАС України). Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, визначені ч.3 ст.317 КАС України, а саме: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Тобто, розгляд судом справи, позов у якій подано за межами строків звернення, не відноситься до порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, у зв`язку із чим наявність таких обставин не дає суду апеляційної інстанції повноважень для скасування рішення суду, якщо доводи про пропуск строку звернення до суду не були підставою для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Наявність у суду апеляційної інстанції повноважень скасовувати рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду не надає права суду апеляційної інстанції застосовувати ці повноваження з власної ініціативи. З огляду на наведене, колегія суддів не має підстав для перевірки рішення суду першої інстанції у частині висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду, оскільки у доводах як відзиву на позов так і апеляційної скарги ДУ "Центр пробації" відсутні посилання пропуск позивачем строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 09.01.2025 у справі № 420/9992/24. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта та зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 460/21394/23. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач проходила службу на посаді начальника Основ`янського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області, що не заперечується сторонами. Відповідно до витягу з наказу від 18.11.2022 № 619/К ДУ «Центр пробації» позивач звільнена зі служби за п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). (а.с. 14) У спірний період з 29.01.2020 по 19.07.2022 позивач отримувала грошове забезпечення, що вбачається з наявної в матеріалах справи довідки про щомісячні види грошового забезпечення позивача № 8/2-323 від 04.11.2024. (а.с. 62) Листом № 160/161-ЗПІ/11/Ян-24 від 07.11.2024, наданим на адвокатський запит представника позивача, відповідач повідомив, що згідно з пунктом 4 постанови № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що при нарахуванні усіх складових грошового забезпечення позивачу, Центр пробації використовував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, відповідно до постанови № 704 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018). Тобто, за період проходження позивачем служби за спірний період, а саме з 29.01.2020 по 19.07.2022, відповідач здійснював обчислення та нарахування грошового забезпечення позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 рік, що становить - 1762,00 грн. Позивач зазначає, що грошове забезпечення за період її служби, а саме з 29.01.2020 по 19.07.2022, та грошова допомога на оздоровлення за 2020-2022 роки були невірно розраховані відповідачем, оскільки для обчислення грошового забезпечення в період з 29.01.2020 по 31.12.2020 та, відповідно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки за основу повинен бути взятий прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, що становить 2027,00 грн, у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 станом на 01 січня 2021 року 2270,00 грн, у період з 01.01.2022 по 19.07.2022 станом на 01 січня 2022 року 2481,00 грн. Позивач не погоджується з порядком нарахування та виплатою їй грошового забезпечення Державною установою "Центр пробації" у спірний період, тому звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Колегія суддів, переглядаючи справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі Закон №2713-IV), на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Частинами 1-3, 5 статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист». На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Отже, пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103). Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року. На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №

103. Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «

1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №

704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №

704. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №

704. Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №

103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб. У справі ж, що розглядається, позивач оспорює правомірність обчислення та виплати їй грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022. Верховний Суд, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 дійшов наступних висновків: - з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; - встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Такий правовий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21. Разом з цим правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, яка застосовувалась також судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи, та спір у якій стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 06 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18. У справах, про які зазнаено вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як висновується з їхнього змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Враховуючи вимоги позивача, а саме період, за який вона просить перерахувати і доплатити їй грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704), колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21 та 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23, в якій сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції від 29 січня 2020 року у правовідносинах, які, зокрема, стосувались нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 29 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року. Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що саме з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині. Отже, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині. Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. За такого правового врегулювання та обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача, її оклад за спеціальним званням у спірний період мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались додаткові види грошового забезпечення за вказаний період (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення), чим спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині. Відповідно до пункту 1 підрозділу 14 розділу ІІ Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до пункту 3 підрозділу 14 розділу ІІ Порядку №925/5 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку. Згідно з пунктом 1 підрозділу І розділу ІІІ Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше. Згідно з пунктом 2 підрозділу 22 розділу ІІІ Порядку №925/5 невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. Судом першої інстанції вірно було враховано, що визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивача у період з 29.01.2020 до 18.07.2022 також вплинуло і на обчислення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення та інших надбавок і доплат. Отже, з огляду на вищенаведені фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, що виникли між сторонами у цій справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апелянта на можливості проведення виплат лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі, колегія суддів вважає такими, що не звільняють від обов`язку провести розрахунок із позивачем в належному розмірі . Відповідно до ст. 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з п. 3 ст. 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави. На підставі ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч. 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-VI Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. З огляду на викладене колегія суддів визнає необґрунтованими посилання апелянта на відсутність кошторисних призначень. Відмова Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України у виплаті позивачу грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї у належній сумі є протиправною, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України). Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007. Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21-44а10). Отже, відсутність кошторисних призначень на вказане право позивача не впливає. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з 29.01.2020 по 19.07.2022 відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за спеціальним званням, грошової допомоги на оздоровлення позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно. Таким чином, колегія суддів відмовляє у задоволенні вимог апеляційної інстанції з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Також колегія суддів вважає помилковими посилання на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції не надано оцінки, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 по справі № 520/3132/22, залишеного без змін ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2022 та постановою Верховного Суду України від 19.10.2023 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, які є тотожними з предметом цього позову. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права. Так, спір у справі № 520/3132/22 виник між військовослужбовцем та Харківським національним університетом Повітряних Сил імені І.Кожедуба стосовно обрахунку грошового забезпечення позивача. З тексту постанови Верховного Суду України від 19.10.2023 по справі № 520/3132/22 вбачається таке. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 відмовлено у задоволенні позову військовослужбовця та Харківським національним університетом Повітряних Сил імені І.Кожедуба. Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу військовослужбовця на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі № 520/3132/22 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом направлення до суду клопотання (заяви) про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску строку та надання відповідних доказів на їх підтвердження. На виконання означеної ухвали від позивача надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому останній зазначає, що рішення суду першої інстанції на його адресу не надходило, про судове рішення позивач дізнався 20.02.2023 з Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому, позивач не має зареєстрованого «Електронного кабінету» та ним не заявлялося клопотання про направлення процесуальних документів та судових рішень в електронному вигляді. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військовослужбовця на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі № 520/3132/22. У подальшому військовослужбовець оскаржив до Верховного Суду ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі № 520/3132/22. Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року по справі №520/3132/22 касаційну скаргу військовослужбовця залишено без задоволення, а ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2023 року у справі № 520/3132/22 залишено без змін. В цьому контексті суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на таких положеннях процесуального закону. Відповідно до пп. 12-15 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: 12) судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції; 13) рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги; 14) постанова - письмове рішення суду апеляційної або касаційної інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги; 15) ухвала - письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов`язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що судом першої інстанції ухвалює такі види рішень, а саме: - ухвали, якими вирішуються процесуальні питання руху справи у суді будь-якої інстанції, - рішення суду, якими вирішуються позовні вимоги по суті спору у суді першої інстанції. Разом з цим, суди апеляційної інстанції постановляють ухвали (зокрема щодо залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження тощо) та ухвалюють постанови за наслідком перегляду правильності як процесуальних рішень суду першої інстанції (ухвал судів першої інстанції) так і рішень суду по суті спору (рішень суду першої інстанції). При цьому, суди касаційної інстанції ухвалюють постанови за наслідком перегляду правильності як процесуальних рішень суду попередньої інстанції (ухвал суду апеляційної інстанції та постанов суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду ухвал першої інстанції) так і рішень суду по суті спору (постанов суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду рішень суду першої інстанції). У цьому випадку предметом касаційного перегляду була саме ухвала Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військовослужбовця на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі № 520/3132/22. Тобто, рішення суду першої інстанції не переглядалося по суті в апеляційному та касаційному порядку. З вказаного випливає, що Верховний Суд не сформулював висновків щодо застосування приписів постанови КМУ № 704 у постанові від 19 жовтня 2023 року по справі №520/3132/22, які мали б враховуватися відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Стосовно ж самого рішення суду першої інстанції постанові від 19 жовтня 2023 року по справі №520/3132/22, колегія суддів зазначає, що суди не мають враховувати рішень інших судів у подібних спорах з іншими сторонами, оскільки в силу приписів ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, а в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує виключно висновки щодо застосування норм права, які викладені виключно у постановах Верховного Суду. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 242, 243, 310, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року по справі №520/31106/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін