Постанова Одеський апеляційний суд № 501/5337/23

Номер провадження: 22-ц/813/2003/25 Справа № 501/5337/23 Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., переглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 червня 2024 року по справі за позовом адвоката Дубінчук Жанни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, - в с т а н о в и в: 29 грудня 2023 року адвокат Дубінчук Жанна Михайлівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, у якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 20 000,0 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 та витрати пов`язані зі зверненням до суду, мотивуючи тим, що у них з відповідачем є малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Шлюб між нею (позивачем) та відповідачем розірваний. Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати разом з позивачкою. Відповідач тривалий час працює офіційно моряком в закордонних судноплавних компаніях. Останній час його заробітна плата складала 8 000,0 Євро на місяць. Фактично відповідач у відрядженнях перебував 6 місяців на рік, тобто за рік він заробляв приблизно 48 000,0 Євро, на місяць це 4 000,0 Євро, що по курсу НБ України складає 160 000,0 грн. У зв`язку з війною в Україні відповідач виїхав за межі України, проживає за кордоном, продовжує працювати моряком, ще в травні 2022 року заблокував їй доступ для отримання грошей та жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надав, а тому вона вимушена звернутися до суду із позовною заявою про стягнення аліментів. 05 березня 2024 року адвокат Чумаченко Святослав Олександрович в інтересах відповідача ОСОБА_2 надав суду відзив на позовну заяву в якому вказав, що ОСОБА_2 позов визнає частково в частині стягнення з нього аліментів на утримання доньки у розмірі 3 000,0 грн. Зазначив, що ОСОБА_2 повністю утримував та бажає надалі утримувати доньку. Позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач працює моряком та отримує вказану, в позовній заяві заробітну плату. Позивачкою до суду, разом із позовною заявою, надані копії документів з перекладами на українську мову, які не завірені належним чином. Також спростовуються доводи позивачки, що відповідач не має вад здоров`я, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 16.09.2022 відповідачу поставлений діагноз СКХ з гострими нападами ниркової коліки, конкременти обох нирок, хронічний пієлонефрит, варикоцеле зліва ІІ спутеню. Також позивачкою не доведений заявлений дохід ОСОБА_2 у розмірі 4 000,0 Євро. ОСОБА_2 придбав позивачці автомобіль Мазда, реєстраційний номер НОМЕР_3 та після розірвання шлюбу не ініціював питання про поділ майна подружжя. Також у відповідача на утримання знаходиться матір ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , якій діагностували рак шлунку. Розмір судових витрат у розмірі 7 000,0 грн відповідач не визнає. Складовою витрат послуг адвоката в розрахунку заявлені витрати на відрядження, однак робоче місце адвоката Дубінчук Ж.М., що зазначено в договорі м. Чорноморськ, вул. Праці, 8 оф. 29-а, що територіально знаходиться у 50 метрах від приміщення суду. Також в розрахунку витрат, наданий представником позивачки, вбачаються витрати на копіювання та друк позовної заяви, однак Верховний суд України в постанові від 17.12.2020 у справі №808/1849/18 прийшов до висновку, що не є правничою допомогою набір та друк документів, копіювання додатків, надсилання документів, адже ці дії не вимагають застосування професійних знань адвоката (а.с. 55-84). Позивачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Дубінчук Жанна Михайлівна, в судове засідання не прибули та про причини неявки не повідомили. Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Чумаченко Святослав Олександрович, 03 червня 2024 року через систему «Електронний суд» надав заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги задовольнити частково. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 3 000,0 грн щомісячно, починаючи з 29 грудня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн; стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,0 грн. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає апеляційному перегляду в частинні стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до частин першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей. Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку. У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Згідно частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України). Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У частині 3 статті 181 СК України, в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У частині 1 та 2 статті 182 СК України визначено, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно частин 1 та 2 статті 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Положеннями частини 1 статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком приходиться ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, копією свідоцтва про шлюб (а.с. 7,8). Рішенням Іллічівського міського суду від 30 вересня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний (а.