Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/449/18

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М .І., Лященко Н. П., Ситнік О. М. на постанову від 28 листопада 2019 року (провадження № 11-205заі19) у справі № 9901/449/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вишгородського районного суду Київської області. Позов мотивовано тим, що оскільки рішення ВРП від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 містить посилання на її ж рішення від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 та рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17, які, на думку позивачки, є незаконними, то й саме рішення від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 підлягає скасуванню. ОСОБА_1 зазначила, що відповідач протиправно прийняв рішення про притягнення її як судді Вишгородського районного суду Київської області до дисциплінарної відповідальності на підставі скарг, поданих з порушенням законодавства, які мали бути залишені без розгляду, оскільки заяви ОСОБА_2 подані ним як керівником Громадської спілки «Українська спілка «Автомайдан» без підтвердження таких його повноважень і до того ж з пропуском строку, визначеного частиною другою статті 2 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII). Крім того, ВРП не зазначила правових підстав, які б дозволяли застосовувати закон, який суперечить Конституції України, оскільки Закон № 1188-VII підписаний неуповноваженою особою - виконуючим обов`язки Президента України О. В. Турчиновим. Відповідач зробив висновок про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з реалізацією суддею своїх дискреційних повноважень, за які згідно з нормами міжнародного та національного права суддю не може бути притягнуто до відповідальності, оскыльки органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Позивачка також зазначила, що ВРП не вказала, які конкретно її дії вчинено умисно чи через грубу недбалість, що становить поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, чи інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 6 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивовано тим, що: - оскаржуване рішення ВРП від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вишгородського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» є наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, воно ухвалено повноважним складом ВРП, підписано усіма членами, що брали участь у його прийнятті, а також містить посилання на визначені законом підстави ухвалення та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків; - ОСОБА_1 була повідомлена про дату, час та місце засідання ВРП, за її клопотанням розгляд питання про звільнення переносився з 21 листопада на 14 грудня 2017 року; представник позивачки був присутній на засіданні ВРП 14 грудня 2017 року, заявляв клопотання, відводи членам ВРП, надавав пояснення, відповідав на запитання її членів; - визначених законом підстав для скасування рішення ВРП від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 немає. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що вказане рішення ухвалено без установлення всіх обставин, що мають значення для справи, а тому є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. На думку скаржниці, суд першої інстанції фактично здійснив формальний розгляд та не перевірив належним чином дотримання конвенційних прав позивачки, зокрема не звернув уваги на те, що оскаржуване рішення ВРП не містить належного обґрунтування, хоч жодного права на «спрощене» рішення законом не надано. Суд першої інстанції також не звернув уваги на дотримання та забезпечення судді «неупередженого» складу ВРП під час розгляду питання про її звільнення. Посилання ж на прийняту Великою Палатою Верховного Суду постанову свідчить про формальність цього процесу та відсутність у позивачки ефективного юридичного захисту. Крім того, відповідач протиправно прийняв рішення на підставі скарг, поданих з порушенням закону, які мали бути залишені без розгляду, однак суд першої інстанції не надав оцінки вказаному доводу позивачки. На переконання ОСОБА_1 , ВРП зробила висновок про притягнення її як судді Вишгородського районного суду Київської області до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з реалізацією нею своїх дискреційних повноважень, за які згідно з нормами міжнародного та національного права суддю не може бути притягнуто до відповідальності. Скаржниця також зазначила, що відповідач не вказав, які конкретно її діяння вчинено умисно або через грубу недбалість, що становить поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, або інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду констатувала, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17, про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді. Крім цього, зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), і Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 серпня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовила. Вказане судове рішення Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП погодилася з висновком її Третьої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади. У судовому рішенні вказано, що: ВРП у рішенні від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 та її дисциплінарний орган у рішенні від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17 детально обґрунтували, у чому виражається низка істотних порушень норм процесуального права скаржницею під час вирішення справ про адміністративні правопорушення; ВРП не втручалась у суть постановлених ОСОБА_1 судових рішень, а, спираючись на наявні матеріали, констатувала факт невмотивованого притягнення суддею осіб до адміністративної відповідальності, недотримання вимог щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справ та вирішення їх у точній відповідності із законом. Також Велика Палата Верховного Суду не встановила передбачених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) підстав для скасування рішення ВРП, дійшла висновку про те, що робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості. При цьому подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантував відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС факт вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про її звільнення з посади, не потребують доказування. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне зазначити, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи щодо судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу). Таким чином, рішення ВРП від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для його скасування відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає. З огляду на досліджені обставини Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особливих чи непереборних обставин, які могли б виправдати втручання в остаточну постанову від 30 серпня 2018 року, немає. На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому й апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке. У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП. Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті). Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті). Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII). Статтею 52 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Відповідно до статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Згідно зі статтею 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. З аналізу положень статей 52, 57 зазначеного Закону вбачається, що на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями. На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення про звільнення з посади судді ОСОБА_1 . Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов`язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватись на припущеннях. Наголошуємо, що підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності вказано істотне порушення суддею норм процесуального права та принципу верховенства права під час розгляду справ № 363/56/14-п, № 363/240/14-п, № 363/178/14-п про притягнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності (постанови від 14, 29 січня та 14 лютого 2014 року відповідно). Фактично ВРП, надаючи оцінку змісту судових рішень в адміністративних справах № 363/56/14-п, № 363/240/14-п, № 363/178/14-п, дійшла висновку про допущення суддею ОСОБА_1 . істотних порушень норм процесуального права, які свідчать про необ`єктивне та несправедливе здійснення нею правосуддя, а також про наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, а саме підрив суспільної довіри до суду, У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у Висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40). Варто наголосити, що у справі № 363/178/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції зазначив, що він не є учасником «Автомайдану» і на нього не поширюється положення Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII). Крім того, зі змісту постанови Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2014 року вбачається, що підставою для скасування постанови від 14 лютого 2014 року, винесеної суддею ОСОБА_1 були, зокрема, нові докази, надані позивачем до суду апеляційної інстанції. У справі № 363/56/14-п щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 постановою Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2014 року постанову судді ОСОБА_1 Вишгородського районного суду Київської області від 14 січня 2014 року про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 залишено без змін. У справі № 363/240/14-п постановою Апеляційного суду Київської області від 28 березня 2014 року зазначено про відсутність безспірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_4 , тому постанову Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2014 року щодо нього скасовано, а провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 учасниками мирних акцій не були, що також перевірялось судом апеляційної інстанції під час розгляду їхніх апеляційних скарг. Також необхідно зазначити, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), дій судді ОСОБА_1 не оскаржували та до відповідних органів із заявою про притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності не звертались. Негативних наслідків для ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не настало, оскільки посвідчення водія в них не вилучалося та фактично їх не були позбавлено права керування транспортними засобами. Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення. Вмотивованість - це вимога наводити письмово у рішенні судження, пояснення, наявність чи відсутність фактів, які є основою висновків. Це також пояснення належного органу, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відхилив інші доводи. Разом з тим, як убачається з рішення ВРП від 14 грудня 2017 року № 4110/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, мотивування його зводиться до посилань на рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17, яким суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади. З такими висновками погодилась більшість суддів Великої Палати Верховного Суду. На нашу думку, у рішенні ВРП доречно було б навести всі обставини, що мають значення для його прийняття. При цьому варто зазначити, що рішення ВРП про звільнення ОСОБА_1 , яке було предметом перегляду у цій справі, ухвалено 14 грудня 2017 року, тоді як скарга на рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 розглянута Великою Палатою Верховного Суду з ухваленням постанови 30 серпня 2018 року. Велика Палата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді ОСОБА_1 найбільш суворого стягнення - звільнення з посади. Варто також наголосити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. ОСОБА_1 позитивно характеризується як суддя, не мала дисциплінарних стягнень та 17 квітня 2014 рішенням зборів суддів Вишгородського районного суду Київської області була обрана на посаду голови цього суду. При цьому ОСОБА_1 і як керівник, і як суддя користувалася повагою та авторитетом у колег, характеризувалася як досвідчений та професійний суддя. Крім того, на нашу думку, рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17 «Про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» не містить висновку щодо умислу судді на порушення норм права чи грубого нехтування обов`язками при постановленні судового рішення, за яке до неї застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади. До того ж кваліфікацію дисциплінарного проступку судді ОСОБА_1 не було конкретизовано з посиланням на відповідні докази, що позбавило її права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11). За викладених обставин ВРП дійшла передчасних висновків про наявність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов`язками судді. Незважаючи на це, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 листопада 2019 року виходила з преюдиційності висновків, зроблених у постанові цього суду від 30 серпня 2018 року у справі № 11-3сап18, поклавши їх в основу свого рішення. На підставі наведеного не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП про звільнення судді з посади та про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду, погодившись із рішенням ВРП про звільнення судді з посади, що є найбільш суворим дисциплінарним стягненням, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов`язками суддею ОСОБА_1 не можна вважати обґрунтованим. Також необхідно зазначити, що положеннями пункту 5.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності. Таким чином, на нашу думку, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді. З огляду на викладене не можна погодитися з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року, про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності в рішенні ВРП та її дисциплінарного органу мотивів для застосування до ОСОБА_1 такого дисциплінарного стягнення, як подання про звільнення її з посади судді. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко В. В. Британчук М. І. Гриців Н. П. Лященко О. М. Ситнік