Постанова 4857 № 380/11320/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11320/23 пров. № А/857/24952/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року (головуючий суддя Братичак У.В., м. Львів) у справі №380/11320/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Львівській області про визнання протиправними дій, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління МВС України у Львівській області, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 листопада 2015 року по 21 квітня 2023 року у розмірі 36618,40 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 6957, 49 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи. Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352- ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 19.07.1995 по 06.11.2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ. 06.11.2015 його звільнено з органів внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. З 07.11.2015 прийнятий на службу до Національної поліції. Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 14.04.2020 №107о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» за п.2 (через хворобу). На час звільнення позивача 06.11.2015 з органів внутрішніх справ відповідачем не проведено з ним повного розрахунку при звільненні, а саме, не виплачено грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2008 та 2009 роки. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі №380/7705/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2008 та 2009 роки. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2018 та 2019 роки. Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2008 та 2009 роки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2018 та 2019 роки. На виконання вищевказаного судового рішення 22.04.2023 відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2008 та 2009 роки у розмірі 7245,36 грн., що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку від 10.05.2023 та платіжною інструкцією №12 від 19.04.2023. Позивач вважає, що оскільки виплата компенсації за невикористані дні відпусток відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за затримку такого розрахунку. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби, зокрема, затримку виплати компенсації за невикористану відпустку, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення працівників поліції зі служби. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як встановлено з матеріалів справи, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 06.11.2015, а 22.04.2023 - дата повного розрахунку. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Відповідно до п. 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260). Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських. Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком №260. При обчисленні середнього заробітку позивача й розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції вірно врахував, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме, встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. Апелянт зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352- ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» і для розрахунку як середньоденного, так і загального розміру середнього грошового забезпечення поліцейських належить використовувати не робочі, а календарні дні. З цього приводу апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції застосовано норму статті 117 Кодексу законів про працю України в новій редакції та використано для обрахунку розміру середнього грошового забезпечення календарні дні. Тобто, сума середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільненні становить 201,20 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 36618,40 грн. При цьому, судом першої інстанції враховано, що виплачена позивачу заборгованість по заробітній платі становить 7245,36 грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 182 дня (36618,40 грн.) становить 0,19 (7245,36 грн. / 36618,40 грн.). Таким чином, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалість періоду з моменту порушення прав позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6957,49 грн Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/11320/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар