Ухвала КЦС ВС № 753/15214/16-ц

Ухвала 09 січня 2020 року м. Київ справа № 753/15214/16-ц провадження № 61-30902св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», Моторне (транспортне) страхове бюро України, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «СК «Україна», МТСБ України, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 січня 2016 року на вулиці Столичне шосе, 4 в місті Києві з вини ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки «DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої її транспортний засіб марки «NISSAN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у справі №752/2670/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу. Вартість відновлювального ремонту становить 56 905,31 грн, що підтверджується звітом №

611. ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 56 905 грн 31 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 6 905,31 грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника наземного транспортного засобу застрахована у ПАТ «СК «Україна» (ліміт відповідальності - 50 000 грн), до якого ОСОБА_1 23 березня 2016 року звернулася з заявою про виплату страхового відшкодування, відповідач повинен сплатити їй суму, непокриту лімітом відповідальності, тобто 6 905,31 грн. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 56 905, 31 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що 23 березня 2016 року позивач звернулася із рекомендованим листом про виплату страхового відшкодування. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення та інформації розміщеної на офіційному сайті УДППЗ «Укрпошта», уповноважений представник ПАТ «СК «Україна» отримав документи від позивача 25 березня 2016 року, про те, не вчинив жодних дій спрямованих на здійснення виплати страхового відшкодування. Станом на даний час, ПАТ «СК «Україна» припинило своє членство в Бюро та було позбавлено ліцензій на всі види страхування. Інформація щодо ліквідації чи визнання банкрутом даної страхової компанії відсутня. Дана ситуація зі страховою компанією змусила позивача звернутися з позовними вимогами про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі до винної в ДТП особи. Апеляційний суд вказав, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України). Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача обов`язку з відшкодування шкоди та не забезпечив реалізацію абсолютного права позивача ОСОБА_1 на відшкодування заподіяної внаслідок ДТП майнової шкоди. Аргументи учасників справи У червні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційна скарга, яка підписана представником ОСОБА_3 , у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1194 ЦК України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до спірних правовідносин. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоду). Водночас така ДТП є підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Позивач посилалася на те, що 23 березня 2016 року її довіритель зверталася до ПрАТ «СК «Україна» з заявою про виплату страхового відшкодування, яке фактично не було виплачене, а тому підстав для стягнення з винної особи цих коштів як майнової шкоди немає. У червні 2017 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів. Суди встановили, що 28 січня 2016 року в місті Києві на вулиці Столичне шосе, 4, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїжджаючи з прилеглої території, не врахував безпечного бокового інтервалу, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «NISSAN», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у справі № 752/2670/16-п, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу. Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ОСОБА_1 становить 56 905,з1 грн. На момент ДТП відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «СК «Україна» (поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за полісом № АІ/5596578). Ліміт відповідальності по майновій шкоді становить 50 000 грн з нульовою франшизою. 23 березня 2016 року позивач зверталася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, яка отримана представником ПАТ «СК «Україна» 25 березня 2016 року. Апеляційний суд встановив, що ПАТ «СК «Україна» припинило своє членство в Бюро та було позбавлено ліцензій на всі види страхування. Інформація щодо ліквідації чи визнання банкрутом даної страхової компанії відсутня. Відповідно до даних із Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 28 вересня 2018 року ПрАТ «СК «Україна» перебуває у стані припинення. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 14 ЦК України та вказано, що «критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта». У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Слід підкреслити, що в практиці Верховного Суду України існував усталений підхід, який цілком справедливо базувався на положеннях частини першої статті 12 та частини другої статті 14 ЦК України,без перетворення права потерпілого на його обов`язок, і полягав в тому, що при завданні шкоди в ДТП потерпілий вільно, на власний розсуд обирав яким чином йому отримати відшкодування: (а) шляхом звернення з вимогою (позовом) до особи, яка завдала шкоди про відшкодування цієї шкоди; (б) чи то шляхом звернення з заявою (позовом) до страховика, в якого застрахована цивільна відповідальність особи, яка завдала шкоди. Це, зокрема, підтверджується: (1) постановою Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15,в якій вказано, що: «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні. Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика»; (2) аналогічні по суті висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду України: від 14 вересня 2016 року в справі № 6-725цс16; від 26 жовтня 2016 року у справі № 756/12292/14-ц; від 21 грудня 2016 року у справі № 760/25782/14-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування та зробила висновок, що: «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що «у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав». Слід звернути увагу, що у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та в постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) Велика Палата Верховного Суду не відступала від висновків зроблених в постановах Верховного Суду України: від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15; від 14 вересня 2016 року в справі № 6-725цс16; від 26 жовтня 2016 року у справі № 756/12292/14-ц; від 21 грудня 2016 року у справі № 760/25782/14-ц. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Підхід за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, в якої застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, не розрахований на ті випадки, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності. У перелічених випадках підхід за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії є несправедливим. Адже очевидно, що потерпіла особа в ДТП, навіть стягнувши із такого страховика страхове відшкодування на підставі судового рішення про, не отримає реального відшкодування завданої в ДТП шкоди. Натомість скасування судового рішення, яким стягнуто шкоду безпосередньо з винної особи, в такому разі призведе до неможливості відновлення прав потерпілого. Проте висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та в постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18)мають категоричний характер, без наведення меж їх застування, і це допускає можливість їх поширення й на ті випадки, за якихстрахова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) шляхом їх конкретизації та вказати, що у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернути з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року). Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості справ, які перебувають на розгляді у касаційному суді, зокрема: - справа № 757/15679/16-ц (провадження № 61-23310 ск 19) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ПАТ «Страхова компанія «Україна», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; - справа № 447/819/16-ц (провадження № 61-19129ск19) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ПАТ «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди; - справа № 757/29950/14-ц (провадження № 61-17433ск19) за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», ОСОБА_1 про відшкодування шкоди; - справа № 363/1300/16-ц (провадження № 61-13587ск19) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ПАТ «Страхова компанія «Україна», про відшкодування шкоди; - справа № 494/1192/16-ц (провадження № 61-41938ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «Страхова компанія «Україна» про відшкодування майнової та моральної шкоди. Потенційно справи про відшкодування майнової та моральної шкоди, у яких учасником є ПАТ «Страхова компанія «Україна» або ж інша страхова компанія, яка знаходиться у стані припинення, можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, а також виникнути у майбутньому, зокрема: - справа № 361/975/18 за позовом ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа: ПАТ «Страхова компанія «УКРАЇНА» про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (Броварський міськрайонний суд Київської області); - справа № 363/1300/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди (Вишгородський районний суд Київської області); - справа № 369/4856/18 за позовом ПАТ страхової компанії «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача - ПАТ «Страхова компанія «Україна», про відшкодування матеріальних збитків завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди (Києво-Святошинський районний суд Київської області); - справа № 361/6470/15-ц за позовом ПП «Аніле Логістік» і ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи: ПАТ «Страхова компанія «Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (Броварський міськрайонний суд Київської області). Також колегія суддів вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про відшкодування шкоди завданої в ДТП у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Передати справу № 753/15214/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук