Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10109/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10109/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Файдюка В.В., Суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі Масловській К.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (далі - відповідач), в якому просила про визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листом № 09-05/7531 від 20.05.2024 у видачі позивачу посвідчення члена сім`ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'' та визнати протиправним рішення відповідача №09-11/276 від 20.05.2024 про відмову в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 ; зобов`язання відповідача надати позивачу статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та зобов`язати видати позивачу посвідчення ''Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни'', як особі, на яку поширюється дія Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту''. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни та помер від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Отже позивач будучи членом сім`ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, смерть якого настала у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби вважається особою, на яку поширюється чинність Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року даний адміністративний позов - задоволено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та одержаного в період проходження військової служби. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування скарги відповідачем зазначено, що надання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни, захворювання якого пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не передбачено ч.1 ст.10 Закону №3551. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.02.2024 (а.с.11). Чоловік позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 07.02.2024 (а.с.12). Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 24.04.2024 № 11471 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС (а.с.14). Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 був особою з інвалідністю 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с.13). Позивач звернулася до відповідача із заявою про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, проте рішенням №09-11/276 від 20.05.2024 позивачу відмовлено у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни (а.с.10). У листі від 20.05.2024 №09-05/7531 відповідач зазначив, що надання статусу членам сім`ї померлого ветерана війни, захворювання якого, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не передбачено ч. 1 ст. 10 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відповідно немає законних підстав щодо видачі позивачу посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» (а.с.9). Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ). За приписами статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Згідно пунктів 1, 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-рп/2004 за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (частина перша статті 4). Розділ II цього Закону визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці та особи вільнонайманого складу військових формувань, працівники правоохоронних органів, які безпосередньо брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань усіх видів і родів військ діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 24.04.2024 № 11471 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС (а.с.14). Так, 31 травня 2024 року позивачу видане посвідчення як дружині померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою та згідно якого на неї розповсюджуються пільги передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.15). За змістом пункту 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Як встановлено судом, ОСОБА_2 був ветераном війни в розумінні статті 4 Закону №3551-XІІ, так як за життя став особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. У відповідності до пункту 2 статті 10 Закону №3551-XІІ до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю. Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого", а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України". Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого", "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та одержаного в період проходження військової служби. Водночас, в силу абзацу 8 пункту 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Оскільки ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим, ОСОБА_2 , який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 09.12.2019 відносився до осіб з інвалідністю внаслідок війни, то суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач у відповідності до вимог статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні заяви позивача. Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №09-11/276 від 20.05.2024 про відмову в наданні позивачу статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни; зобов`язання відповідача надати позивачу статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни у відповідності до статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати позивачу відповідне посвідчення. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2025 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев