LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Харківський апеляційний суд611/838/24

від 03.03.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 03 березня 2025 року м. Харків справа № 611/838/24 провадження № 22ц/818/675/25 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Маміної О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Масло С.П., - В С Т А Н О В И В : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та до Державної казначейської служби України, в якій просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 50000 грн. як компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. В обґрунтування позову зазначив, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі № 520/2199/23, яке набрало законної сили 18 квітня минулого року, визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України щодо ненарахування та невиплати відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року №258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які по-страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України, починаючи із 1 жовтня 2018 року по грудень 2022 року на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 та Рішень Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України і у справі Бурмич та інші проти України. Вказаним вище рішенням стягнуто на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і рішення Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена заява його №4862 від 03.01.2013 року, а також Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява №46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на його користь стягнуто компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у справі № 520/14984/23, яке набрало законної сили 31 серпня минулого року, адміністративний позов його до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано повідомлення головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О.В. від 31.05.2023 № 15851, яким повернено виконавчий документ йому, як стягувачу, без прийняття до виконання. Крім того, Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 520/12932/23 апеляційну скаргу його - задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 по справі № 520/12932/23 скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги його задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо ненадання відповіді за запитом від 23 грудня 2022 року та скаргою від 27 квітня 2023 року. Відповідно до експертного висновку №86 від 08.01.1992 року, виявлені у позивача захворювання пов`язані з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У відповідності до довідки серія МСЕ-ЧНВ №270984 від 28 жовтня 2004 року позивачу встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Отже, у 1986 році йому довелося безпосередньо виконувати обов`язки військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок чого став інвалідом 2-ї групи згідно довідки МСЕК серія МСЕ-ЧНВ №270984 від 28 жовтня 2004 року. Позивач вважає, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння йому моральної шкоди. Моральна шкода, завдана йому внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів, складає 50000 грн. Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та до Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди відмовлено в повному обсязі. Судовий збір у розмірі 1211,20 грн. компенсовано за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення першої інстанції не є законним у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не відповідає положенням Конституції України, дію-чому законодавству України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Як зазначив Верховний Суд у Постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 611/62/16-ц статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Вказує, що з причин неврахування правової позиції, що викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 611/62/16-ц суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні помилково дійшов висновку, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що в задоволенні позову до першого відповідача слід відмовити, у зв`язку з його недоведеністю. У задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України слід відмовити з підстав того, що Державна казначейська служба України не є порушником прав позивача, а відтак, і належним відповідачем по справі. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі № 520/2199/23, визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України щодо ненарахування та невиплати відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року №258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України, починаючи із 1 жовтня 2018 року по грудень 2022 року на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 та Рішень Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України і у справі Бурмич та інші проти України. Стягнуто на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена заява ОСОБА_1 №4862 від 03.01.2013 року, а також Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява №46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у справі № 520/14984/23, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано повідомлення головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О.В. від 31.05.2023 № 15851, яким повернено виконавчий документ ОСОБА_1 , як стягувачу, без прийняття до виконання. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 по справі №520/12932/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 по справі № 520/12932/23 скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо ненадання відповіді за запитом від 23 грудня 2022 року та скаргою від 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати ОСОБА_1 відповіді на запит від 23 грудня 2022 року та скаргу від 27 квітня 2023 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідно до Посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серії НОМЕР_1 від 24.12.2019 та Посвідчення серії НОМЕР_2 від 12.04.2010, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги та компенсації, встановленні Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Позивач зазначив, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я можуть свідчити про заподіяння йому моральної шкоди. Вказував, що дії та бездіяльність, а саме скасування повідомлення від 31.05.2023 № 15851, а також ненадання відповіді за запитом від 23 грудня 2022 року та скаргою від 27 квітня 2023 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції мали негативний вплив на нього, отже оцінив моральну шкоду у 50 000 грн. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання відповідачем йому шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням відповідача. Сам лише факт ухвалення судових рішень, якими констатовано протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді за запитом від 23 грудня 2022 року та скаргою від 27 квітня 2023 року, скасування повідомлення від 31.05.2023 № 15851 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди, не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, вказаними судовими рішеннями були відновлені порушені права позивача. Подібні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21), від 25 листопада 2021 року у справі № 296/684/20 (провадження № 61-12059св21), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19). Цей висновок також узгоджується й з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовуються висновки суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»