Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/3426/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3426/24 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д. К. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденка О.С. щодо не направлення копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.10.2023 р. у виконавчому провадженні №71972384. Визнано протиправною бездіяльність, старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконаних рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Пхіденка О.С. щодо не направлення копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.10.2023 р. у виконавчому провадженні №71972514. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Позивачем до канцелярії суду першої інстанції подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року задоволено заяву позивача про ухвалення додаткового рішення. Прийнято у справі додаткове рішення, яким стягнуто з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3111 (три тисячі) гривень 00 копійок. Не погоджуючись із зазначеним додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції принципу рівності сторін, оскільки не мав права самостійно вирішувати питання про зменшення витрат на правову допомогу, а тому просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення з відповідача понесених судових витрат по сплаті послуг на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., задовольнивши таким чином повністю заяву про відшкодування судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у суду першої інстанції не було законних підстав зменшувати заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Зазначив, що судом не було враховано правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, яка вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Суд першої інстанції, враховуючи надані стороною позивача докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката, зміст і обсяг наданих матеріалів до суду прийшов до висновку про обґрунтовану необхідність зменшення розміру таких витрат до 3000 грн., з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката. При цьому також вказав, що витрати у сумі 111грн. пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій (направленням процесуальних документів сторонам у справі та до суду), а тому є судовими витратами в розумінні ч.1 ст.138 КАС України та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Надаючи оцінку доказам підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Так, відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18. Дослідивши вищезазначену заяву, колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказана позиція узгоджується з позицією, викладено у постанові Верховного Суду по справі № 520/7431/19. Так, в даному випадку, на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, було надано до суду такі документи: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №08-01 від 08.01.2024 року, акт надання-приймання юридичних послуг від 10.07.2024 р. за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги №08-01 від 08.01.2024 року, на суму 5000,00 грн. Згідно акту адвокатом надано, а клієнтом - прийнято правову допомогу зі складання адміністративного позову 3000 грн., складання заяви із процесуальних питань 1000 грн., складання заяви про відшкодування судових витрат та додаткове рішення 1000 грн Тобто позивачем понесено витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. У справі № 640/18402/19 (постанова від 28 грудня 2020 року) Верховний Суд дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21 Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Разом з тим у статті 134 КАС України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України). Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 134, 139 КАС), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 134,139 КАС України. Так відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); - при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); - суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів вважає розмір витрат на правову допомогу заявлений позивачем у розмірі 5000,00 грн. не є співмірним, оскільки дана адміністративна справи є справою незначної складності, а розгляд справи відбувся у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, позовна заява складаються з реквізитів позивача та відповідача, прохальна частина, перелік документів та доказів, що подаються до заяви, виклад обставин справи та нормативно-правове регулювання, зокрема щодо строків та загальний її обсяг 7 сторінок. Як вже зазначалося, згідно з вимогами частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру таких витрат. У свою чергу, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав клопотання про зменшення розміру таких витрат, а також доказів, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 26.12.2023 року у справі № 380/6904/23. Також, судом касаційної інстанції, зокрема у постанові від 30.07.2021 року у справі № 560/5990/21 встановлено право іншої сторони подати відповідні заперечення та можливість суду встановити співмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу. В свою чергу, відповідачем до суду не надано будь-яких клопотань або заяв щодо зменшення витрат на правову допомогу або їх неспівмірності, а суд з урахуванням обов`язку надання оцінки доказам поданим стороною та критеріям співмірності, вважає, що вимоги про стягнення 5000, 00 витрат на правову допомогу не є співмірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому приходить до висновку, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду справи в суді першої інстанції є 3000 грн., що вірно зазначено судом першої інстанції. При цьому, суд першої інстанції також правомірно зазначив, що витрати у сумі 111 грн. пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій (направленням процесуальних документів сторонам у справі та до суду), а тому є судовими витратами в розумінні ч.1 ст.138 КАС України та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг, за надання правової допомоги під час розгляду справи у суді першої інстанції та в даному випадку часткове задоволення позовних вимог доводить протиправність дій відповідача, а отже порушення прав позивача, захист яких останнім отримано за допомогою адвоката, то такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 3111,00 грн. Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин, оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено та підписано 04 лютого 2025 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова