Постанова 4824 № 752/4723/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/4723/24 Головуючий у 1 інстанції: Машкевич К.В. провадження №22-ц/824/3030/2025 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 21 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Голуб С.А., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» - Яценко Тетяни Юріївни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У лютому 2024 року позивач ТОВ «Новобудова» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги від липня 2018 року до червня 2023 року у розмірі 5 457, 81 грн, з яких: - 3 827, 82 грн - основного боргу за період часу від 01 липня 2018 року до 01 липня 2019 року; - 1 212, 78 грн - індексу інфляції від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року; - 435, 21 грн - річних від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року. Свої вимоги обгрунтовував тим, що відповідно до рішення правління АТ ХК «Київміськбуд» №164 від 15 липня 2004 та Авізо №246 від 27 квітня 2005 року житловий будинок АДРЕСА_1 передано ТОВ «Новобудова» в експлуатацію та обслуговування. Відповідач є наймачем квартири АДРЕСА_2 в будинку відповідно до ордера №1990 серії Б від 11 березня 2005 року, виданого на підставі Розпорядження №80 Голосіївської районної в м.Києва державної адміністрації від 31 січня 2005 року. Вказував, що відповідач не сплачує за надані йому житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість від 01 липня 2018 року до 01 червня 2023 року у розмірі 5 475, 81 грн. Тому, просив задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість разом з інфляційними збитками та річними в порядку ст. 625 ЦК України. Зазначав, що одночасно з позовом подав заяву про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що товариство уже зверталося до суду у вересні 2019 року про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , однак ухвалою суду від 01 травня 2023 року в задоволенні заяви було відмовлено. В червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Рішенням суду від 17 серпня 2023 року позов був задоволений, однак за заявою відповідача заочне рішення було скасоване, а провадження у справі ухвалою суду від 21 грудня 2023 року було закрите у зв'язку зі смертю боржника на момент звернення товариства до суду. Вважаючи ці підстави достатніми, просив поновити строк для звернення до суду та задовольнити позов. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року в позові відмовлено. В апеляційній скарзі представника ТОВ «Новобудова» - Яценко Т.Ю. з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування скарги вказує, що ОСОБА_1 є спадкоємцем квартири АДРЕСА_3 у будинку з моменту відкриття спадщини, а отже її власником, тому зобов`язаний нести тягар утримання належного йому на праві власності майна, а також майна, що є спільним майном багатоквартирного будинку, в силу статті 13 Конституції України і статей 319, 322, 358, 382 ЦК України, ст.67, 68, 151, 162 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Правовідносини, що склалися між сторонами в частині надання житлово- комунальні послуги в період від 01.07.2018 року до 01.07.2019 року регулюються Законом України від 24.06.2004 року №1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній в період виникнення спірних правовідносин). Вважає за необхідне зазначити, що заборгованість відповідача утворилася за період часу від січня 2018 року до червня 2019 року включно, та з огляду на те, що з даним позовом відносно відповідача - ОСОБА_1 позивач звернувся у лютому 2024 року, останнім було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності, в якому позивач просив суд визнати причини її пропуску поважними з огляду на наступне. У вересні 2019 року позивач - ТОВ «Новобудова» вже зверталося до Голосіївського районного суду міста Києва з приводу спірної квартири АДРЕСА_3 з тим же спірним періодом (від січня 2018 року до червня 2019 року включно) із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожиті нею житлово-комунальні послуги, проте, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва по справі №752/18779/19 від 01.05.2023 року у видачі вищезазначеного судового наказу ТОВ «Новобудова» було відмовлено. У зв`язку з чим, у червні 2023 року позивач ТОВ «Новобудова» звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з приводу спірної квартири АДРЕСА_3 та з тим же спірним періодом (від січня 2018 року до червня 2019 року включно) з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в загальній сумі 5 475,81 грн, а також судовий збір в сумі 2 684 грн. Звертає увагу апеляційного суду, що Голосіївським районним судом м.Києва на підставі наявних у справі доказів було ухвалено заочне рішення від 17.08.2023 року у справі №752/18779/19, відповідно до якого позов ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість по сплаті коштів за спожиті житлово-комунальні послуги (за період від січня 2018 року до червня 2019 року включно) в загальному розмірі 5 475 грн 81 коп., з яких: 3 827 грн 82 коп. - основний борг, 435 грн 21 коп. - три відсотки річних, 1 212 грн 78 коп. - індекс інфляції. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новобудова» судовий збір в сумі 2 684 грн. Однак, 08.09.2023 року ОСОБА_1 , в якості заінтересованої особи в рамках цивільної справи №752/18779/19 ознайомився з матеріалами справи та 12.09.2023 року до Голосіївського районного суду міста Києва від останнього надійшла заява про перегляд заочного рішення суду, оскільки рішення ухвалене відносно особи, яка померла ще до подання позивачем позову до суду. Вказує, що цивільний процес відносно фізичної особи, яка померла, не допускає процесуального правонаступництва, тому на підставі ст.ст.255, 256 ЦПК України ухвалою Голосіївського районного суду м, Києва від 21.12.2023 року провадження по цивільній справі №752/13193/23 за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги закрито. При цьому, ТОВ «Новобудова» не позбавлене можливості пред`явити вимоги до спадкоємців особи, з якою виникли правовідносини в частині надання житлово- комунальних послуг по спірній квартирі АДРЕСА_3 . Зазначає, що інформацію про правонаступника померлої ОСОБА_2 в особі відповідача за даним позовом - ОСОБА_1 , позивач довідався лише в ході перегляду заочного рішення в рамках цивільної справи №752/13193/23. З урахуванням вищезазначеного, вбачається поважність причин пропуску позивачем позовної давності, яку звертаючись з даним позовом відносно відповідача - ОСОБА_1 , позивач - ТОВ «Новобудова» просив поновити у своєму клопотанні про поновлення строку позовної давності з урахуванням вищезазначених обставин. Також вказує, що матеріали даної справи містять докази поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності, і вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував підстав для її поновлення, заявлених стороною позивача при зверненні з даним позовом відносно відповідача - ОСОБА_1 , що слугувало в подальшому відмовою судом першої інстанції у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1., який діє в інтересах ТОВ «Новобудова», зазначає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин термін позовної давності, виходячи з наступного. З розрахунку позивача вбачається, що заборгованість утворилася за період часу від січня 2018 року до червня 2019 року. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом у лютому 2024 року. Позовом охоплюється період часу від січня 2018 року до червня 2019 року. З рахуванням цього суд дійшов правомірного висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду. Вказував, що суд першої інстанції правомірно встановив, що будь-яких доказів поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду не надано, а приведені в позові та заявах з процесуальних питань у порядку ст.174 ЦПК України причини не є поважними, а тому підстави для задоволення вимог позивача відсутні. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду не надано, а приведені в позові та заявах з процесуальних питань у порядку ст.174 ЦПК України причини не є поважними, а тому підстави для задоволення вимог позивача відсутні. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що відповідно до рішення правління АТ ХК «Київміськбуд» №164 від 15 липня 2004 року та Авізо №246 від 27 квітня 2005 року житловий будинок АДРЕСА_1 передано ТОВ «Новобудова» в експлуатацію та обслуговування. Відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 від 15 березня 2007 року по теперішній час. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ордера №1990 серія Б від 11 березня 2005 року, виданого на підставі Розпорядження №80 Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації від 31 січня 2005 року, він був виданий ОСОБА_2 на сім'ю з 3-х осіб: вона, чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , на право заселення в квартиру АДРЕСА_4 . Відповідачем підтверджено при наданні відзиву, що квартира була приватизована ОСОБА_2 в 2006 році. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Відповідач підтвердив, що після смерті власника квартири звернувся у встановлений законом строк із заявою про відкриття спадщини. При цьому зазначив, що станом на березень 2024 року спадщину не прийняв. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до ч.ч.3 та 5 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрований у квартирі з 2007 року. У заяві до суду позивач зазначав, що в строк, встановлений законом, подав заяву про прийняття спадщини. Таким чином, з точки зору закону відповідач є таким, що прийняв спадщину. За ч.1 ст.1297, ст.1299 ЦК України отримання свідоцтва про право на спадщину та проведення його державної реєстрації спадкоємцем, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, є обов`язком спадкоємця. Право власності у спадкоємця на успадковане нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації майна. Таким чином, обов`язок власника квартири, набутої як спадщини, оплачувати житлово-комунальні послуги виникає з моменту прийняття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності. Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15 та від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21. Таким чином відповідач, як власник, зобов'язаний утримувати успадковане ним майно. Правовідносини, які склалися між сторонами, врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Перелік житлово-комунальних послуг визначено статтею 5 Закону. За змістом ч.1 ст.16 Закону надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно. Отже, відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг. Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Відповідно до вимог закону споживачі зобов`язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі, що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, 02 березня 2018 року в справі №915/89/16, 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц / провадження № 14-280цс18/ які, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, мають враховуватися судом. В порушення вимог закону відповідач плату за надані послуги не вносить, що привело до виникнення заборгованості. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так як відповідач не вносить плату за надані послуги, що привело до виникнення заборгованості, суд вірно вважав заявлені позивачем вимоги до відповідача обґрунтованими. Крім того, відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Виходячи з наведеного, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора, передбачене ч.1 ст.509 ЦК України, вимагати сплати грошей за надані послуги. Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За таких обставин суд вважає, що позивач, як власник, зобов'язаний утримувати належне йому майно, а також нести відповідальність за порушення строків внесення платежів за надані послуги, а позивач звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості. Як зазначав суд першої інстанції, з розрахунку позивача вбачається, що заборгованість відповідача утворилася за період від січня 2018 року до червня 2019 року, тобто позивач пропустив строк звернення до суду та дійшов висновку про відмову в позові з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу наданих позивачем послуг за спожиті житлово-комунальні послуги від липня 2018 року до червня 2023 року в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 5 457, 81 грн, з яких: 3 827, 82 грн основного боргу за період часу від 01 липня 2018 року до 01 липня 2019 року; 1 212, 78 грн індексу інфляції від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року; 435, 21 грн річних від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року. Колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції в частині врахування строків позовної давності. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За ст.257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України). Згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжувався. Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Так як від 12 березня 2017 року строк позовної давності продовжений, то борг у період від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року нарахований позивачем в межах строку позовної давності. Позивач подав позов у лютому 2024 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягає до стягнення заборгованість з відповідача на користь позивача за спожиті житлово-комунальні послуги за період від липня 2018 року до червня 2023 року у розмірі 5 457, 81 грн, з яких: - 3 827, 82 грн основного боргу за період часу від 01 липня 2018 року до 01 липня 2019 року; - 1 212, 78 грн індексу інфляції від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року; - 435, 21 грн річних від 01 липня 2018 року до 01 лютого 2022 року. Згідно зі ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн, а при поданні апеляційної скарги 4 542 грн, які підлягають стягненню з відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» - Яценко Тетяни Юріївни задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 10, код ЄДРПОУ 32917247) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період від 01.07.2018 року до 01.06.2023 року у розмірі 5 475 (п`ять тисяч чотириста сімдесят п`ять) гривень 81 коп., з яких: - основний борг за період від 01.07.2018 року до 01.07.2019 року у розмірі 3 827 (три тисячі вісімсот двадцять сім) гривень 82 коп. - 3 % річних від простроченої суми за період від 01.07.2018 року по 01.02.2022 року у розмірі 435 (чотириста тридцять п`ять) гривень 21 коп. - індекс інфляції за період від 01.07.2018 року до 01.02.2022 року у розмірі 1 212 (одна тисяча двісті дванадцять) гривень 78 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 10, код ЄДРПОУ 32917247) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: