Постанова 4857 № 140/4547/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/4547/24 пров. № А/857/15827/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року (суддя Ковальчук В.Д., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №140/4547/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.06.2023 р. по 03.12.2023 р. (шість місяців 180 календарних днів); 2) стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.06.2023 р. по 03.12.2023 р. (шість місяців 180 календарних днів) в розмірі 194 535 гривень; 3) стягнути з відповідача судові витрати по справі. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовну відмовити в повному обсязі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 7319,12 грн.. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, необґрунтованим у зв`язку з не з`ясуванням обставин, що мають значення для цієї справи, яке підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні розрахована та встановлена судом першої інстанції є не обґрунтованою. Вважає апелянт, що період затримки розрахунку при звільненні у цій справі становить 180 календарні дні, тому обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає аж ніяк не 7319,12 грн.. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задоволити у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 працював на посаді оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи, розшуку злочинців та зниклих громадян відділу кримінальної поліції Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області. Наказом ГУНП у Волинській області №236 о/с від 05.06.2023 з 06 червня 2023 року позивач звiльнений зi служби в поліції згiдно з пунктом 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ Про Національну поліцію (за власним бажанням) (а.с. 11). Головним управлінням Національної поліції України у Волинській області при звільненні зі служби ОСОБА_1 не було виплачено компенсацію за основну оплачувану відпустку: за 2021 рік 30 діб; за 2022 рік 20 діб, тобто у загальній кількості 50 діб. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 року у справі №140/28298/23, яке набрало законної сили 28.02.2024, зобов`язано Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 30 діб основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 20 діб основної оплачуваної відпустки за 2022 рік. На підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №140/28298/23 на картковий рахунок ОСОБА_1 17.04.2024 відповідачем була перерахована компенсація за невикористані календарнi днi щорічної оплачуваної відпустки в загальній сумі 38521,72 грн (а.с. 23). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. №580-VIІІ (далі - Закон №580-VIІІ). Згідно п.7 ч.1 ст.77 Закону №580-VIІІ, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст.94 Закону №580-VIІІ та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. за №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Матеріалами справи підтверджується, що наказом ГУНП у Волинській області №236 о/с від 05.06.2023 з 06 червня 2023 року позивача звiльнено зi служби в поліції. На виконання рішення суду від 17.11.2023 у справі №140/28298/23 на картковий рахунок ОСОБА_1 17.04.2024 відповідачем перерахована компенсація за невикористані календарнi днi щорічної оплачуваної відпустки в загальній сумі 38521,72 грн.. За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При цьому непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, однак, такі врегульовані КЗпП України, в зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми трудового законодавства, зокрема, норми статей 116, 117 КЗпП України. Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як правильно встановив суд першої інстанції, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 17.04.2024. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь період затримки такого розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі, що складає 7319,12 грн.. При цьому суд першої інстанції врахував, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 07.06.2023 по 06.12.2023 відповідно до норм ст.117 КЗпП України з кількість календарних днів затримки 183 та застосував до визначеної суми принцип розумності, справедливості та пропорційності можливість зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та Верховного Суду у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 21.04.2021 у справі № 823/1823/18. Колегія суддів вважає такий розмір не обґрунтованим з урахуванням наступного. Для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні. Датою виникнення правовідносин, врегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі є 06.06.2023 - дата звільнення позивача. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто у новій редакції Закону №2352-IX, де стаття 117 передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. У постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, не є можливим, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин. Палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 сформовано висновки, згідно з якими у зв`язку з набранням чинності Законом №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим. Також судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим. Зважаючи на наведене, судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У вказаній справі суд апеляційної інстанції застосовує саме останню правову позицію Верховного Суду. Отже, у спірних правовідносинах належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Згідно із п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. При обчисленні суми середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно користуватись п. 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, який передбачає, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць, розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено 17.04.2024, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 07.06.2023 (наступний день після звільнення) по 06.12.2023 за затримку терміном 183 календарних днів (шість місяців) відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022. Відповідно до довідки про доходи №151 від 01.09.2023 розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяці перед звільненням (квітень, травень 2023) становив 65925,93 грн. (а.с. 17). Відтак, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1080,75 грн за день (65925,93 / 61 календарних дні). Отже, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 07.06.2023 по 06.12.2023 відповідно до норм ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ становить 197777,25 грн (1080,75 х 183), де: 183 кількість календарних днів затримки. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, розраховуючи суму, виходячи з принципу пропорційності, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 7319,12 грн. середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і прийняти нову постанову. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. У своїх вимогах позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 194535 гривень. Не виходячи за межі позовних вимог, за встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період шість місяців, у розмірі 194535 грн.. При цьому колегія суддів враховує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, а тому із вказаної суми підлягають утриманню належні щодо сплати податків і зборів. Відповідно до вимог статей 139, 322 ч.4 КАС України, підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання позовної заяви шляхом стягнення таких судових витрат в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1. В матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем судових витрат у зв`язку із розглядом вказаної справа, а тому такі розподілу не підлягають. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року в адміністративній справі №140/4547/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати та прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.06.2023 року по 03.12.2023 року (шість місяців - 180 календарних днів). Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.06.2023 року по 03.12.2023 року (шість місяців - 180 календарних днів) в розмірі 194535,00 грн. (сто дев`яносто чотири тисячі п`ятсот тридцять п`ять) гривень 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль