Постанова 4818 № 953/18540/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Харків справа № 953/18540/19 провадження № 22-ц/818/529/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідачі Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов С.Д., ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року в складі судді Губської Я.В. в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Давидович, ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної шкоди, який в подальшому уточнила. Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2010 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого вона надала останньому у борг 560 900,00 грн зі строком до 31 грудня 2010 року. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1951. В подальшому ОСОБА_2 позичені грошові кошти їй не повернув в повному обсязі, у зв`язку з чим приватним нотаріусом Клопотовим С.Д. видано виконавчий напис від 16 вересня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за №2262. Витрати на здійснення виконавчого напису склали 1% від суми заборгованості, тобто виконавчий напис виданий на суму заборгованості з витратами 566 509,00 грн. Зазначила, що у вересні 2011 року вона направила заяву про відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, а саме до Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області та до заяви долучено оригінал виконавчого документу. На підставі її заяви та вказаного виконавчого документу постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області відкрито виконавче провадження № 29188126 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошових коштів, яка надійшла на її адресу у вересні 2011 року, після цього з державної виконавчої служби на її адресу жодних документів не надходило, державні виконавця з нею не зв`язувались. Вказала, що у зв`язку з тим, що вона в період з 2011-2019 року перебувала за кордоном (подорожувала та перебувала у матері в РФ), вона не цікавилась вказаним виконавчим провадженням, розраховуючи на те, що виконанням займається спеціальний державний орган, у них є її контакти та в разі необхідності вони з нею зв`яжуться. Посилалася на те, що з урахуванням того, що на протязі 8 років гроші їй не повернуті, їй ніхто не телефонував, тому 03 липня 2019 року вона направила звернення щодо надання інформації про стан виконавчого провадження, а в разі його втрати просила поновити матеріали виконавчого провадження та виконавчий документ. В серпні 2019 року вона отримала відповідь з Головного територіального управління юстиції в Харківській області, в якій їй повідомили, що дійсно в Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції в Харківській області перебувало виконавче провадження по виконанню вказаного виконавчого напису №2262. 26 вересня 2011 року було відкрито виконавче провадження, однак в подальшому, при зміні особового складу відділу, зазначений документ від одного державного виконавця до іншого не передавався, поштою оригінал виконавчого документу їй не повертався, що свідчить про його втрату. Також повідомлено про те, що орган державної виконавчої служби, який втратив виконавчий документ не може звернутися за отриманням його дублікату, оскільки дублікат виданого нотаріусом виконавчого документу може бути виданий або цим нотаріусом, або державним нотаріальним архівом за заявою особи, якій видавався оригінал такого документу. Вказала, що приватний нотаріус Клопотов С.Д. повідомив їй, що вже тривалий час не є приватним нотаріусом і весь архів в 2015 році він передав до Харківського обласного державного нотаріального архіву. В свою чергу Харківський обласний державний нотаріальний архів повідомив їй, що нотаріальні документи передані на державне зберігання до нотаріального архіву з присвоєнням архівного фонду №154. За результатами пошуку, їй повідомлено, що за обліковими документами фонду №154 справи під індексом №02-20 «Виконавчі написи та документи на підставі яких вони посвідчувались» за 2011 рік були знищені експертною комісією на підставі акту №1 від 20 жовтня 2015 року. Таким чином, вона позбавлена права отримати дублікат виконавчого документу. Зазначила, що станом на даний час вказане виконавче провадження завершено через його втрату, а його відновлення неможливе через неможливість отримання дублікату виконавчого документу. Таким чином, у разі безповоротної втрати можливості стягнути борг за виконавчим документом з боржника внаслідок неправомірних дій державних виконавців, сума боргу буде вважатись матеріальною шкодою (збитками) та стягуються з держави як відшкодування таких збитків без необхідності доказування вини відповідача. Просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування матеріальної шкоди 566 509,00 грн на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 судові витрати шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів. Апеляційна скарга мотивована тим, що залучення або ж незалучення до участі у такій категорії справ Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі та не може бути підставою для відмови у позові. Зазначила, що саме через неправомірні дії працівників органів виконавчої служби, через відсутній дієвий контроль з боку працівників обласного органу юстиції було остаточно втрачено можливість у стягненні відповідних коштів за умови наявності майна у боржника. Таким чином в разі втрати такої можливості сума не стягнутих коштів буде матеріальними збитками і вона буде підлягати відшкодуванню за рахунок держави. Чинним законодавством врегульовано, що контроль за діями державного виконавця здійснюється саме органами державної влади, а не стягувачем. Вказала що на момент втрати виконавчого провадження можливість виготовити дублікат виконавчого напису нотаріуса вже було втрачено, тобто було безповоротно втрачено можливість стягнути грошові кошти в момент втрати виконавчого провадження і наявність або відсутність її скарг або листів як стягувача навіть на наступний день, вже ніяк не вплинули б на можливість відновити виконавче провадження. Посилалася на те, що за фактом втрати виконавчого провадження разом із оригіналом виконавчого напису органами юстиції та виконавчої служби службові перевірки не проводились, оскільки відповідний державний виконавець був звільнений ще у 2015 році. Вказала, що суд мав самостійно встановити законність або незаконність дій працівників відповідачів під час здійснення ними відповідних процесуальних дій на підставі наданих доказів. 08 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначив, що позивачкою не надано доказів того, що саме внаслідок неправомірних дій працівників органів ДВС їй було завдано матеріальну шкоду. Позивачка не цікавилась ходом виконавчого провадження більше восьми років. В суді першої інстанції було допитано свідка чоловіка позивачки, який був її представником у виконавчому провадженні за довіреністю та який повідомив, що приймав участь у виконавчих діях, які проводились державним виконавцем. Також, вказав на те, що оскаржував дії державного виконавця, проте, надати докази цього не зміг. Внаслідок, неналежного здійснення представником позивачки своїх обов`язків, визначених довіреністю, ОСОБА_1 не мала повної та об`єктивної інформації щодо стану виконання вищевказаного виконавчого напису, що також вони не заперечували. Вказав, що втрата можливості стягнення коштів пов`язана не тільки з наявністю чи відсутністю виконавчого документа, а ще й з певним фінансовим становищем боржника. Факт втрати виконавчого напису, та як наслідок, його фактичне невиконання, внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивачка як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням виконавчого напису та завданою шкодою. Невиконання виконавчого напису та невиплачені на його підставі позивачці кошти, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів та посадових осіб, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Твердження позивачки у цій справі також можуть базуватися лише на припущеннях, а не на конкретних фактах. Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній до 02.06.2016) дійсно не передбачав прямого обов`язку стягувача контролювати хід виконавчого провадження, проте це не виключає права та можливості ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, та володіти інформацією щодо стану стягнення коштів на її користь, тим паче, що мова йде про 560 900,00 грн. Посилався на те, що зі змісту рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2012 року у справі № 2004/1495/12 вбачається, що не зважаючи на те, що у строк, встановлений договором позики від 15 липня 2010 року, а саме у строк до 31 грудня 2010 року, позивачка не отримала коштів від ОСОБА_2 , надає йому 23 лютого 2011 року у позику кошти у розмірі 238 200,00 грн. Після цього, ОСОБА_1 до червня 2019 року не цікавилась станом виконання виконавчого напису та стягненням заборгованості, не оскаржувала дії державного виконавця, не зверталась до суду чи правоохоронних органів. Лише після того, як відбулося знищення нотаріального архіву та архіву матеріалів виконавчих проваджень, та минув значний проміжок часу, позивачка звернулася із позовом про стягнення неотриманих коштів з державного бюджету. Тобто, викладене у повній мірі підтверджує намір позивачки перекласти тягар відповідальності на державу та відповідні державні органи. Оскільки на даний час відсутнє судове рішення, яким би було визнано протиправну бездіяльність органу ДВС, що виразилась у втраті виконавчого напису нотаріуса, то відсутні правові підстави для задоволення позову та стягнення шкоди. Оскільки у цій справі позивачкою не оскаржувались дії чи бездіяльність міжрегіонального управління та/або органу ДВС, суд не міг вийти за межі позовних вимог та самостійно вирішувати питання щодо законності або незаконності дій останніх. 13 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала додаткові пояснення у справі щодо відзиву на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження його ймовірних теорій, хоча складання відповідних документів прямо передбачене правовими нормами, зокрема які регулюють діловодство, та відповідно такі документи повинні зберігатись у відповідача або органу ДВС, який йому підпорядкований, і який до речі також залучений до цієї справи як співвідповідач. У відомостях з АСВП, які долучені до позову та на які посилається відповідач, чітко зазначено: стан виконавчого документу «Помилковий». Тобто не зазначено, що виконавчий документ повернуто або передано до архіву, а саме зазначено про помилку, що додатково свідчить саме про втрату цього документу. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю достатніх підстав для задоволення позову. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору позики від 15 липня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д., реєстровий № 1951, ОСОБА_1 надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 560 900,00 грн, що є еквівалентом 71 000,00 доларів США згідно курсу на день укладення договору, строком до 31 грудня 2010 року (а.с.17 том 1). У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики від 15 липня 2020 року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д. 16 вересня 2011 року видано виконавчий напис № 2262, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачених грошових коштів в сумі 560 900,00 грн за договором позики від 15 липня 2010 року, витрати по здійсненню виконавчого напису 5609,00 грн, а всього 566 509,00 грн (а.с.18 том 1). Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Харківського РУЮ Харківської області Кондратьєвою О.Д. від 26 вересня 2011 року відкрито виконавче провадження № 29188126 з виконання виконавчого напису № 2262, виданого 16 вересня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 566 509,00 грн (а.с.19 том 1). Позивач у своїй позовній заяві посилалась на те, що вона в період з 2011-2019 року перебувала за кордоном (подорожувала та перебувала у родичів в рф), та не цікавилась вказаним виконавчим провадженням, розраховуючи на те, що виконанням займається спеціальний державний орган, у них є її контакти та в разі необхідності вони з нею зв`яжуться. В 2019 році ОСОБА_1 звернулась до Головного управління юстиції у Харківській області з метою надання інформації по її виконавчому провадженню на що отримала відповідь № 07.02-08/В-1599 від 16 серпня 2019 року, в якій повідомлено, про те, що дійсно в Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало виконавче провадження № 29188126 по виконанню виконавчого напису № 2262, вчиненого 16 вересня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Клопотовим С.Д. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 566 509,00 грн. 26 вересня 2011 року державним виконавцем Спасьоновою О.Д. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Перевіркою журналів обліку виконавчих проваджень встановлено, що вищевказаний виконавчий документ при зміні особового складу відділу від одного державного виконавця іншому не передавався. Перевіркою журналів вихідної кореспонденції відділу встановлено, що вищевказаний виконавчий документ поштовою кореспонденцією не направлявся, що свідчить про його втрату. Відібрати пояснення у державного виконавця Спасьонової О.Д. не виявляється можливим, у зв`язку зі звільненням останньої з займаної посади. Також, роз`яснено право на отримання дублікату виконавчого документа за заявою заявника та оскарження дій державного виконавця (а.с.20-24 том 1). З інформації про виконавче провадження від 18 вересня 2019 року ВП № 29188126, стан виконавчого провадження завершено (а.с.26-27 том 1). За відомостями про виконавче провадження № 29188126 стан виконавчого провадження завершено, стан виконавчого документа помилковий (а.с.28 том 1). Згідно з повідомленням Харківського обласного державного нотаріального архіву № 2915/01-18 від 05 вересня 2019 року діяльність приватного нотаріуса Клопотова С.Д. по Харківському районному нотаріальному округу припинена на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області № 444/4 від 23 вересня 2015 року. Нотаріальні документи вилучені Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області та передані на зберігання до нотаріального архіву, присвоєно справу архівного фонду №

154. За обліковими документами фонду № 154 справи під індексом № 02-20 «Виконавчі написи та документи на підставі яких вони посвідчувались» за 2011 рік були знищені експертною комісією по вилученню документів нотаріального діловодства та архіву на підставі акту № 1 від 20 жовтня 2015 року про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду. Перевірити факт вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису за записами в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій не уявляється можливим, оскільки, згідно з актом приймання-передавання нотаріальних документів до державного нотаріального архіву від 20 жовтня 2015 року, реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 2011 рік не вилучався Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області у зв`язку з його відсутністю (а.с.25 том 1). Відповідно до повідомлення Головного територіального управління юстиції у Харківській області № 20100/ПІ-В-2226/09.01-30 від 24 вересня 2019 року у Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області та управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області відсутня інформація про проведення службових перевірок за фактом втрати старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Спасьоновою (Кондратьєвою) О.Д. матеріалів виконавчого провадження № 29188126 (а.с.107 том 1). В суді першої інстанції в якості свідка допитано ОСОБА_3 , який пояснив, що позивачка є його дружиною. Послався на те, що його дружиною ОСОБА_1 дійсно були надані в позику грошові кошти ОСОБА_2 , які так і не були повернуті. Вказав, що його дружина на теперішній час проживає з донькою окремо, в Німеччині. Був особисто знайомий з ОСОБА_2 був особисто присутнім, коли вона передавала йому кошти. Його дружина видавала на його ім`я довіреність на 3 роки (до 2014 року) на виконання дій у виконавчому провадженні. Вказав, що виконавче провадження було відкрито в м. Мерефа. В 2018 році стало відомо, що виконавче провадження втрачене. До 2018 року він писав скарги до ДВС, в Міністерство юстиції з приводу бездіяльності виконавчої служби. Зазначав, що у ОСОБА_2 було майно, вони з державним виконавцем приходили до нього та спілкувались, гроші в нього були. Вказав, що він писав до державного виконавця заяви щодо накладення арешту на майно ОСОБА_2 , проте жодних дій вчинено не було. Виконавчий напис нотаріуса був ще в 2011 році, виконавче провадження також відкрито в 2011 році. В 2011 році він надав державному виконавцю всю інформацію щодо боржника, відомості про його майно, постійно спілкувався з державним виконавцем, тобто вживав всі заходи для належного виконання виконавцем дій у виконавчому провадженні. Писав скарги на бездіяльність державного виконавця, щоб хоч якось «зрушити з місця». Копію постанови про відкриття виконавчого провадження отримувала його дружина та відомо з ЄСВП. Йому невідомо, чи був накладений арешт на майно ОСОБА_2 , але державний виконавець запевняв його, що такий арешт було накладено. Як представник стягувача, він неодноразово ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження на той час. Вказав, що перша скарга на державного виконавця була в 2019 році, на протязі 2011-2019 років їх запевняли, що все йде своєю чергою. З 2011 року він часто їздив з державним виконавцем до м. Мерефа, описували майно боржника (так було 2 роки). Потім зрозумів, що ходу справи немає та почав писати скарги. Було ще одне виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 доларів США, які також не стягнуто. Він був також її представником. Доказів подачі ним скарг на державного виконавця в нього не має та не знає, де на теперішній час знаходиться ОСОБА_2 . Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2024 року у справі № 638/9600/20 (провадження № 61-10552св23). При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби. Саме такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 757/23847/21 (провадження № 61-1913св23), від 30 листопада 2022 року у справі № 753/11250/14-ц (провадження № 61-6568св22). Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 686/5244/21). У постанові Верхового Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) зазначено, що невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. При цьому у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) зазначено, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, що набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18). У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 613/814/16-ц (провадження № 61-20218св19) зроблено висновок про те, сам факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді стягнення нестягнутої за рішенням суду суми. У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 вказано, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих умов виключає настання відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 910/15758/19, від 18 вересня 2024 року у справі № 537/4628/23 (провадження № 61-6836св24). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, з урахуванням вказаних норм законодавства дійшов правильного висновку про те, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Звертаючись до суду ОСОБА_1 посилалася на те, що з вини виконавчої служби втрачено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 її на користь суми боргу в розмірі 566 509,00 грн, отримати його дублікат неможливо, тому вона остаточно втратила можливість у стягненні відповідних коштів, у зв`язку з чим просила відшкодувати завдану їй шкоду в розмірі стягнення за невиконаним виконавчим написом. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням виконавчого напису, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, і є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог із посиланням на недоведеність позову, зокрема не доведення позивачкою обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності за шкоду, а саме протиправності дій державного виконавця та їх причинного зв`язку зі шкодою. Слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Встановивши, що матеріали справи не свідчать та позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що виконавчий напис втрачений та його відновлення неможливе саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності державного виконавця, а сам по собі факт невиконання виконавчого напису не дає підстав вважати доведеним факт спричинення позивачці шкоди у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності за наведеними статтями закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця призвели до втрати виконавчого напису та неможливості його виконання позивачкою не надано. До відділу державної виконавчої служби не переходять зобов`язання боржника за виконавчим документом, а суди під час розгляду справи не установили, що державний виконавець або орган державної виконавчої служби спричинив шкоду позивачці як особисту, так і її майну. Колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку наявна бездіяльність самої ОСОБА_1 , оскільки вона протягом тривалого часу, зокрема з 2011 року по 2019 рік, не цікавилася ходом виконавчого провадження, що судом розцінене як нехтуванням своїх обов`язків стягувача у примусовому виконанні виконавчого документа в частині, що стосується надання всіх можливих даних, які необхідні для належного виконання виконавчого документа. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір надав належну оцінку обставинам, зазначеним у позовній заяві ОСОБА_1 , та дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою зазначених позовних вимог та відсутність правових підстав для покладення на Державу України обов`язку сплатити позивачу суму боргу, зобов`язання за якими має ОСОБА_2 . Таким чином, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування майнової шкоди, є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та зводяться до їх переоцінки. У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) вказано, що результат аналізу частини другої статті 48 ЦПК України дає підстави для висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції в цілому правильно визначив правову природу спірних правовідносин. Зважаючи на те, що окремі недоліки оскаржуваного рішення не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, колегія суддів, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова