Окрема думка Велика Палата ВС № 990/223/24

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Власова Ю. Л., Кривенди О. В. справа № 990/223/24 провадження № 11-275заі24

1. Велика Палата Верховного Суду 6 березня 2025 року розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (судді Рибачук А. І., Берназюк Я. О., Шарапа В. М., Кравчук В. М., Бучик А. Ю.) від 21 жовтня 2024 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року - без змін. Короткий виклад історії справи

3. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправною та скасувати ухвалу Другої Дисциплінарної палати ВРП (далі - Друга ДП ВРП) від 7 лютого 2024 року № 353/2дп/15-24 «Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 та об`єднання дисциплінарних справ»; - визнати протиправною та скасувати ухвалу Другої ДП ВРП від 12 березня 2024 року № 726/0/15-24 «Про відмову в задоволенні заяви судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р. А. від участі в розгляді об`єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 , відкритої за скаргою Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області та за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя»; - визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка виразилась у нездійсненні розгляду заяви судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 від 28 лютого 2024 року про відвід члена ВРП Бурлакова С. Ю. ; - визнати протиправним та скасувати рішення Другої ДП ВРП від 27 березня 2024 року № 911/2дп/15-24 «Про притягнення судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»; - визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 04 червня 2024 року № 1703/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ржищевського міського суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 липня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі № 990/223/24 у частині позовних вимог про: - визнання протиправною та скасування ухвали Другої ДП ВРП від 07 лютого 2024 року № 353/2дп/15-24 «Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 та об`єднання дисциплінарних справ»; - визнання протиправною та скасування ухвали Другої ДП ВРП від 12 березня 2024 року № 726/0/15-24 «Про відмову в задоволенні заяви судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р. А. від участі в розгляді об`єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 , відкритої за скаргою Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області та за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя»; - визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка виразилась у нездійсненні розгляду заяви судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 від 28 лютого 2024 року про відвід члена ВРП Бурлакова С. Ю. ; - визнання протиправним та скасування рішення Другої ДП ВРП від 27 березня 2024 року № 911/2дп/15-24 «Про притягнення судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». Цією ж ухвалою відкрив провадження у справі за позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 4 червня 2024 року № 1703/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ржищевського міського суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - спірне рішення).

5. Рішенням від 21 жовтня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позовних вимог. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що спірне рішення за своєю суттю є кадровим, оскільки ВРП, ухвалюючи його, не вирішувала питання про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, а реалізовувала повноваження щодо вирішення питання про звільнення судді на підставі рішення, ухваленого уповноваженим органом - Дисциплінарною палатою ВРП. З цих міркувань суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивачки про те, що у спірному рішенні немає обґрунтувань наявності в її діях складу проступку, передбаченого пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, зазначивши, що обставини вчинення позивачкою проступку були встановлені й відображені в рішенні Другої ДП ВРП від 27 березня 2024 року № 911/2дп/15-24 «Про притягнення судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» і саме з цими обставинами відповідач пов`язував підстави ухвалення рішення про звільнення позивачки з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Суд першої інстанції відхилив і доводи позивачки щодо необхідності скасування спірного рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що згідно з витягом з протоколу засідання ВРП від 4 червня 2024 року № 49, на якому вирішувалося питання про звільнення позивачки з посади судді, брали участь 16 членів ВРП, які одноголосно проголосували за пропозицію звільнити ОСОБА_1 з посади судді Ржищевського міського суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Реагуючи на доводи позивачки про ухвалення спірного рішення неповноважним складом ВРП, суд першої інстанції зауважив, що ці доводи стосувалися участі чотирьох членів ВРП, які мали б бути відведені від розгляду дисциплінарної скарги щодо неї, тобто в іншій процедурі. Водночас суд першої інстанції підкреслив, що навіть за умови відведення від ухвалення кадрового рішення чотирьох членів ВРП її склад на засіданні, яке відбувалось 4 червня 2024 року, становив би 12 членів, що відповідає вимогам статті 30 Закону № 1798-VIII та свідчить про повноважність складу ВРП під час розгляду питання про звільнення позивачки з посади судді. З огляду на зазначене суд першої інстанції виснував, що спірне рішення підписали всі члени Ради, які брали участь у його ухваленні, а склад ВРП мав на це повноваження.

6. Позивачка не погодилася із цим рішенням суду та звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Встановлені обставини справи

7. Указом від 24 січня 2007 року № 40/2007 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Ржищевського міського суду Київської області строком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 9 лютого 2012 року № 4375-VI вона була обрана на посаду судді цього суду безстроково.

8. У квітні 2021 року до ВРП надійшла скарга Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області щодо судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 , за якою Друга ДП ВРП ухвалою від 14 червня 2021 року № 1330/1дп/15-21 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 .

9. На підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена ВРП у справі від 2 листопада 2023 року вказану дисциплінарну справу було передано для розгляду члену Другої ДП ВРП Маселку Р. А . 10. 7 лютого 2024 року Друга ДП ВРП постановила ухвалу № 353/2дп/15-24 «Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 та об`єднання дисциплінарних справ», якою з власної ініціативи відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 та об`єднала її з дисциплінарною справою, відкритою ухвалою Другої ДП ВРП від 14 червня 2021 року № 1330/2дп/15-21 стосовно цієї судді за скаргою Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області.

11. За наслідком розгляду об`єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 . Друга ДП ВРП 27 березня 2024 року ухвалила рішення № 911/2дп/15-24 «Про притягнення судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». Це рішення в порядку і строки, визначені статтею 51 Закону № 1798-VIII, ОСОБА_1 не оскаржила. 12. 9 квітня 2024 року до ВРП надійшло подання Другої ДП ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ржищевського міського суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, за наслідком розгляду якого 4 червня 2024 року ВРП ухвалила спірне рішення.

13. Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

14. Крім того, суд першої інстанції установив, що рішенням від 1 жовтня 2024 року № 2872/0/15-24 ВРП відмовила в задоволенні клопотання судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 про поновлення строку для оскарження рішення Другої ДП ВРП від 27 березня 2024 року № 911/2дп/15-24 про її притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також залишила без розгляду та повернула їй скаргу на зазначене рішення Другої ДП ВРП. Рішення ВРП від 1 жовтня 2024 року № 2872/0/15-24 має юридичну силу, воно не скасоване. Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)

15. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі та у відзиві до неї доводи, перевірила матеріали справи й оскаржуване судове рішення і дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, причин для втручання в нього немає.

16. Постанову вмотивовано, зокрема, тим, що під час перегляду рішення ВРП про звільнення судді за особливими обставинами [у цьому випадку - на підставі статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) у взаємозв`язку з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, який визначає підставою звільнення судді вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді] суд не може давати оцінку обставинам та фактам, які були підставою для ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

17. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування спірного рішення, визначених частиною другої статті 57 Закону № 1798-VIII.

18. Реагуючи на доводи апеляційної скарги про те, що спірне рішення не містить мотивів його ухвалення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що воно містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим, зокрема у ньому є висновки про те, що дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_1 здійснювалося з дотриманням процедури, установленої законами № 1402-VIII та № 1798-VIII. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що відповідно до частини четвертої статті 35 Закону № 1798-VIII рішення Дисциплінарної палати ВРП може бути оскаржене до ВРП і така процедура оскарження чітко регламентована приписами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Закону № 1798-VIII, згідно з якими скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП (частина третя статті 51 Закону № 1798-VIII) як органу, що має компетенцію суду стосовно притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Своєю чергою рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише ухвалюється на його підставі. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що факти стосовно допущення позивачкою порушень, які мали наслідком її звільнення за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, не потребують доказування, оскільки ці обставини встановлені під час ухвалення рішення Другої ДП ВРП від 27 березня 2024 року № 911/2дп/15-24 «Про притягнення судді Ржищевського міського суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». Саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави ухвалення рішення про звільнення позивачки з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Відтак, оцінивши спірне рішення на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим. Мотиви окремої думки

19. Не погоджуємося з мотивами судового рішення, а тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.

20. Згідно із частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Указана норма Конституції України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

23. При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

24. Застосована законодавцем конструкція «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

25. Формулювання «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

26. Іншими словами, наведена норма Конституції України зобов`язує органи державної влади діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, побудованого на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

27. Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частина друга статті 6 КАС України зобов`язують суд застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

29. За змістом частини першої статті 129 Конституції України суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає і врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ.

30. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

31. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

32. У цій справі підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді відповідач у спірному рішенні визначив пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді).

33. Звільнення особи з посади безсумнівно є втручанням у гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії з огляду на негативні фінансові та репутаційні наслідки, спричинені таким звільненням, тому при оцінці правомірності звільнення на предмет дотримання норм національного законодавства необхідним є врахування критеріїв, сформованих ЄСПЛ, згідно з якими втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, тобто було здійснене не «згідно із законом», або не переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і не відповідає критерію «необхідності у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілі чи цілей.

34. Тому цілком справедливо констатувати, що рішення про звільнення судді з посади за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України може бути кваліфіковане як таке, що прийняте «згідно із законом», за умови, що воно містить належне мотивування, зокрема, в частині встановлення в діяннях судді ознак істотного дисциплінарного проступку

35. Тобто саме орган, який приймає рішення про звільнення судді, повинен у своєму рішенні переконливо пояснити, за якими критеріями застосовувався такий обмежувальний захід. Це дало б змогу як самому судді, на якого накладається ця сувора міра відповідальності, так і пересічному спостерігачу пересвідчитися, що застосований до судді захід ґрунтувався на національному законодавстві, переслідував законну мету, був пропорційним переслідуваній законній меті, а отже, був необхідним у демократичному суспільстві.

36. За змістом частин першої, третьої та шостої статті 56 Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній на дату ухвалення спірного рішення) питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

37. Цим правилам Закону № 1798-VIII кореспондують приписи Регламенту ВРП, пунктом 13.43 якого (тут і далі - у редакції, чинній на дату ухвалення спірного рішення) передбачено, що рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, про переведення судді до суду нижчого рівня секретарем Дисциплінарної палати передається для розгляду до Ради.

38. Згідно з пунктами 18.8, 18.9 Регламенту ВРП розгляд питання про звільнення судді починається з доповіді члена Ради, визначеного автоматизованою системою розподілу справ, який викладає встановлені обставини, висновок щодо суті питання. Після доповіді члена Ради суддя та/або його представник мають право бути заслуханими на засіданні Ради та надати відповідні пояснення. Члени Ради можуть поставити їм запитання. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126, підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, Рада ухвалює вмотивоване рішення, яке викладається в письмовій формі, підписується усіма членами Ради, що брали участь у його ухваленні.

39. Отже, ВРП у процедурі вирішення питання про звільнення судді за особливими обставинами наділена повноваженнями надавати оцінку достатності підстав, зазначених у рішенні Дисциплінарної палати ВРП про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, для ухвалення рішення про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

40. Тобто функції ВРП у цій процедурі не є формальними (процедурними або кадровими), оскільки при прийнятті рішення про звільнення судді за особливих обставин ВРП виконує конституційні повноваження та своїм рішенням реалізує рішення її Дисциплінарної палати про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Саме це рішення ВРП є завершальним рішенням, яким застосовується стягнення до судді у виді звільнення, тому таке рішення повинне бути обґрунтованим та містити переконливі мотиви щодо підстав його прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

41. Маємо також зазначити, що закон не поділяє рішення про звільнення суддів на кадрові чи некадрові, а Регламент ВРП окремо визначає порядок розгляду ВРП питань про звільнення судді за загальними обставинами (глава 16) та за особливими обставинами (глава 18), до яких з-поміж інших віднесено питання про звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України). Регламент ВРП також не кваліфікує будь-які рішення ВРП про звільнення судді як кадрові.

42. Отже, чинне законодавство не визначає таких категорій рішень ВРП, як кадрові рішення про звільнення судді і некадрові рішення ВРП про звільнення судді, а відповідно й не визначає різних процедур для прийняття цих рішень та вимог до їхнього змісту.

43. Висловлюючи окрему думку, вважаємо, що закріплення у законодавстві можливості звільнення судді лише за вмотивованим рішенням уповноваженого органу є втіленням дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді (стаття 126 Конституції України). Тому вмотивованість рішення ВРП про звільнення судді за результатами розгляду подання Дисциплінарної палати про звільнення судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а й вимогою, яка повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав звільнення судді.

44. З огляду на зазначене, немає підстав вважати, що ВРП не повинна надавати оцінку викладеним у рішенні Дисциплінарної палати ВРП обставинам та висновкам щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань.

45. Переконані, що хоч рішення ВРП про звільнення судді з посади саме собою не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, однак, розглядаючи питання про звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), ВРП повинна надати оцінку викладеним у рішенні Дисциплінарної палати ВРП обставинам та висновкам щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань, за результатом здійснення якої ухвалити вмотивоване рішення. Судді: Н. В. Шевцова Ю. Л. Власов О. В. Кривенда