с. 9). Згідно довідки Центру дозвілля для дітей та дорослих «Колорит», ОСОБА_3 дійсно відвідує групу неповного дня у центрі дозвілля для дітей та дорослих «Колорит» з 05 липня 2023 року по теперішній час, розмір оплати складає 2 000 грн за 10 відвідувань (2 600,0 грн щомісячно) (а.с. 11). Представник позивачки в обґрунтування своїх доводів, що відповідач працює моряком в закордонних судно компаніях та отримує заробітну плату у розмірі 4 000,0 Євро на місяць надала копію договору про надання послуг з посередництва у працевлаштування від 02.07.2021, який укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Алто Марин», передаточний напис другого помічника капітана від 28.03.2021, у якому в графі «Підпис» вказано ОСОБА_6 , другий помічник капітана, який покидає свою посаду (а.с. 26-29), лист уповноваженої особи імміграційного органу та органу у справах пропускних пунктів, в якому вказано «ми посилаємося на Вашу заявку №SF202103280082 від 28.03.2021 для моряків/моряка для звільнення з вищезазначеного судна ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 32). Суд відхиляє надані представником позивачки докази на (а.с. 13, 14-33), так як вони не відповідають критеріями письмових доказів, які визначені ст. 95 ЦПК України. Згідно довідки військово-лікарської комісії від 16.09.2022 (а.с. 67) ОСОБА_2 за станом здоров`я не придатний до військової служби. Відповідачу ОСОБА_7 матір`ю приходиться ОСОБА_8 (а.с. 70,73). Згідно медичної довідки (а.с. 75), ОСОБА_4 хворіє на рак та їй встановлена друга група інвалідності (а.с. 79). Враховуючи, що відповідач має захворювання, його матір є особою з інвалідністю другої групи, недоведеність представником позивачки про можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 20 000,0 грн, то суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково та стягненню підлягають аліменти у розмірі 3 000,0 грн. Розподіл судових витрат між сторонами: П. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, від слати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються… позивачі у справа про стягнення аліментів. Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, то він підлягає стягненню в дохід держави з відповідача. Позивачка просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,0 грн. Ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 02 вересня 2023 року між адвокатом Дубінчук Ж.М. та ОСОБА_1 укладено договір №1073 про надання правової допомоги (а.с. 36). Згідно розрахунку витрат на послуги, надані адвокатом (а.с. 35), вартість послуг складається з: консультація адвоката 1 000,0 грн; підготовка до складання позовної заяви 1 000,0 грн; складання позовної заяви 1 000,0 грн; підготовка копій позовної заяви (ксерокопіювання для всіх осіб, що приймають участь у справі, засвідчення копій), передача документів в канцелярію суду 1 000,0 грн; участь адвоката в судових засіданнях у справі (підготовче засідання, судові засідання) 2 000,0 грн, командировочні витрати адвоката 1 000,0 грн. Згідно договору, адвокат Дубінчук Ж.М. здійснює свою професійну діяльність за адресою: м. Чорноморськ, вул. Праці, 8 оф. 29-а, що знаходиться поруч із приміщенням Іллічівського міського суду Одеської області, тобто позивачем не надано доказів того, що адвокат, у зв`язку з розглядом справи, була у відрядженні. Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а, від 18.03.2021 у справі №520/4012/19, від 23.04.2021 у справі №521/15516/19, від 14.06.2021 у справі №826/13244/16). Згідно висновку Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.12.2020 у справі №808/1849/18, де зазначено, що технічне копіювання документів у вигляді поліграфічних послуг, їх завіряння, направлення документів поштою не є різновидом правничої допомоги та не вимагає застосування професійних знань адвоката, тому такі дії не можуть бути віднесені до витрат на правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 року, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 7 000,0 грн не є співмірним, зважаючи, що справа про стягнення аліментів не є складною, підготовче судове засідання у справі не проводилось, доказів на відрядження суду не надано, копіювання та засвідчення копій не відноситься до правової допомоги, то суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають задоволенню частково у розмірі 4 000,0 грн. Проте, колегія суддів не може погодиться з таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, виходячи з наступного. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Колегія суддів вважає, що позивачкою ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дитини, розмір аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має бути визначений у розмірі 20 000 грн щомісяця. Натомість, відповідачем ОСОБА_2 не доведено належним чином заперечення проти позову, а саме, не надано розрахунок свого дійсного щорічного доходу та не надано належних та достовірних доказів того, що у нього немає можливості утримувати доньку у визначеному розмірі. Так, у пункті 17 постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року Верховний Суд України роз`яснив, що «за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживау є, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 74 Закону «Про виконавче провадження», а також у статтях 194 197, 274 СК України». Відповідно до частини 3 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-УІІІ, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, в тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка стверджувала, що відповідач працює моряком в закордонних судноплавних компаніях та отримує заробітну плату у розмірі 4 000,0 Євро на місяць надала копію договору про надання послуг з посередництва у працевлаштування від 02.07.2021, який укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Алто Марин», передаточний напис другого помічника капітана від 28.03.2021, в якому в графі «Підпис» вказано ОСОБА_6 , другий помічник капітана, який покидає свою посаду (а.с. 26-29), лист уповноваженої особи імміграційного органу та органу у справах пропускних пунктів, в якому вказано «ми посилаємося на Вашу заявку №SF202103280082 від 28.03.2021 для моряків/моряка для звільнення з вищезазначеного судна ОСОБА_6 20 вересня 1994 року (а.с. 32). У зв`язку з війною в Україні відповідач виїхав за межі України, проживає за кордоном, продовжує працювати моряком, ще в травні 2022 року заблокував їй доступ для отримання грошей та жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надав, а тому позивачка була вимушена звернутися до суду із позовною заявою про стягнення аліментів. Відхиляючи надані представником позивачки письмові докази на а.с. 13,14-33, суд першої інстанції помилково виходив, що вони не відповідають критеріями письмових доказів, які визначені ст. 95 ЦПК України, оскільки у порушення частини 5 статті 12 ЦПК України не сприяв позивачці в реалізації нею своїх процесуальних прав. До апеляційної скарги позивачка додала належно посвідчені письмові документи, які підтверджують, що відповідач працює моряком в закордонних судноплавних компаніях та отримує заробітну плату у розмірі 4 000,0 Євро на місяць надала копію договору про надання послуг з посередництва у працевлаштування від 02.07.2021, який укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Алто Марин», передаточний напис другого помічника капітана від 28.03.2021, в якому в графі «Підпис» вказано ОСОБА_6 , другий помічник капітана, який покидає свою посаду), лист уповноваженої особи імміграційного органу та органу у справах пропускних пунктів, в якому вказано «ми посилаємося на Вашу заявку №SF202103280082 від 28 березня 2021 року для моряків/моряка для звільнення з вищезазначеного судна ОСОБА_6 20.09.1994 року (а.с. 112-127). В порушення положень статей 10, 81 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 не надав відомості про місце роботи та розрахунок свого дійсного щорічного доходу, що свідчить про недобросовісність відповідача при здійсненні своїх процесуальних та батьківських прав й ухилення від надання належних та достовірних доказів щодо свого доходу, а також не спростував твердження позивачки про те, що він має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному позивачкою розміру. Також відповідачем належним чином не доведено, що його матір, яка проживає у російської федерації, потребує матеріальної допомоги та знаходиться на його утриманні. Сама по собі надана відповідачем довідка військово-лікарської комісії від 16.09.2022 про те, що він за станом здоров`я не придатний до військової служби. (а.с. 67), не свідчить, що він не може працювати моряком. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачкою доведено належним чином, що розмір аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має бути визначений у розмірі 20 000 грн щомісяця У постанові від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 Верховний суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано». Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дитини, розмір аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має бути визначений у розмірі 20 000 грн щомісяця. Колегія суддів вважає, що такий розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам малолітньої дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня його матеріального забезпечення. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що належних та достовірних доказів того, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі не надано. За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачка має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку позивачкою доведено належним чином, що відповідач порушив права малолітньої дитини на необхідний, достойний та достатній рівень її матеріального забезпечення для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право підлягає судовому захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки підлягають задоволенню в повному обсязі. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 181, 182-184 СК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини й ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позову про стягнення аліментів у повному обсязі. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 червня 2024 року в частині стягнення аліментів скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов адвоката Дубінчук Жанни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 20 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду 29 грудня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 17 лютого 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік