Постанова Одеський апеляційний суд № 947/8342/24

Номер провадження: 22-ц/813/2375/25 Справа № 947/8342/24 Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Коновалової В.А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Гниличенко М.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в с т а н о в и в: У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, який мотивував тим, що позивач є власником автомобіля «NISSAN TEANA», державний номер НОМЕР_1 . 06 жовтня 2023 року о 10:10 год., в м. Одеса по вул. Інглезі, біля будинку № 2, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «BMW», номерний знак НОМЕР_2 , на регульованому перехресті з вул. Академіка Корольова в м. Одесі, при повороті ліворуч на вул. Інглезі, не надала переваги у русі зустрічному транспортному засобу, внаслідок чого допустила зіткнення з автомобілем марки «NISSAN TEANA», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , чим порушила п. 16.6 «Правил дорожнього руху» України. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2023 року ОСОБА_2 було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ОСОБА_2 була застрахованною у Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», яке на підставі заяви ОСОБА_1 сплатила йому страхове відшкодування в сумі 89770,38 грн (з врахуванням франшизи). Страхове відшкодування не покрило в повному обсязі завдані матеріальні збитки власнику транспортного засобу в зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «NISSAN TEANA», номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , внаслідок ДТП 06 жовтня 2023 року складає 224391,77 грн, сума фактичних завданих збитків складає 127431,80 грн. На обґрунтування позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що моральна шкода полягає у пережитому у ДТП переляку, нервовому стресі, переживання за стан здоров`я дружини, яка перебувала на передньому пасажирському сидінні автомобіля під час ДТП, погіршення технічного і естетичного стану автомобіля, неможливістю відремонтувати автомобіль за рахунок власних коштів, оскільки єдиним джерелом доходу позивача є пенсія, неможливості користування автомобілем чотири місяці та 23 дні. Тому із посиланням як на правове обґрунтування вимог ст. 1166, 1187, 23 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою матеріальної шкоди - 37661,42 грн, моральну шкоди в розмірі 20000 грн, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрати на оплату здійснення експертного транспортно-товарознавчого дослідження в загальній сумі 5211,20 грн. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду в розмірі 37661,42 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на оплату здійснення експертного транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 4000,00 грн., загалом 44083,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати частково оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення частини позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. В іншій частині рішення суду залишити без змін та стягнути судові втрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 3633,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн. Доводами апеляційної скарги є те, що відповідачка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, не мала можливості захистити свої права, судом першої інстанції, в порушення вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, проголошено рішення без вказівки на те, що воно є заочним, хоча за обставин справи суд мав ухвалити саме заочне рішення. Отже, порушено вимоги щодо форми судового рішення. Щодо стягнення з відповідачки матеріальної шкоди в розмірі 37661,42 грн, зазначає, що відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 214713785 від 20 травня 2023 року ОСОБА_2 , який діяв на дату ДТП, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, складає 160 000 грн. Отже, ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки саме страховик Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» є належним відповідачем у даній справі, бо цивільно-правова відповідальність відповідачки за ДТП від 06 жовтня 2023 року застрахована в межах 160000 грн і позовні вимоги не перевищують цієї суми, тому суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позовні вимоги заявлені до особи, яка є неналежним відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що обґрунтування відповідачки щодо неналежного відповідача є необґрунтованими, оскільки максимальні межі страхової суми у розмірі 160000 грн не можуть застосовуватись до суми різниці, адже вартість матеріального збитку страховою компанією була перерахована з огляду на розрахунки, визначені умовами договору та вимогами спеціальних методик товарознавчих експертиз, дорівнювали сумі 89770,38 грн. Вартість відновлювальних робіт дорівнювала 127431,80 грн. Отже різниця між цими сумами складає 37661,72 грн, яка згідно ст. 1194 ЦК України підлягає стягненню з відповідачки. Щодо вартості правової допомоги, вважає, що заявлена сума у розмірі 8000 грн є непомірно великою та не відповідає обсягу роботи, яка здійснена під час апеляційного оскарження. Також просить стягнути з ОСОБА_2 судові витрати здійсненні позивачем за складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 3000 грн. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині щодо задоволених вимог про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 37661,42 грн, витрат по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на оплату здійснення експертного транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 4000,00 грн та моральної шкоди в розмірі 5000 грн. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми). Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. За змістом статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а за шкоду, завдану в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Згідно із статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20))». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності». Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Крім того, згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Згідно зі ст.. 