Постанова Київський апеляційний суд № 359/8919/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8320/2026 Справа № 359/8919/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року (повний текст рішення складений 24 листопада 2025 року), ухвалене у складі судді Борця Є.О. в м. Бориспіль у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з відповідача ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі по 9500 грн. кожному з дітей щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття. Позов мотивувала тим, що 22 січня 2011 року зареєструвала з відповідачем шлюб, у якому народилося двоє дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя не склалося, тому 01 травня 2025 року нею було подано до суду позов про розірвання шлюбу. На момент подання даного позову сторони проживають разом за адресою АДРЕСА_1 , однак сім`я існує лише формально, діти повністю знаходяться на утриманні матері, належної участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей відповідач не здійснює, прохання позивача з цього приводу ним ігноруються. Починаючи з 12 квітня 2011 року відповідач працює неофіційно та отримує нерегулярний та мінливий дохід. Згідно з витягу ЄДРПОУ, станом на 19 квітня 2025 року відповідач був зареєстрований як ФОП та здійснював і здійснює на сьогоднішній день, але неофіційно, штукатурні та інші, пов`язані з будівництвом, роботи. Оскільки сторони проживають разом, у ОСОБА_1 існує об`єктивна можливість бути обізнаною щодо частини робочих проектів чоловіка, які є доказами здійснення ним підприємницької діяльності та отримання доходу. На момент подання даного позову у власності відповідача находиться наступне майно: земельна ділянка, кадастровий номер 3220886400:04:003:0310 пл. 0,1 га. за адресою Київська область, Бориспільський район, Рогозівська сільська рада, надана для індивідуального садівництва, придбана на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2013 року, загальною вартістю на момент набуття 22000 грн., земельна ділянка, 3220882601:01:017:0132 пл. 0,0525 га. за адресою АДРЕСА_1 , придбана на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2015 року, загальною вартістю на момент набуття 106000 грн., житловий будинок на цій земельній ділянці оціночною вартістю 10 075 730,76 грн., право власності на який було зареєстроване 19 квітня 2025 року, автомобіль Opel Astra д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований 15 грудня 2021 року, ринковою вартістю станом на 30 квітня 2025 року 350000 грн. Таким чином, загальна вартість майна, що було набуте після офіційного припинення діяльності ФОП, складає 10 637 066,76 грн. При підготовці даного позову позивачу стало відомо, що 16 червня 2025 року було виставлено на продаж зазначений будинок оголошеною вартістю 55000 доларів США. Крім того, починаючи з 01 квітня 2015 року відповідач надає в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6824786500:01:005:0016 у Хмельницькій області пл. 1 га, орендарем земельної ділянки є ПрАТ «Зернопродукт МХП», даних щодо розміру орендної плати на землю у позивача немає. Щодо заявленої суми аліментів у розмірі 9500 грн. на кожну дитину, на думку позивача, ця сума є мінімально необхідною задля забезпечення базових потреб дітей у догляді, харчуванні та розвитку, а також повністю можливою до виплат відповідачем, враховуючи майно, що перебуває у власності, а також неофіційний, але достатньо значний дохід. Для прикладу зазначала, що крім витрат на продукти, одяг, взуття, медикаменти, одне додаткове заняття з української мови або математики коштує 300-400 грн./год., харчування в школі - 250 грн./тиждень. Таким чином, звернення до суду про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі 9500 грн. щомісячно для забезпечення життєдіяльності дітей, на думку позивача, є законним та справедливим, та викликано виключно інтересами дітей, яким необхідно розвиватись фізично, інтелектуально та духовно. Повідомляла, що аліменти відповідач нікому не платить, інших неповнолітніх дітей, а також інших осіб на утриманні не має. Позивач є офіційно працевлаштованою та працює у ТОВ «Новус» на посаді оператора з уведення даних ЕОМ. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 3196 грн. на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з дня пред`явлення позову, а саме з 22 липня 2025 року до досягнення дітьми повноліття, в решті позову відмовлено. Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6636 грн., в задоволенні заяви в частини вимоги про стягнення судових витрат в більшому розмірі відмовлено. Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вважала, що судом першої інстанції не досліджено докази, що вказують на наявність факту приховування відповідачем свого реального майнового стану та отримання неофіційного доходу, а саме починаючи з 12 квітня 2011 року (дата припинення діяльності ФОП відповідача) єдиним офіційним доходом відповідача є грошові кошти в сумі 1338,55 грн., які останній отримує щомісяця від здачі в оренду земельної ділянки кадастровий номер 6824786500:01:005:0016 у Хмельницькій області. Посилалась на наявність у відповідача витрат, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, джерело походження яких платником аліментів не доведено, а саме: у 2019 - 2024 роках відповідач витратив на будівництво садового будинку у Київській області, Рогозівська сільська рада, мінімум 40000 євро (1 052 000 грн.), що підтверджено самим відповідачем у долученій разом з відзивом зустрічній позовній заяві по справі № 359/5311/25. У свою чергу позивач заперечує, що відповідачем в процесі будівництва були витрачені кошти, які нібито останній взяв у позику та вважає, що викладені 1 052 000 грн. є такими, що набуті шляхом отримання доходів і належали подружжю на праві спільної сумісної власності; оплата послуг у клініці Slavna загальною сумою 53830 грн.; 15 грудня 2021 року набуто у власність автомобіля Opel Astra, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ринковою вартістю мінімум 251000 грн.; 10 серпня 2015 року набуто у власність земельну ділянку кадастровий номер 3220882601:01:017:0132 загальною вартістю на момент набуття 106000 грн.; 10 серпня 2015 року набуто у власність житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , оціночною вартістю 10 075 730,76 грн.; протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було здійснено витрати на придбання електросамокату вартістю 18799 грн. та телевізору вартістю 16999 грн., докази здійснених витрат надано відповідачем разом із запереченнями 04 листопада 2025 року. Звертала увагу, що на момент подання даної апеляційної скарги відповідач забрав телевізор, а також комп`ютер, який був подарований ним сину в минулому році, а також телевізор, яким сім`я спільно користувалася. На прохання повернути техніку відповідач зазначив, що дружина має оплатити йому витрати, які він поніс, міняючи водяні фільтри, і після цього він поверне те, що забрав. Виснувала, що відповідач має можливість робити коштовні подарунки незалежно від низького офіційного доходу, і що після дарування відповідач по своїй волі забирає ці дарунки, отже придбаває їх для себе, а не для дітей. Звертала увагу на підтвердження відповідача у відзиві на позовну заяву, що він дійсно на даний час офіційно не працевлаштований та періодично має разові підробітки на підставі усних цивільно-правових договорів, що є фактично визнанням факту здійснення останнім підприємницької діяльності без реєстрації з метою приховування реальних доходів. Вважала, що вищенаведене доводить відповідно до ч. 3 ст. 182 СК України, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність без її реєстрації з метою приховування реальних доходів, має витрати, що перевищують його заробіток (дохід) і щодо яких останнім не доведено джерело походження коштів для їх оплати, а отже такі докази мали бути досліджені судом першої інстанції та враховані при ухваленні рішення. В оскаржуваному рішенні суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову у стягненні аліментів у зазначеному в позові розміру з підстави недостатнього офіційного доходу відповідача. Посилалася на ч. 1 ст. 182 СК України, згідно якої при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів та інші обставини, які мають істотне значення. Таким чином, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині неналежного обґрунтування судового рішення, невідповідності мотивувальної частини рішення вимогам ст. 265 ЦПК України. Вказувала, що згідно мотивувальної частини рішення, розмір присуджених на дітей аліментів є достатнім для їх утримання, зокрема для забезпечення їх харчуванням та одягом. Інші витрати, що викликані особливими обставинами, відносяться до додаткових витрат, передбачених ст. 185 СК України, які не входять до складу аліментів та стягуються окремо. Вважала, що судом було неправильно віднесено до додаткових витрат витрати на додаткові заняття у школі, щомісячного харчування для дочки у школі (1200 грн./місяць), сезонні оплати за канцтовари (528 грн. + 8517 грн. + 655 грн. + 223 грн.), планові візити сина до травматолога, оплату нових устілок та їх корекцію (9000 грн.), планові візити до стоматолога, наразі 1925 грн. Лише на купівлю сезонного (осіннього) взуття та одягу для дітей позивачем було витрачено 39413 грн. Усі зазначені витрати, на думку позивача, є типовими, регулярними та передбачуваними потребами кожної дитини, які не можуть бути віднесені до додаткових витрат, а тому мають бути враховані в розмірі аліментів. Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, не спростував, що позивач не несе такі витрати на дітей. Таким чином, вважала, що судом першої інстанції було проігноровано докази понесених необхідних витрат щодо оплати харчування в школі, оновлення сезонного гардеробу та придбання одягу і взуття, купівлі підручників, зошитів та канцтоварів. Крім того, позивач постійно здійснює витрати на повноцінне щоденне харчування вдома, придбаває засоби особистої гігієни, відвозить дітей на оздоровлення і відпочинок, заправляє газовий балон для забезпечення можливості приготувати дітям їжу, купує дрова для обігріву будинку та інші необхідні побутові речі. Вказувала, що присуджений судом першої інстанції розмір аліментів у сумі 3196 грн. в місяць, не забезпечує належний та гармонійний розвиток дітей. Зазначаючи в позові суму 9500 грн. щомісячно, позивач виходила з того, що станом на сьогодні на утримання дітей витрачається близько 40000 грн. щомісяця, при доході матері на двох роботах приблизно 38000 грн. щомісяця. В середньому на продукти харчування витрачається 15000 грн., одяг 14000 грн, не враховуючи інші необхідні витрати. Зважаючи на той факт, що дитина повинна мати можливість повноцінного фізичного, розумового та духовного розвитку, заявлена у позові сума дозволить забезпечити кожній дитині гідний рівень матеріального утримання і не буде надмірним обтяженням для батька. Матеріальне становище батька, його фінансова спроможність, стан здоров`я дозволяють йому виконувати свій обов`язок щодо утримання дітей із розрахунку 9500 грн. щомісяця. Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апелянта фактично зводяться до незгоди із рішенням по суті спору. Натомість доводів із належним їх обґрунтуванням про неправильне застосування норм матеріального права, або порушення судом першої інстанції норм процесуального права, та яких саме, апеляційна скарга не містить. Спростовував доводи позивача, що судом першої інстанції не досліджено докази, що вказують на наявність факту приховування відповідачем свого реального майнового стану та отримання неофіційного доходу, оскільки у рішенні встановлено наявність у відповідача нерухомого та рухомого майна і зроблено висновок, що вказана обставина не є достатньою підставою для збільшення розміру аліментів на утримання кожної дитини до 9500 грн. Як зазначалось представником відповідача у заявах по суті справи, суд враховує майновий стан платника аліментів (заробіток, майно, стан здоров`я) першочергово для визначення спроможності сплачувати певну суму, гарантуючи дитині необхідний рівень життя. В той же час, майновий стан платника аліментів чи його високий дохід не є автоматичною підставою для задоволення надмірних вимог, якщо розмір аліментів не підтверджено доказами розумних потреб дитини. Тобто, якщо позивач заявляє вимогу про стягнення аліментів в загальному розмірі 19000 грн., то в такому випадку позивач має довести не лише те, що платник аліментів фактично може сплачувати таку суму, а й те, що витрати на дітей складають 38000 грн., оскільки обов`язок утримувати дітей рівною мірою стосується обох батьків. Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами, та з урахуванням майнового становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, поведінка позивача є непослідовною, оскільки вона посилається на належність ОСОБА_3 нерухомого та рухомого майна у справі про стягнення аліментів, тоді як у справі про поділ майна вона посилається на те, що нерухоме та рухоме майно перебуває у спільній сумісній власності. В апеляційній скарзі позивач так само зазначає про наявність у позивача витрат на рухоме і нерухоме майно, яке було придбане у шлюбі та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому посилання позивача на витрати, що були здійснені відповідачем під час перебування у шлюбі, не є релевантними на теперішній час, оскільки факт придбання земельної ділянки та житлового будинку у 2015 році, як і купівля авто у 2021 році не доводять наявності доходу та значних витрат відповідача саме станом на 2026 рік. Крім того, заперечення позивача проти наявності спільного боргу подружжя є голослівними та не ґрунтуються на жодних доказах, в той час як відповідачем надано належні письмові докази, що підтверджують наявність відповідного факту. Також у своїй апеляційній скарзі позивачем зазначено про здійснення відповідачем підприємницької діяльності без її реєстрації з метою приховування реальних доходів, однак є незрозумілим, яким чином позивач пов`язує здійснення підприємницької діяльності без її реєстрації з розміром заявлених аліментів. В разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) ФОП, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, розмір аліментів визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Щодо неналежного обґрунтування судового рішення, невідповідності мотивувальної частини рішення вимогам ст. 265 ЦПК України, як ним зазначалось у заявах по суті справи, позивач не надала до суду належних та допустимих доказів того, що на утримання дітей витрачається близько 40000 грн. щомісяця. Заявляючи позовні вимоги про стягнення аліментів в загальному розмірі 19000 грн., позивачем до позовної заяви не було додано взагалі жодних доказів того, що такий розмір аліментів є дійсно необхідним. Лише після подання відповідачем відзиву на позовну заяву, позивачем до відповіді на відзив були подані докази на підтвердження певних витрат. Як зазначає позивач, такі витрати виникли з початком навчального року, тобто вони не є сталими та не підтверджують того, що для забезпечення нормальних умов життя, розвитку та утримання дітей необхідно стягнути з відповідача аліменти в розмірі 19000 грн. Додаючи до відповіді на відзив докази, позивачем не було заявлено відповідного клопотання про поновлення строку для подання таких доказів та не було обґрунтовано поважності причини його пропуску. Також позивачем подано ряд платіжних інструкцій, зокрема про сплату коштів на харчування сина за 2024 - 2025 роки, при цьому у відповіді на відзив позивач зазначає, що в цьому році оплата харчування сину не здійснюється. Таким чином, вказані докази не лише подані з пропуском встановленого процесуального строку, але й не є належними, оскільки не підтверджують того, що для забезпечення нормальних умов життєвого розвитку та утримання сина на даний час необхідно стягувати з відповідача аліменти в розмірі 9500 грн. Також позивачем до відповіді на відзив додані платіжні інструкції за 2025 рік про переказ грошових коштів на користь ОСОБА_6 , деякі з них по декілька разів, які не є належними доказами, оскільки призначення платежу «переказ власних коштів» не є належним доказом, що такі кошти були сплачені за додаткові заняття дітей, і такі докази також подані з порушенням процесуального строку. Навіть припускаючи, що платежі були здійснені за додаткові заняття дітей, докази того, що такі заняття наявні на теперішній час, відсутні, і з розміру платежів також не вбачається, що заявлена сума аліментів є обґрунтованою. Погоджувався з висновками суду першої інстанції, що інші витрати, викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дітей, їх хворобами тощо) відноситься до додаткових витрат, передбачених ст. 185 СК України, які не відносяться до складу аліментів та стягуються окремо. Щодо чеків та квитанцій на придбання шкільного приладдя та одягу, зазначав, що вказані докази також подані з пропуском встановленого строку, і з відповіді на відзив вбачається, що такі витрати не носять систематичного характеру, а здійснюються раз на рік, зокрема перед початком навчального року. Відтак, посилання позивача на те, що судом першої інстанції було проігноровано докази понесених необхідних витрат щодо оплати харчування в школі, оновлення сезонного гардеробу та придбання одягу та взуття, купівлі підручників, зошитів та канцелярії, є безпідставними. Щодо посилання позивача не здійснення нею витрат на повноцінне щоденне харчування вдома, придбання засобів особистої гігієни, оздоровлення та відпочинок дітей, заправку газового балону тощо, вказував, що судове рішення має спиратися виключно на доведені обставини. В даному випадку суд першої інстанції, попри відсутність достатнього заробітку (доходу) платника аліментів, присудив мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, оскільки сам відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав на необхідності присудження саме такого розміру аліментів. На думку відповідача, такий розмір аліментів, враховуючи те, що обов`язок утримувати дітей покладено на обох батьків, а не лише на відповідача, є достатнім для гармонійного розвитку дитини. При цьому твердження позивача в апеляційній скарзі про витрати на дітей близько 40000 грн. щомісяця, в середньому 15000 грн. на продукти харчування, одяг 14000 грн., ґрунтуються виключно на припущеннях. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає. Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що сторонами є батьками неповнолітніх дітей, які проживають з позивачем, а тому позивач має право на стягнення з відповідача аліментів на їх утримання. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 щомісячно отримує заробіток в такому розмірі, який би забезпечив утримання самого відповідача після стягнення аліментів у заявленому до стягнення розмірі, вважав, що належить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання кожної дитини в розмірі 3196 грн., тобто у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Оскільки участь батьків в утриманні дітей є рівною, розмір щомісячного утримання кожної дитини становитиме 6392 грн., що є достатнім для утримання дітей. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, укладеному 22 січня 2011 року, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського РУЮ у м. Києві (а. с. 12 т. 1), та є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13 т. 1) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 14 т. 1). Згідно довідки Опендатабот, ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа підприємець з 23 грудня 2008 року по 12 квітня 2011 року, здійснюючи такі види діяльності: штукатурні роботи (основний вид діяльності), додаткові (столярні та теслярські роботи, інші роботи з завершення будівництва, малярні роботи та скління, покриття підлог та облицювання стін) (а. с. 43 т. 1). Згідно довідки ТОВ «Новус Україна» від 16 червня 2025 року, ОСОБА_1 дійсно працює в ТОВ «Новус Україна» з 11 жовтня 2023 року на посаді «оператор з уведення даних ЕОМ (ОМ)» по теперішній час (а. с. 44 т. 1). Під час перебування в шлюбі із ОСОБА_1 . ОСОБА_3 придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2013 року ОСОБА_3 придбано земельну ділянку з кадастровим номером 3220886400:04:003:0310 пл. 0,1 га. за адресою Київська область, Бориспільський район, Рогозівська сільська рада, надану для індивідуального садівництва, придбана загальною вартістю на момент набуття 22000 грн. (а. с. 27 - 30, 35 т. 1); на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2015 року ОСОБА_3 придбано земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:017:0132 пл. 0,0525 га. за адресою АДРЕСА_2 , що також підтверджується витягом з Реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 31 - 33, 37 т. 1); 25 березня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 34 т. 1), згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, яка є додатком 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, вартість житлового будинку за вказаною адресою становить 10 075 730,76 грн. станом на 26 квітня 2025 року (а. с. 40 - 41 т. 1). 15 грудня 2021 року на ім`я ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 було зареєстровано автомобіль Opel Astra (а. с. 165 т. 1). Згідно висновку Українського центру експертизи та оцінки від 26 вересня 2025 року, ринкова вартість даного транспортного засобу станом на дату проведення експертизи складає 251685 грн. (а. с. 163 т. 1). В матеріалах справи наявна копія витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 квітня 2019 року, згідно якої ПрАТ «Зернопродукт МХП» є орендарем належно ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 6824786500:01:005:0016 у Хмельницькій області (а. с. 36 т. 1). Згідно договору оренди землі № 917 від 01 квітня 2019 року, укладеного ОСОБА_3 із ПрАТ «Зернопродукт МХП», орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 1338,55 грн., строк дії договору 10 років (а. с. 85 т. 1), згідно додаткової угоди від 23 травня 2023 року, сторони дійшли згоди збільшити термін дії договору та права оренди земельної ділянки до 01 квітня 2030 року (а. с. 93 т. 1). Разом із позовом ОСОБА_1 надано копії рукописних записів, вказаних нею як особисті записи відповідача щодо здійснення ним підприємницької діяльності (а. с. 15 - 23 т. 1). Відповідачем надано копію договору позики грошових коштів, укладеного 15 грудня 2019 року, за змістом якого ним отримано грошові кошти для фінансування витрат позичальника для будівництва житлового будинку на земельній ділянці в с. Рогозів, в сумі 40000 євро, що еквівалентно 1 052 000 грн., зі строком повернення 06 грудня 2026 року з можливістю пролонгації строку (а. с. 117 т. 1). На а. с. 24 - 26 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту оголошень щодо продажу житлового будинку у с. Рогозів. На а. с. 119 - 124 т. 1 знаходиться копія позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, у якій, зокрема, ОСОБА_1 в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, просила поділити земельну ділянку з кадастровим номером 3220886400:04:003:0310 пл. 0,1 га. за адресою Київська область, Бориспільський район, Рогозівська сільська рада, надану для індивідуального садівництва, земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:017:0132 пл. 0,0525 га. за адресою АДРЕСА_1 , житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 , автомобіль Opel Astra, зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 15 грудня 2021 року. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2025 року у справі № 359/5311/27 накладено арешт на вищезазначене майно в порядку забезпечення позову у справі № 359/5311/25 (а. с. 125 - 128 т. 1). На а. с. 166 - 171, 185, 188 т. 1 знаходяться копії платіжних інструкцій, згідно яких ОСОБА_1 було перераховано на користь Гнідинського ліцею імені Петра Яцика грошові кошти з призначенням оплата за харчування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за окремі місяці 2024 - 2025 років (1200 грн. від 13 вересня 2025 року, 200 грн. від 03 листопада 2024 року, 500 грн. від 10 листопада 2024 року, 600 грн. від 12 січня 2025 року, 800 грн. від 01 грудня 2024 року, 800 грн. від 04 лютого 2025 року, 302,97 грн. від 07 червня 2025 року). Також позивачем надано копії чеків на придбання шкільних канцтоварів та одягу (а. с. 172 - 175, 179 - 184 т. 1), копії актів приймання-передачі наданих медичних послуг (а. с. 176 - 178 т. 1), копії платіжних інструкцій, згідно яких ОСОБА_1 здійснено переказ власних коштів на користь ОСОБА_6 з призначенням платежу «переказ власних коштів» (а. с. 186 - 187, 189 - 198 т. 1): на суму 300 грн. від 23 листопада 2024 року, 600 грн. від 12 січня 2025 року, 400 грн. від 18 січня 2025 року, 800 грн. від 04 лютого 2025 року, 400 грн. від 12 квітня 2025 року, 500 грн. від 18 квітня 2025 року, 300 грн. від 26 квітня 2025 року, 300 грн. від 03 травня 2025 року, 300 грн. від 17 травня 2025 року. Відповідачем надано копії актів виконаних робіт (надання послуг) щодо оплати ним стоматологічних медичних послуг, наданих дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_4 у ТОВ «Медична клініка «Славна», за вересень 2025 року, на загальну суму 53830 грн. (а. с. 131 - 151 т. 1). Також відповідачем надано копію видаткової накладної від 07 жовтня 2025 року та копію гарантійного талону на підтвердження придбання для сина самоката KUGOO Kirin M4 PRO вартістю 18799 грн. (а. с. 215 т. 1) та копію фіскального чеку від 15 жовтня 2025 року на підтвердження придбання телевізора Xiaomi TV A55 2026 із кріпленням, загальною вартістю 17848 грн., для дочки (а. с. 218 т. 1). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Положеннями ст. 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відтак, встановивши, що відповідач ОСОБА_3 є батьком неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на утриманні матері ОСОБА_1 , а тому вона має право на стягнення з відповідача аліментів на їх утримання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дітей. При визначенні розміру аліментів у розмірі 3196 грн. на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, судом першої інстанції враховано матеріальне становище платника аліментів. Також суд першої інстанції зазначив, що участь кожного з батьків на утримання дітей є рівною, тому розмір щомісячного утримання кожної дитини становитиме 6392 грн., що є достатнім для утримання дітей. Інші витрати, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дітей, їх хворобами тощо), відносяться до додаткових витрат, передбачених ст. 185 СК України, які не входять до складу аліментів та стягуються окремо. Судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів враховано, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на утримання дитини від 6 до 18 років встановлено у розмірі 3196 грн., і що відповідач не заперечує проти стягнення з нього аліментів у такому розмірі. Отже, розмір аліментів визначено судом першої інстанції саме на рівні мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину, встановленого законом, який може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 ст. 182 СК України), в зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було проігноровано докази понесених необхідних витрат щодо оплати харчування в школі, оновлення сезонного гардеробу та придбання одягу і взуття, купівлі підручників, зошитів та канцтоварів, здійснення позивачем витрат на повноцінне щоденне харчування вдома, придбання засобів особистої гігієни, на оздоровлення і відпочинок дітей, заправку газового балону для забезпечення можливості приготувати дітям їжу, придбання дров для обігріву будинку та інших необхідних побутових речей. Апеляційний суд погоджується з таким розміром аліментів, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, оскільки він дорівнює встановленому законом мінімальному рекомендованому розміру аліментів, при обрахуванні якого законодавцем враховано рівень потреб та витрат на утримання саме дитини від 6 до 18 років, та який відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом було неправильно віднесено до додаткових витрат планові візити сина до травматолога, оплату нових устілок та їх корекцію (9000 грн.), планові візити до стоматолога, з огляду на те, що як вірно зазначив суд першої інстанції, витрати, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дітей, їх хворобами тощо), відносяться до додаткових витрат, передбачених ст.185 СК України, які не входять до складу аліментів та стягуються окремо. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що матеріальне становище батька, його фінансова спроможність, стан здоров`я дозволяють йому виконувати свій обов`язок щодо утримання дітей із розрахунку 9500 грн. щомісяця, апеляційний суд враховує, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання - створення належних умов для гармонійного розвитку дитини. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір аліментів, визначений судом першої інстанції, є достатнім і співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання. Доводи апеляційної скарги, що станом на сьогодні на утримання дітей витрачається близько 40000 грн. щомісяця, при доході матері на двох роботах приблизно 38000 грн. щомісяця, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки позивачем не обґрунтовано, яким чином вона витрачає кошти на утримання дітей у розмірі більшому, ніж становить її щомісячний дохід. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував наявність у відповідача витрат, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, джерело походження яких платником аліментів не доведено, а саме: у 2019 - 2024 роках відповідач витратив на будівництво садового будинку у Київській області, Рогозівська сільська рада, мінімум 40000 євро (1 052 000 грн.), оплату відповідачем наданих дітям стоматологічних послуг у клініці Slavna загальною сумою 53830 грн.; 15 грудня 2021 року придбав автомобіль Opel Astra ринковою вартістю мінімум 251000 грн.; 10 серпня 2015 року набуто у власність земельну ділянку кадастровий номер 3220882601:01:017:0132 загальною вартістю на момент набуття 106000 грн.; 10 серпня 2015 року набуття у власність житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , оціночною вартістю 10 075 730,76 грн.; протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було здійснено витрат на придбання електросамокату вартістю 18799 грн. та телевізору вартістю 16999 грн., враховуючи наступне. Так, суд першої інстанції дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов висновку, що наявність зареєстрованого за відповідачем права власності на рухоме та нерухоме майно не є достатньою підставою для збільшення розміру аліментів на утримання кожної дитини до 9500 грн. Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що в провадженні Бориспільського міськрайонного суду перебуває інша цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання обох земельних ділянок, житлового будинку та транспортного засобу спільною сумісною власністю сторін, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у вказаних об`єктах нерухомого майна та стягнення на її користь грошової компенсації вартості 1/2 частки в транспортному засобі, і ця обставина свідчить про непослідовну процесуальну поведінку ОСОБА_1 , яка одночасно посилається на належність ОСОБА_3 нерухомого та рухомого майна у справі про стягнення аліментів, тоді як в справі про поділ майна подружжя вона посилається на те, що нерухоме та рухоме майно перебуває у спільній сумісній власності. Крім того, здійснення відповідачем витрат, на які посилається позивач (придбання коштовних подарунків дітям, оплата послуг стоматологічної клініки) не є систематичним, а тому вірними є висновки суду першої інстанції, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 щомісячно отримує заробіток в такому розмірі, який би забезпечив утримання самого відповідача після стягнення аліментів у вказаному розмірі. Апеляційний суд погоджується з такими висновками і додатково зазначає, що вищезазначені витрати, на які позивач вказує як здійснені без доведення відповідачем джерела походження коштів для їх оплати, також здійснені ОСОБА_3 у період перебування його у шлюбі із ОСОБА_1 , який станом на час ухвалення рішення не було розірвано, обставин припинення ведення сторонами спільного господарства не встановлено, а отже вважаються такими, що здійснені за спільні кошти подружжя. Доводи апеляційної скарги, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність без її реєстрації з метою приховування реальних доходів, не підтверджені належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом. Наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції про достатність розміру аліментів у щомісячній сумі 3196 грн. на кожну дитину, не містять достатньо обґрунтованих доводів, які обставини, на думку позивача, не були враховані судом при визначенні розміру аліментів, а тому не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд також приймає до уваги, що позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на дітей в порядку ст. 185 СК України, а також про зміну розміру аліментів з підстав, передбачених ст. 192 СК України, у разі зміни матеріального або сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині неналежного обґрунтування судового рішення, невідповідності мотивувальної частини рішення вимогам ст. 265 ЦПК України, виходячи з наступного. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції по суті спору. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.