Постанова ККС ВС № 401/2766/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2025 року м. Київ справа № 401/2766/21 провадження № 51-4725 км 24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , в режимі відеоконференції: прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021121190000297 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК). Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до засудженого ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 2561 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, та 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Відповідно до вироку ОСОБА_6 22 липня 2021 року, будучи поновленим на посаді лісничого Ново-Георгіївського лісництва, тобто відповідно до ст. 89 Лісового кодексу України, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 3 ст. 18 КК будучи службовою особою правоохоронного органу, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, перебуваючи в службовому кабінеті головного лісничого ДП «Світловодське лісове господарство» ОСОБА_8 , що на вул. Героїв Чорнобиля, 37 у м. Світловодську Кіровоградської області, завдав один удар кулаком правої руки у скроню ОСОБА_8 , чим заподіяв йому легке тілесне ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров`я. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2023 року - без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на порушення судами вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення судових рішень, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що поза увагою судів залишилися докази, що підтверджують факт ліквідації Ново-Георгіївського лісництва та скорочення 02 листопада 2020 року посади лісничого, на якій було поновлено ОСОБА_6 , що в сукупності вказує про те, що останній не був наділений функціями посадової особи державної лісової охорони, яка має статус правоохоронного органу. На підставі викладеного вважає, що з огляду на вимоги ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у слідчих ДБР були відсутні підстави здійснювати досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні. Вказує, що прокурором було протиправно обмежено строк досудового розслідування, враховуючи, що 28 серпня 2021 року ОСОБА_6 було вручено повідомлення про підозру, водночас обвинувальний акт, що був складений та погоджений прокурором 28 серпня 2021 року, ОСОБА_6 вручений вже 30 серпня 2021 року. Такі обставини, на переконання захисника, позбавили ОСОБА_6 можливості надати слідчому будь-які докази чи заявити клопотання про здійснення слідчих дій. Наголошує, що судами у порушення вимог ч. 2 ст. 84 КПК безпідставно не взято до уваги матеріали ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року, які містять першочергові відомості стосовно подій, які мали місце у службовому кабінеті головного лісничого, та в яких викладено висновки про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР. Разом з тим, за наслідками такої перевірки стосовно ОСОБА_6 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та провадження за яким ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2021 року закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Крім того, зазначає, що судами не надано оцінки відсутності доказів того, що ОСОБА_6 звертався до ОСОБА_8 із заявою про отримання дозволу на зброю, не надано оцінки суперечливості показань свідка ОСОБА_9 , які не узгоджуються з показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , врахування показань свідка ОСОБА_12 , який під час досудового розслідування не допитувався, не взято до уваги показання свідка ОСОБА_13 стосовно відсутності тілесних ушкоджень у потерпілого, не враховано висновок експерта стосовно розбіжностей в частині характеру та розташування тілесних ушкоджень, не взято до уваги показання експерта, яка не підтвердила під час її допиту в суді період отримання потерпілим тілесного ушкодження, та механізм його утворення. Водночас зауважує, що судами належним чином не розглянуто цивільний позов потерпілого, враховуючи, що з наведенням конкретних фактів засуджений не погоджувався з достовірністю понесених витрат, та розміром цивільних вимог. Підсумовуючи наведене, стверджує, що допущені місцевим судом порушення не були усунені судом апеляційної інстанції, а апеляційний розгляд проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. Прокурор ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Крім того, як визначено положеннями ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. У касаційній скарзі, захисник ОСОБА_7 вказує про незаконність оскаржуваних судових рішень у зв`язку з допущеними судами істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Такі порушення, як видно зі змісту скарги, захисник вбачає у тому, що ОСОБА_6 після поновлення його на посаді не виконував обов`язків лісничого Ново-Георгіївського лісництва, так як вказаний структурний підрозділ був ліквідований, тобто не був службовою особою, а тому досудове розслідування у кримінальному провадженні проведено неуповноваженим органом. Перевіряючи наведені доводи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 89 Лісового кодексу України охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління. У ч. 2 ст. 89 Лісового кодексу України передбачено, що державна лісова охорона має статус правоохоронного органу. Як вбачається з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_6 під час його допиту вказував, що він формально був поновлений на роботі, оскільки згідно штатного розпису ДП «Світловодське лісове господарство» Ново-Георгіївського лісництва не існувало, а тому він не виконував своїх службових обов`язків як лісничий. Відповідно до наявного у матеріалах кримінального провадження наказу № 37-к «Про виконання рішення суду» від 18 травня 2021 року, та який був предметом дослідження суду першої інстанції, ОСОБА_6 з 08 серпня 2020 року поновлено на посаді лісничого Ново-Георгіївського лісництва ДП «Світловодське лісове господарство», виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, разом з тим у зв`язку з ліквідацією Ново-Георгіївського лісництва шляхом приєднання до Кирилівського лісництва та скороченням 02 листопада 2020 року посади лісничого Ново-Георгіївського лісництва запропоновано ОСОБА_6 працевлаштування на наявні вакантні посади у штатному розписі. Згідно з розпорядженням № 4 від 25 травня 2021 року ДП «Світловодське лісове господарство», враховуючи зміни в організації виробництва праці, що відбулися у результаті реорганізації Ново-Георгіївського лісництва, та у зв`язку з поновленням ОСОБА_6 на роботі за рішенням суду, з метою раціонального використання трудових ресурсів, за ОСОБА_6 визначено робоче місце в адміністративній будівлі ДП «Світловодське лісове господарство», та надано розпорядження на виконання ним завдання. Як вбачається з листа № 01-11/351 від 30 вересня 2021 року, наданого на адвокатський запит сторони захисту, для виконання розпорядження № 4 від 25 травня 2021 року ОСОБА_6 надані матеріали лісовпорядкування. Крім того, відповідно до зміни до штатного розпису по ДП «Світловодське лісове господарство» від 18 травня 2021 року за рахунок власних коштів введено в штатний розпис працівників, які не входять до апарату управління лісгоспу, зокрема, посаду лісничого Ново-Георгіївського лісництва з місячним посадовим окладом 9900 грн. Водночас, відповідно до наказу № 60-к від 09 серпня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників структурного підрозділу - Ново-Георгіївського лісництва, на підставі ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України ОСОБА_6 було звільнено з посади саме лісничого Ново-Георгіївського лісництва. Так, п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК передбачено, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень вчинених, зокрема, працівником правоохоронного органу. Враховуючи наведені докази, які були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що ОСОБА_6 на час інкримінованих йому дій перебував на посаді лісничого Ново-Георгіївського лісництва, яка була внесена до штатного розпису ДП «Світловодське лісове господарство» у зв`язку із виконанням рішення суду про поновлення його на посаді та до часу вирішення питання про його переведення на іншу посаду у відповідності до ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-3 Кодексу законів про працю України. З такими висновками судів погоджується і колегія суддів, а тому доводи касаційної скарги захисника про те, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснювалося неуповноваженим органом, вважає необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону. Що ж стосується доводів захисника про те, що прокурором було протиправно обмежено строк досудового розслідування, то такі доводи є непереконливими. Обґрунтовуючи свої доводи, захисник вказує, що 28 серпня 2021 року ОСОБА_6 було вручено повідомлення про підозру, водночас обвинувальний акт, що був складений та погоджений прокурором 28 серпня 2021 року, ОСОБА_6 вручений вже 30 серпня 2021 року. Такі обставини, на переконання захисника, позбавили ОСОБА_6 можливості надати слідчому будь-які докази чи заявити клопотання про здійснення слідчих дій. Однак, захисником у касаційній скарзі так і не вказано, які саме докази ОСОБА_6 бажав надати протягом досудового розслідування, та які саме клопотання та стосовно проведення яких слідчих (розшукових) дій мав намір заявити. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 23 липня 2021 року Світловодським ВП Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області зареєстровано заяву ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до витягу з ЄРДР на підставі вказаної заяви 23 липня 2021 року о 16:04 були внесені відомості до ЄРДР за № 12021121190000297. У подальшому постановою прокурора Світловодського відділу Олександрійської окружної прокуратури ОСОБА_14 визначено підслідність кримінального провадження для здійснення досудового розслідування за слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві. Постановою начальника 3 слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, визначено слідчого ОСОБА_15 дізнавачем, який здійснюватиме досудове розслідування за заявою у кримінальному провадженні № 12021121190000297. Крім того, як встановлено судами, 28 серпня 2021 року ОСОБА_6 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та 30 серпня 2021 року вручено обвинувальний акт, який того ж дня поштовим зв`язком направлений до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області. При цьому, як вбачається з розписки про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 будь-яких зауважень, чи то повідомлень про наявність клопотань, або про бажання надати докази, не подавали. Відповідно до ч. 3 ст. 219 КПК з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене: 1) протягом сімдесяти двох годин - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 цього Кодексу; 2) протягом двадцяти діб - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім; 3) протягом одного місяця - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи у випадку, передбаченому частиною другою статті 298-4 цього Кодексу; 4) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Як вбачається зі змісту пунктів 2 та 3 зазначеної норми, у них визначено підстави для закінчення досудового розслідування, після повідомлення особі про підозру, поза межами загального строку, передбаченого для кримінальних проступків (72 години). Проте, захисником не взято до уваги, що вказані у зазначеній статті граничні процесуальні строки, протягом яких орган досудового розслідування зобов`язаний закінчити досудове розслідування після повідомлення особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення, встановлюють імперативну заборону продовжувати проведення будь-яких дій пов`язаних із збиранням доказів у межах кримінального провадження поза межами відповідного строку, що передбачає можливість закінчення досудового розслідування і до сплину цього строку, якщо орган досудового розслідування, на його переконання, зібрав всі необхідні докази, на яких буде ґрунтуватися наступне обвинувачення. Крім того, матеріали кримінального провадження не місять буд-яких відомостей про наявність клопотань в частині необхідності проведення тих чи інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування, у тому числі й проведення експертизи на підставі ч. 2 ст. 298-4 КПК. Таких посилань не містить і касаційна скарга сторони захисту, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що під час досудового розслідування ОСОБА_6 було обмежено скористатися відповідним правом. Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про обмеження строку досудового розслідування не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Також у касаційній скарзі захисник вказує, що судами не надано оцінки відсутності доказів того, що ОСОБА_6 звертався до ОСОБА_8 із заявою про отримання дозволу на зброю, не надано оцінки суперечливості показань свідка ОСОБА_9 , які не узгоджуються з показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , врахування показань свідка ОСОБА_12 , який під час досудового розслідування не допитувався, не взято до уваги показання свідка ОСОБА_13 стосовно відсутності тілесних ушкоджень у потерпілого, не враховано висновок експерта стосовно розбіжностей в частині характеру та розташування тілесних ушкоджень, не взято до уваги показання експерта, яка під час її допиту в суді не підтвердила період отримання потерпілим тілесного ушкодження та механізм його утворення. Аналізуючи такі доводи захисника, колегія судів вважає, що наведені доводи зводяться до оспорювання відповідності висновків суду, що викладені у оскаржуваних судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, які встановлені судами, та наданні іншої оцінки доказам у справі. Однак, такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів на предмет їх достовірності, встановлювати інші фактичні обставини справи, окрім тих, які викладені в судових рішеннях. З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права. Крім того, посилання захисника про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів того, що ОСОБА_6 звертався до ОСОБА_8 із заявою про отримання дозволу на зброю, не може свідчити про незаконність судових рішень. Враховуючи обсяг тих обставин, які є предметом доказування у рамках кримінального провадження, ті відомості, які були повідомлені під час розгляду справи як засудженим (для отримання документів), так і потерпілим (для отримання дозволу на зброю), є лише приводом того, у зв`язку з чим ОСОБА_6 прийшов до службового кабінету ОСОБА_8 , а тому не спростовують тих обставин, які інкримінуються ОСОБА_6 , та жодним чином не впливають на кваліфікацію його дій, отже й не слугують підставою для скасування судових рішень, як про це просить захисник. Безпідставними є доводи захисника про те, що судами взято до уваги суперечливі показання свідка ОСОБА_9 , так як питання достовірності показань цього свідка, які, на переконання захисника, не узгоджуються з показаннями потерпілого та інших свідків, Суд не розглядає з огляду на вимоги ст. 433 КПК, оскільки показанням цього свідка надано відповідну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі судами попередніх інстанцій, про що мотивувальні частини вироку та ухвали містять відповідні висновки. Доводи захисника про те, що вирок суду містить посилання на показання свідка ОСОБА_12 , який під час досудового розслідування та судового розгляду не допитувався, колегія суддів не бере до уваги. Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, у розділі проведених у ході досудового розслідування процесуальних дій міститься посилання на допит свідка ОСОБА_9 (т. 1, а. п. 5). Крім того, відповідно до клопотання захисника ОСОБА_7 про здійснення виклику осіб для допиту як свідків, також стоїть питання про допит свідка ОСОБА_9 , який, як вказано у тексті клопотання, допитувався дізнавачем під час досудового розслідування (т. 1, а. п. 112). Вказане клопотання захисника було задоволено, а під час судового розгляду у судовому засіданні від 11 травня 2022 року допитано свідка ОСОБА_9 , у мотивувальній частині викладеного зміст його показань, проте допущено помилку у викладі прізвища цього свідка, та вказано його як ОСОБА_12 . З огляду на викладене, зазначені доводи захисника не є підставою для скасування або зміни судових рішень, враховуючи, що така помилка може бути усунута у порядку ст. 379 КПК. У касаційній скарзі захисник також вказує про порушення судами положень ч. 2 ст. 84 КПК, вважаючи, що під час дослідження доказів у справі не враховано матеріали ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року, які містять першочергові відомості стосовно інкримінованих ОСОБА_6 подій. Проте колегія суддів не бере до уваги зазначені доводи, оскільки вони не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону. Так, зі змісту касаційної скарги захисника, з наявної в матеріалах кримінального провадження ухвали Світловодського міськорайонного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2021 року, а також з копій матеріалів ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року, які були предметом безпосереднього дослідження під час розгляду кримінального провадження, вбачається, що такі матеріали, крім довідки про проведення перевірки, рапортів, прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, містять пояснення ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. У ч. 2 ст. 84 КПК передбачено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 КПК). Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпілий ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були допитані як під час судового розгляду, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому суди обґрунтовано враховували саме ті їх показання, які сприймали безпосередньо, не взявши до уваги їх пояснення, надані в рамках ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року. Більше того, зі змісту ухвали Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2021 року вбачається, що за результатом проведення перевірки в рамках матерів ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, за дрібне хуліганство у громадському місці, яке виражалося у нецензурній лайці ОСОБА_6 в бік ОСОБА_8 , чим порушено громадський порядок. Тоді як фактичні обставини у цьому кримінальному провадженні, які визнані судом доведеними, стосуються заподіяння ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Таким чином відомості, які містять матеріали перевірки ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року, хоча і пов`язані з однією і тією ж подією, проте стосуються інших обставин, які не є предметом доказування у рамках цього кримінального провадження. З цих же підстав не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і доводи сторони захисту про те, що за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення (матеріали ЖЄО № 5665 від 22 липня 2021 року) стосовно ОСОБА_6 за ст. 173 КУпАП судом закрито провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Отже, висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні. Такі висновки суди зробили на підставі показань потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , допитаних безпосередньо у судовому засіданні. Як вбачається зі змісту мотивувальних частин судових рішень, за результатом розгляду кримінального провадження, судами надано оцінку показанням засудженого ОСОБА_6 , який не заперечував факту перебування у кабінеті головного лісничого ОСОБА_8 , проте категорично заперечив факт заподіяння йому будь-яких тілесних ушкоджень. Крім того, суди оцінили показання потерпілого ОСОБА_8 , який зазначив про обставини вчинення кримінального правопорушення стосовно нього, а також дані протоколу слідчого експерименту за його участю, під час якого він детально розказав та показав як саме ОСОБА_6 завдав йому удар кулаком правої руки у ліву скроню, від якого він похитнувся та почав кликати на допомогу. Зі змісту вироку та ухвали також вбачається, що належну оцінку отримали показання свідка ОСОБА_9 , який також зазначив, що почувши крик, пішов до кабінету головного лісничого, де через відкриті двері побачив як ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_8 , після чого пішов на вулицю за допомогою. Суди, відповідно до мотивувальних частин рішень, взяли до уваги показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які зазначили, що почувши крики, зайшли до кабінету головного лісничого, та ОСОБА_8 , який мав сліди почервоніння на обличчі, повідомив, що ОСОБА_6 його вдарив, тоді як останній заперечував це. Відповідно до показань свідка ОСОБА_13 , прибувши на місце виклику, в кабінеті головного лісничого перебували двоє осіб, при цьому ОСОБА_8 повідомив, що його вдарив ОСОБА_6 , а останній вказав, що це наклеп. Свідок також зазначив, що видимих тілесних ушкоджень на потерпілому він не бачив. Предметом дослідження місцевого суду був висновок судово-медичної експертизи ОСОБА_8 № 607 від 26 серпня 2021 року, відповідно до якого у ОСОБА_8 виявлено струс головного мозку та гематому лівої скроневої ділянки, які відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та які утворилися від дії тупого предмета. При цьому у зв`язку з відсутністю морфологічного опису гематоми в наданій медичній документації неможливо говорити про конкретний час утворення тілесного ушкодження, але не виключається можливість його утворення в строк зазначений у постанові, та за механізму, який описав потерпілий під час слідчого експерименту. Вказаний висновок підтвердила експерт ОСОБА_16 під час її допиту судом першої інстанції, при цьому пояснила причини відсутності можливості встановити точну давність вказаних ушкоджень. Водночас, місцевий суд на підставі аналізу висновку експерта та її пояснень дійшов висновку, що такий висновок узгоджується з показаннями потерпілого та свідків в частині механізму утворення тілесного ушкодження. Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Колегія суддів уважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього. У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності, а зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. З такими висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції, який під час апеляційного розгляду не встановив порушень процесуального закону під час дослідження та оцінки доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими. За викладених місцевим судом у вироку фактичних обставин, аналіз яких міститься також і у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК, а саме як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, є правильною. Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи захисника про те, що судами належним чином не розглянуто цивільний позов потерпілого, враховуючи, що з наведенням конкретних фактів засуджений не погоджувався з достовірністю понесених витрат, та розміром цивільних вимог. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Також, у ч. 5 ст. 128 КПК визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Відповідно до матеріалів кримінального провадження, потерпілим ОСОБА_8 заявлено цивільний позов, у якому він ставив питання про стягнення з ОСОБА_6 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 2561,54 грн, як витрати понесені за лікування, та моральну шкоду у розмірі 20000 грн, яка виражалась у понесеному фізичному болі, нервових розладах, душевних стражданнях, порушенні звичайного укладу життя, приниженні честі, гідності, ділової репутації через незаконні дії обвинуваченого. Як зазначено у ч. 1 ст. 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку. Крім того, відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються серед іншого підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов. Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування. Так, захисник у касаційній скарзі зазначає, що розмір матеріальної шкоди не підтверджується наданими потерпілим доказами, оскільки потерпілим надано листок лікарських призначень, який не містить прізвище лікаря, у чеках вказані препарати, які придбані поза межами строку лікування потерпілого, та препарати, які відсутні у лікарському призначенні, а самі чеки не містять відомостей про платника, що викликає сумнів у придбанні цих препаратів позивачем та їх пов`язаність з його лікуванням. Про вказані обставин наголошував і засуджений ОСОБА_6 під час розгляду кримінального провадження, що підтверджується долученим до матеріалів кримінального провадження відзивом на цивільний позов потерпілого. Однак, як вбачається зі змісту вироку, розглядаючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 , зокрема, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної йому матеріальної шкоди, місцевий суд обмежився лише вказівкою про обґрунтованість позовних вимог потерпілого, проте взагалі не проаналізував доказів, якими обґрунтовано цивільний позов. При цьому, на підставі чого суд першої інстанції дійшов такого висновку, та якими саме критеріями з огляду на конкретні фактичні обставини справи він керувався, мотивувальна частина вироку не містить. Перевіряючи вирок суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою сторони захисту, апеляційний суд дійшов висновку, що під час розгляду цивільного позову, місцевий суд належним чином врахував докази на підтвердження понесених витрат у зв`язку із лікуванням, та відкинув доводи апеляційної скарги захисника в цій частині. Тобто, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника в частині доводів про неправильне вирішення цивільного позову, апеляційний суд ретельно не перевірив зазначені в апеляційній скарзі доводи, не надав на них переконливих відповідей. Отже, суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду апеляційної скарги сторони захисту, при постановленні ухвали не зазначив обґрунтованих мотивів, з яких вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного прозову потерпілого ОСОБА_8 визнав вмотивованим, при цьому не навів норм закону, якими він керувався. Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. На думку колегії суддів, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову не можна визнати законними, обґрунтованими і вмотивованими, оскільки їх постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування таких рішень, та часткового задоволення касаційних вимог захисника. Враховуючи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення цивільного позову підлягають скасуванню, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на доводи захисника про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди та про відсутність доказів на підтвердження її розміру, оскільки такі доводи повинні бути перевірені під час нового судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Отже, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого необхідно звернути увагу на наведене вище та ухвалити законне й обґрунтоване рішення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково. Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року стосовно ОСОБА_6 щодо вирішення цивільного позову скасувати та призначити в цій частині новий розгляд провадження в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції. В іншій частині вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3