Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12885/21

Головуючий І інстанції: Заічко О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2022 р. Справа № 520/12885/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 по справі № 520/12885/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.03.2020 по 18.06.2021. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 позов задоволено частково. Зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.03.2020 по 18.06.2021 у сумі 5 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправомірно визначено розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, в даному випадку були відсутні підстави для зменшення суми середнього заробітку. Департамент патрульної поліції (далі - відповідач) надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 працював на посаді на посаді командира роти № 6 батальйону № 3 УПП в Харківській області. Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 174 о/с від 03.03.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 05.03.2020. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 по справі №520/4924/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення заборгованості та зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018. Зобов`язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2016 по 01.11.2017. Зобов`язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016 до 01.11.2017. 18.06.2021 на виконання вищезазначеного рішення суду позивачу виплачено кошти у розмірі 10 429,32 грн, про що свідчить виписка з банку, платіжне доручення. Позивач, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію». Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП України). Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні. Так, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2020 по 18.06.2021. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а. Щодо доводів апелянта про неправомірність рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судовим розглядом встановлено, що при звільненні (05.03.2020) ОСОБА_1 відповідачем не виплачено суму доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення у розмірі 10 429,32 грн. Вказана сума фактично виплачена 18.06.2021. Отже, вказані виплати сплачені позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. При визначенні розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача (5 000,00 грн) судом першої інстанції було враховано розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, принцип розумності, справедливості та співмірності. Згідно довідки про доходи від 19.08.2021 грошове забезпечення позивача за 2 останні місця перед звільненням позивача становило 34 111,67 грн ( 16 548,22 грн - за січень 2020 року, 17 563,45 грн - за лютий 2020 року). Середньоденна заробітна плата позивача становила 568,53 грн. Загальний розмір доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, що були виплачені позивачу несвоєчасно, складає 10 429,32 грн. З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду, які стосуються критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивача звільнено зі служби в поліції 05.03.2020, проте останній з вимогами до Департаменту патурльної поліції щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення у повному обсязі звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в березні 2021 року (ухвала суду від 29.03.2021 про відкриття провадження по справі № 520/4924/21), тобто через рік з моменту звільнення зі служби. Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, значного терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним розрахунку виплат, належних при звільненні позивача зі служби, є сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000,00 грн. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 по справі № 520/12885/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді І.С. Чалий В.В. Катунов