Постанова Одеський апеляційний суд № 521/12502/25

Номер провадження: 22-ц/813/5354/26 Справа № 521/12502/25 Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Комлевої О.С., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Ганошенка С.А., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання, встановив: 21.07.2025 року КП «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Мельник Л.В. КП «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» на підставі відповідної ліцензії забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Одесі, у тому числі надає послуги з централізованого опалення у будинку за вказаною адресою. Для проведення розрахунків в КП «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» за вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до вимог законодавства споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку - води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо). Чинне законодавство визначає обов`язок для власника, незалежно від фактичного проживання, сплачувати комунальні послуги на утримання житла. Відповідач, як споживач послуг, зобов`язаний щомісячно вносити плату за надані послуги згідно зі встановленим тарифом, що розраховується на 12 місяців. Проте, відповідач не виконує свої зобов`язання і має заборгованість 48 799,05 грн. за послуги з теплопостачання, та яку у добровільному порядку не сплачує. За таких обставин, позивач просив задовольнити його вимоги. Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21.01.2026 року позов КП «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 48 799,05 грн., а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21.01.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 25.06.2026 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, через відключення електроенергії в приміщенні Одеського апеляційного суду, через перебування суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. на навчанні в НШСУ, а також через знаходження судді Громіка Р.Д. в черговій щорічній відпустці,датою ухвалення цього судового рішення є 25.06.2026 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.03.2026 року (а.с.73), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином (а.с.74-75), що передбачено ст. 130 ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиту послугу, надану позивачем, з централізованого опалення у розмірі 48 799,05 грн., суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог (а.с.56-58). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 з 21.09.2021 року на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2-740, виданим 21.09.2021 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Мельник Л.В. (а.с.10). Спадкодавцем виступає покійний батько відповідача - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За правилами ст.ст. 1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст.1297 ЦК України). Отже, суд першої прийшов до правильного висновку, що прийнявши спадщину, відповідач набув право власності на квартиру, успадкувавши права, а також обов`язки спадкодавця. Таким чином, незалежно від того, чи отримав він свідоцтво про право на спадщину, чи здійснив реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно, відповідач зобов`язаний належним чином його утримувати. За правилами ст. 13 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон ), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону встановлено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону такому праву відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, які їм надавалися. Водночас відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_1 . КП «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ» надає послуги з централізованого опалення у будинку за вказаною адресою. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 322 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. За правилами ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора - вимагати сплату грошей за надані послуги. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі 552/1527/16-ц від 23.05.2018 року. За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з теплопостачання, що надає позивач у житлове приміщення, яке належить відповідачу на праві власності, то споживач ОСОБА_1 був зобов`язаний сплачувати грошові кошти щомісяця за вказані послуги у встановленому розмірі. Таким чином, враховуючи, що внаслідок неналежного виконання оплати за вказані послуги у відповідача виникла заборгованість, яка у добровільному порядку відповідачем сплачена не була та існує на даний час, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки заяві відповідача щодо застосування строків позовної давності. З цього питання колегія суддів зазначає наступне. Позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальними правилами перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Разом з тим, відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені c.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12.03.2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01.07.2023 року. Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, звертаючись з позовом до суду 24.07.2025 року про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії за період з 01.11.2018 року по 01.06.2025 року, позивач звернувся у строк, встановлений законом. Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості за послуги з централізованого опалення будинку, де знаходиться квартира відповідача. Однак, у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не спростовував зазначений розрахунок заборгованості та він дійсним. Крім того, існуюча заборгованість станом на даний час апелянтом не сплачена. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції не було враховано матеріальний стан відповідача, а також те, що заборгованість за постачання теплової енергії до житлового приміщення відповідача перевищує його місячний дохід майже у п`ятнадцять разів, не можуть бути підставою для відмови в позові, так як колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, як вже зазначалось, згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Отже, незадовільний матеріальний стан відповідача не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за зобов`язанням. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що суд першої інстанції не розглянув можливості розстрочки заборгованості. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання встановлені ст. 435 ЦПК України. Проте, з такою заявою ОСОБА_1 до суду не звертався. Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта про те, що судом першої інстанції у резолютивній частині оскаржуваного рішення було помилково зазначено прізвище особи, з якої підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. (а.с.58) та змість вірного « ОСОБА_3 » було помилково зазначено « ОСОБА_4 ». За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення в цій частині змінити та зазначити вірним « ОСОБА_3 » замість невірного « ОСОБА_4 ». В іншій частині рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 26.01.2026 року слід залишити без змін. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Крім того, враховуючи, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості, судові витрати не підлягають розподілу між сторонами. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 січня 2026 рокузмінити. У третьому абзацу резолютивної частини рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 січня 2026 року слова « ОСОБА_5 » замінити словами « ОСОБА_1 ». В іншій частині рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік О.С. Комлева