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Судом встановлено, що 06 жовтня 2023 року о 10:10 год., в м. Одеса по вул. Інглезі, біля будинку № 2, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «BMW», номерний знак НОМЕР_2 , на регульованому перехресті з вул. Академіка Корольова в м. Одесі, при повороті ліворуч на вул. Інглезі, не надала переваги у русі зустрічному транспортному засобу, внаслідок чого допустила зіткнення з автомобілем марки «NISSAN TEANA», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , чим порушила п. 16.6. «Правил дорожнього руху» України. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2023 року ОСОБА_2 було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень та стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на перше січня 2023 року, що складає 536,80 грн (а.с. 14). Вказана постанова набрала законної сили 07 листопада 2023 року. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ФОП ОСОБА_4 з проханням провести транспортно-товарознавче дослідження за фактом ДТП, на вирішення дослідження поставлене питання: яка вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «NISSAN TEANA», номерний знак НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 06.10.2023 року? Проведення експертного дослідження було доручено судовому експерту ОСОБА_4 , який має повну вищу освіту за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство», та здобув кваліфікацію інженера-механіка, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 55-21/П, видане 05 жовтня 2021 року, строк дії свідоцтва до 05 жовтня 2024 року, стаж експертної роботи з 2021 року. Експертний /технічний/ огляд пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП від 06 жовтня 2023 року було представлено до експертного огляду у незмінному стані після ДТП. Відповідно висновку експерта № 46-23В експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу «NISSAN TEANA», реєстраційний номер НОМЕР_1 від 30 листопада 2023 року, вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «NISSAN TEANA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулася 06.10.2023 року, визначається рівною 92653,91 грн. До висновку судового експерта було надано розрахунок ремонтної калькуляції від 30 листопада 2023 року, з якої вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «NISSAN TEANA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулася 06 жовтня 2023 року, становить 224391,77 грн, строк експлуатації досліджуваного КТЗ становить 15,25 років, отже, на підставі проведеного експертного огляду величина ВТВ КТЗ не нараховується (а.с. 28, 31). Згідно рахунку-фактури 45 від 22 листопада 2023 року за виготовлення висновку експерта позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок банка отримувача АТ КБ Приватбанк ФОП Вєлков В.М. 4000 грн (а.с. 49). У подальшому з метою проведення відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля, ОСОБА_1 звернувся до Автоцентра Маршал ФОП ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно Акту виконаних робіт № НС-00000006 від 29 лютого 2024 року вартість відновлювальних робіт разом з запчастинами становить 127431,80 грн (а.с. 50). Цивільна відповідальність водія ОСОБА_2 , яка керувала автомобілем «BMW», номерний знак НОМЕР_2 , в момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО». 16 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» та просив здійснити належне відшкодування шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_5 . Згідно Cтрахового акту № 2336844-1 від 17 січня 2024 року, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» виплатило безготівковою формою оплати на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 89770,38 грн (а.с. 56). Спірні правовідносини в наведеній частині виникли між сторонами з приводу відшкодування відповідачкою як винуватцем ДТП, відповідальність якої була застрахована, завданих позивачу як власнику пошкодженого в ДТП транспортного засобу у повному обсязі за мінусом страхового відшкодування, здійсненого страховою компанією, а також моральної шкоди, якої позивач зазнав через протиправну поведінку винуватця ДТП. Задовольняючи повністю позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 37661,42 грн, суд виходив із вимог ст. 1194 ЦК України та обов`язку відповідача як особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Колегія суддів погоджує такий висновок суду, який не спростовує помилковій довід апеляційної скарги про те, що згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 214713785 від 20.05.2023 ОСОБА_2 , який діяв станом на час ДТП, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 160000 грн. Так, згідно ст. 9.1. Закону Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.\Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV). Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17 та від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц. Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження № 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22). У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди не звернули уваги, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)». У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Відповідно Акту виконаних робіт № НС-00000006 від 29.02.2024 року вартість відновлювальних робіт разом з запчастинами становить 127431,80 грн, що по вартості менше, чим зазначено експертом в ремонтної калькуляції 224391,77 грн. Згідно Cтрахового акту № 2336844-1 від 17.01.2024 року, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» виплатило безготівковою формою оплати на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 89770,38 грн. Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідачки, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, який вірно визначено судом, як і особу, винну відшкодувати завдані збитки у повному розмірі. Помилкове ототожнення заявницею понять «страхове відшкодування» та «вартість матеріального збитку» призвело до помилковості вказаних доводів апеляційної скарги. Спеціальним Законом передбачено, що шкода має бути оцінена у порядку та в спосіб, який передбачено Законом. В той час Страховик не відшкодовує потерпілій особі вартість відновлювального ремонту на підставі наданих потерпілою особою актів виконаних робіт, рахунків тощо оскільки до обов`язку страховика входить здійснити виплату страхового відшкодування, розмір якого повинен бути розрахований виключно відповідно до ст. 22, 29, 34, 36 Закону. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди у межах суми страхового відшкодування, проте зобов`язання Страховика обмежене сумою страхового відшкодування, а не страховою сумою (лімітом відповідальності). В даному випадку, необхідно розмежовувати поняття "страхова сума" (ліміт відповідальності Страховика) та страхове відшкодування (страхова виплата). Згідно ст. 1 Закону України "Про страхування" страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування та/або законодавства зобов`язаний провести страхову виплату в разі настання страхового випадку; страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства. Таким чином, при настанні страхового випадку, Страховик у межах (тобто у розмірі, що не перевищує страхову суму) страхової суми сплачує страхове відшкодування, однак його розмір розраховується відповідно до Закону, полісу. Отже, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, при розрахунку його розміру Страховик керується спеціальним законом, отже обсяг відповідальності Страховика, в даному випадку, є обмеженим та становить розмір відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону. Що стосується доводів апеляційної скарги про охоплення лімітом страхового відшкодування стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн і неможливість відповідача відповідати за пред`явленим позовом в наведеній частині, то таке не узгоджується із вимогами ст. 23-1, 26-1 Закону № 1961-IV, якими як спеціальним законом встановлено відшкодування моральної шкоди лише, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та зі смертю потерпілого. Натомість, в даному випадку вказані обставини відсутні, і потерпілий обґрунтовує свої моральні страждання пошкодженням вартісного майна (автомобіля), неможливістю ним користуватися та докладати значних зусиль для відновлення попереднього стану. З урахуванням наведених обставин та обставин справи в цілому судом вірно визначено розмір такої шкоди 5000 грн, і підстави для зміни такого розміру, а також стягнення її зі страхової компанії відсутні. Отже, відповідач є належним відповідачем в наведеній частині як особа, що має відповідати за пред`явленими вимогами. Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд справи без участі відповідача, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 3, 4, 7 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2024 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено судове засідання на 29 травня 2024 року. На запит суду відділом адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області надано інформацію, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Судом за вказаною адресою надсилались ОСОБА_2 зазначена ухвала суду та судова повістка про виклик до суду на 12-20 год 29 травня 2024 року, поштове відправлення повернулося на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» , що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 76-77 ), розгляд справи відкладено на 27 червня 2024 року о 14-30 год. 27 червня 2024 року розгляд справи відкладено на 17 липня 2024 року 10-30 год, у зв`язку з поверненням поштового відправлення на імя ОСОБА_2 на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Про розгляд справи на 17 липня 2024 року відповідачка повідомлялась за зареєстрованою адресою, однак судова повістка повернулась до суду без вручення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 85-87). Отже, відповідно до вимог п. 4 ч. 8 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідачку слід вважати належно повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, а її довід про неповідомлення судом про розгляд справи, не ґрунтується на матеріалах справи. Оскільки відповідачка вважається належно повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, то її довід про неповідомлення судом про таке, спростовується матеріалами справи і підстави для безумовного скасування судового рішення через вказане порушення судом норм процесуального права, якщо учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України), по справі відсутні. На вказане не впливає те, що згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), оскільки таке порушення не зазначено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України як обов`язкова підстава для скасування судового рішення суду першої інстанції. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Щодо клопотання позивача про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат за складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 3000 грн, то таке є помилковим. Як вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2024 року позивачем ОСОБА_1 особисто через підсистему Електронний суд подано відзив на апеляційну скаргу. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Апеляційний суд зазначає, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога має надаватися саме адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням. Матеріали справи не містять належних доказів понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась позивачу у справі адвокатом, а також відповідних договорів про надання правової допомоги з цим адвокатом. Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21)). Тому у задоволенні клопотання Дрозда А.О. про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат за складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 3000 грн слід відмовити. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині щодо задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 37661,42 грн, витрат на оплату здійснення експертного транспортно-товарознавчого дослідження - 4000 грн, моральної шкоди - 5000 грн та судових витрат ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Берзіня Сергія Людвиговича залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набираєзаконноїсили з дня їїприйняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крімвипадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Дата складення повного тексту постанови 28 січня 2025 року. Судді: М.В Назарова В.А. Коновалова В.В. Кострицький