Постанова 4803 № 212/7107/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/205/25 Справа № 212/7107/21 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/7107/21 за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшикова Кристина Олександрівна, про визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Ваврушак Н.М.,- ВСТАНОВИВ: В вересні 2021 року Криворізька міська рада звернулась до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказала, що 25.12.2006 між Криворізькою міською радою та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 28.12.2006 за №040610801406), строк дії якого був продовжений додатковою угодою від 24.02.2010 (державна реєстрація від 23.03.2010 №041010800232). За умовами вказаного Договору, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою, Криворізька міська рада надала, а ФОП ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування строком до 28.12.2012 земельну з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка знаходиться на мікрорайоні АДРЕСА_1 . Рішенням Криворізької міської ради від 28.12.2012 №1634 ОСОБА_1 відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки від 28.12.2006 №040610801406, зобов`язано припинити з 10.01.2013 її комерційне використання та повернути міській раді за актом. Однак, ОСОБА_1 , незважаючи на закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки та рішення Криворізької міської ради №1634 земельна ділянка повернута не була, та він продовжував її використовувати без відповідних правовстановлюючих документів й згоди власника. Факт подальшого комерційного використання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, під розміщення відкритої платної автостоянки підтверджується актами обстеження земельної ділянки, складеними в порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, за якими земельна ділянка огороджена бетонним парканом і використовується під розміщення діючої автостоянки зі спорудою КПП. Під час обстеження земельної ділянки об`єкти нерухомості та незавершеного будівництва на земельній ділянці виявлені не були. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 порушено провадження у справі №904/6160/17 за позовом Криворізької міської ради до Фізичної особі-підприємця ОСОБА_1 про зобов`язання останнього усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованих споруд і огорож, та звільнення вказаної ділянки. В рамках судової справи №904/6160/17 суд, ухвалою від 30.11.2017, застосував заходи забезпечення позову шляхом заборони реєструвати право власності за ФОП ОСОБА_1 на об`єкти нерухомості розташовані на спірній земельній ділянці, про що останньому було відомо. 14.08.2018 державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М. була проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на будівлі та споруди автостоянки, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192. Підставою для проведення державної реєстрації слугували: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 141130800592, видана 21.03.2013, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 01.02.2013, видавник: Криворізьке БТІ; витяг з рішення про присвоєння поштової адреси, серія та номер: 134, виданий 20.03.2013, видавник: Жовтнева районна у місті рада, виконавчий комітет. У зв`язку з чим просить суд скасувати державну реєстрацію права власності від 14.08.2018, номер запису про право власності 27533374, на об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 1624329512110) - будівля, Будівлі та споруди автостоянки проведену за ОСОБА_1 , з одночасним припиненням його речових прав на вказаний об`єкт нерухомого майна; визнати недійсним договір дарування будівель та споруд автостоянки, укладений 18 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за №1206; скасувати державну реєстрацію права власності від 18.08.2018, номер запису про право власності 27550078, на об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 1624329512110) - будівля, Будівлі та споруди автостоянки, проведену за ОСОБА_2 , з одночасним припиненням її речових прав на вказаний об`єкт нерухомого майна; визнати недійсним договір дарування будівель та споруд автостоянки, укладений 20 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за №1210; скасувати державну реєстрацію права власності від 20.08.2018, номер запису про право власності 27564267, на об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 1624329512110) - будівля, Будівлі та споруди автостоянки, проведену за ОСОБА_3 , з одночасним припиненням його речових прав на вказаний об`єкт нерухомого майна. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року позов Криворізької міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшикова Кристина Олександрівна про визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації права власності задоволено - скасовано державну реєстрацію права власності від 14.08.2018, номер запису про право власності 27533374, на об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 1624329512110) - будівля, Будівлі та споруди автостоянки, який складається з: літ. А-2 - будівля сторожки загальною площею 21,0 кв. м., з сходами літ. а, з прибудовою літ. а1; літ. Б вбиральня; поз. №1, №3 огорожа, поз. №2 ворота, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, проведену за ОСОБА_1 , з одночасним припиненням його речових прав на вказаний об`єкт нерухомого майна. Визнано недійсним договір дарування будівель та споруд автостоянки, укладений 18 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за №1206 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшиковою Кристиною Олександрівною. Скасовано державну реєстрацію права власності проведену за ОСОБА_2 від 18.08.2018, номер запису про право власності 27550078, на об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 1624329512110) - будівля, Будівлі та споруди автостоянки, який складається з: літ. А-2 - будівля сторожки загальною площею 21,0 кв. м., з сходами літ. а, з прибудовою літ. а1; літ. Б вбиральня; поз. №1, №3 огорожа, поз. №2 ворота, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192. Визнано недійсним договір дарування будівель та споруд автостоянки, укладений 20 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за №1210, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшиковою Кристиною Олександрівною. Скасовано державну реєстрацію права власності проведену за ОСОБА_3 від 20.08.2018, номер запису про право власності 27564267, на об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 1624329512110) - будівля, Будівлі та споруди автостоянки, який складається з: літ. А-2 - будівля сторожки загальною площею 21,0 кв. м., з сходами літ. а, з прибудовою літ. а1; літ. Б вбиральня; поз. №1, №3 огорожа, поз. №2 ворота, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради судовий збір у розмірі 11350,00 гривень, з кожного по 3783,33 грн. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 вересня 2021 року у справі №212/7107/21, 2-з/212/149/21, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, прийняте без врахування правових висновків Верховного суду, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що за характером спірних правовідносин даний спір направлений на вирішення саме господарського спору у порядку господарського судочинства, адже, виник такий спір, на думку позивача, саме через неповернення ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки та внаслідок незаконної державної реєстрації його права власності на нежитлові будівлі і споруди на земельній ділянці, яка є комунальною власністю. При цьому наявність додаткових позовних вимог до інших фізичних осіб відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та скасування права власності, які на думку позивача є похідними від основних вимог позивача вже стосуються цивільно - правових договорів, а тому, питання щодо їх недійсності мають розглядатись за правилами та у порядку цивільного судочинства. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства. Крім того, апелянтом зазначається, що земельна ділянка була передана апелянту для будівництва об`єкту нерухомого майна про що було отримано усі погодження та дозвільні документи на будівництво нерухомості. Зазначає, що об`єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстровано, відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, а отже, реєстрація права власності на нього жодним чином не порушує прав та інтересів територіальної громади. Разом з тим, звертає увагу на необґрунтовані та безпідставні доводи позивача та висновки суду у тій частині, що апелянтом було неправомірно зареєстровано право власності на автостоянку, адже, в даному випадку, згідно відомостей Державного реєстру речових прав було зареєстровано право власності саме на будівлі та споруди, які у комплексі створюють автостоянку. Таким чином, висновки суду про те, що позивач не погоджував будівництва автостоянки не відповідають дійсності та спростовується судовою практикою, позицією Верховного суду та наявними у даній справі доказами (Дозвіл на виконання будівельних робіт, Технічні умови та вимоги до будівництва, Декларація про готовність об`єкта до експлуатації) підтверджується протилежне, адже право на виконання будівельних робіт на земельній ділянці позивача виникло у апелянта з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт. З приводу посилань позивача та суду на виписку із протоколу архітектурно-містобудівної ради від 02.03.2006р., за якою ОСОБА_1 нібито погоджувалось розміщення лише тимчасових споруд, зазначає, що в даному випадку висновок архітектурно-містобудівної ради від 02.03.2006р. є рекомендаційним, не може бути підставою для скасування, як первісного права, так і подальшого його відчуження. При цьому звертає увагу, що у п.8 виписки із протоколу архітектурно-містобудівної ради від 02.03.2006р., на який посилається позивач зазначено, що для будівництва ОСОБА_1 необхідно отримати в інспекції ДАБК дозвіл на будівельні роботи, що є черговим підтвердженням погодженням позивача здійснювати саме будівництво, а не розміщення тимчасових споруд, адже для розміщення тимчасових споруд такий дозвіл ДАБК на будівельні роботи не потрібен, а потрібен лише паспорт прив`язки. Разом з тим акцентує увагу, що договір оренди не було продовжено із незаконних причин, що є предметом судового розгляду у рамках судової справи №212/2276/16-а, яка перебуває у провадженні Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу. До того ж звертає увагу, що мають місце невірно встановлені судом обставини справи щодо строку дії договору оренди, оскільки спірний договір оренди земельної ділянки від 25.12.2006 року діяв до 23.03.2013 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, що є преюдиційним фактом, встановленим постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2021 року по справі №904/6160/17. Суд, зазначаючи про те, що автостоянка віднесена до рухомого майна і на неї не може реєструватись право власності, посилався на постанову Верховного Суду від 13.11.2019р. у справі № 686/22924/16-ц та від 08.02.2023р. у справі № 591/1594/21, але таке посилання є некоректним, оскільки обставини цієї справи відрізняються від обставин даної справи. Разом з тим, апелянт зазначає, що наказ державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради не несе в собі жодної юридичної сили і не призводить до жодних правових наслідків, оскільки, до прийняття такого Наказу 23.04.2019р. уже було зареєстровано право власності 18.08.2018р. Окрім того, щодо посилання суду відносно того, що за кодом 1241.9 Державного класифікатора ДК 018-2000 земельна ділянка відноситься до земель транспорту та засобів зв`язку, а в даному випадку право власності зареєстровано на земельній ділянці, яка віднесена до земель житлової і громадської забудови, то слід зауважити, що саме за рішенням позивача комерційне використання даної земельної ділянки можливе лише в якості землі із цільовим призначенням землі житлової і громадської забудови, а тому ототожнення Криворізькою міською радою земельної ділянки із землями транспорту та засобів зв`язку жодним чином не впливає на зареєстроване право власності. На спростування висновків суду про те, що наданий ОСОБА_1 до державного реєстратора технічний паспорт не може бути підставою для виникнення права власності, звертає увагу, що такі висновки позивача є щонайменше некоректними, адже, в силу положень законодавства технічний паспорт не є документом, що встановлює виникнення, перехід, чи припинення прав власності на нерухоме майно. Зазначає, що у матеріалах справи наявний витяг із рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Кривому Розі ради №134 від 20.03.2013р. «Про присвоєння поштової адреси», в якому відображено, що під порядковим номером №5 присвоєно поштову адресу Автостоянці зі сторожкою, власник ФОП ОСОБА_1 , автентичність (справжність, відповідність оригіналу) якого не піддається сумніву позивачем. У судовому рішенні не зазначено, у чому конкретно полягає фіктивність укладених договорів дарування та зазначено, до яких наслідків призводить його висновок про те, що «протягом семи днів з дати проведення первісної реєстрації права власності на об`єкт будівлі та споруди автостоянки, перейшло до трьох власників, та за результатом залишилось за близьким родичем первісного власника. Вважає, що такий висновок зроблений для неправомірного встановлення якогось приюдиційного факту, що у подальшому може використовуватись позивачем. Крім того, від задоволення позову у даній справі Криворізька міська рада не отримує бажаного результату, що свідчить про відсутність інтересу Кзриворізької міської ради, тобто, слід дійти висновку, що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту прав. Окремо зазначає, що позивач жодним чином не довів, чим порушуються його права та яким чином порушуються інтереси громади внаслідок укладання реєстрації права власності та укладання оспорюваних договорів. Разом з тим, апелянтом зазначається, що наявність на земельній ділянці побудованих ОСОБА_1 капітальних будівель та споруд не було причиною для відмови у поновленні (продовженні) договору оренди. Тобто, якщо б позивач не погоджувався із будівництвом на його земельній ділянці, то б таке будівництво на його земельній ділянці також було б підставою для відмови у поновленні (продовженні) договору оренди. Натомість, єдиною підставою для відмови у поновленні (продовженні) договору оренди стало те, що ОСОБА_1 відмовився сплачувати орендну плату у новому розмірі, який був нарахований на підставі рішення Криворізької міської ради № 3884 від 14.05.2010 р., яке згідно постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 р. по справі № 2а-423/10/0408 є незаконним (нечинним). Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, який на підставі дарування отримав у дар відповідне нерухоме майно. Задоволення позовних вимог призвело до порушення права власності ОСОБА_3 , який отримав у власність нерухоме майно у встановлений законодавством спосіб та задоволення позовних вимог позивача призводить до порушення статті 1 першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у добросовісності цих відомостей. На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Нормами процесуального права передбачено право позивача (за відсутності передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 188 ЦПК України підстав) пред`явити позов до кількох відповідачів, об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Зі змісту позовної заяви Криворізької міської ради вбачається, що спір стосується проведення ОСОБА_1 незаконної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди автостоянки, за відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують підстави набуття ним права власності на вказаний об`єкт. Та подальше відчуження, протягом декількох днів серпня 2018 року, неправомірно зареєстрованого ОСОБА_1 майна, з метою приховати такі незаконні дії, близькому родичу, спочатку ОСОБА_2 , а потім - ОСОБА_3 . Отже, заявлені позовні вимоги: пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами; об`єднані одним і тим самим способом захисту прав позивача. Більш того заявлені в позові вимоги №2, 3, 4, 5 (визнання договорів дарування недійсними) є похідними від заявленої вимоги №1 (скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за відповідачем ОСОБА_1 ), адже можуть бути задоволені за умови задоволення вимоги №1. У зв`язку з викладеним вважає, що позовні вимоги, заявлені у справі, обґрунтовані та у повній відповідності до процесуального закону об`єднані Криворізькою міською радою в одній позовній заяві і таке об`єднання не має наслідком утруднення вирішення спору, а навпаки, дає можливість досягти процесуальної економії. Зазначає, що обґрунтовуючи апеляційну скаргу в цій частині скаржник посилається на статтю 20 ЦПК України за якою не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, вказуючи при цьому, що даний спір направлений на вирішення саме господарського спору та виник через неповернення ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки. Проте такі твердження є помилковими, адже в рамках даної судової справи предметом спору є виключно об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди автостоянки, право власності на який зареєстровано за відсутності відповідних правовстановлюючих документів. При цьому вимога про зобов`язання ФОП ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні Криворізькою міською радою власністю, а саме: земельною ділянкою, кадастровий номер 1211000000:04:223:0192, загальною площею 0,2991 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом знесення за власний рахунок всіх збудованих споруд та огорож, а також зобов`язати звільнити вказану ділянку заявлялась Криворізькою міською радою в порядку господарського судочинства, була предметом розгляду в справі №904/6160/17. Дозвіл на виконання будівельних робіт від 17.11.2009 №230, який долучався ОСОБА_3 у суді першої інстанції, у повному обсязі відповідає вказаним вище документам, адже наданий на виконання будівельних робіт з завершення будівництва автостоянки на 77 машиномісць. Жодного будівництва об`єкта нерухомого майна воно не передбачає. Більш того, строк дії дозволу на виконання будівельних робіт від 17.11.2009 №230 закінчився 28.12.2009. Водночас, відповідно до пункту 11 Декларації будівництво повинно було б розпочатися 17.11.2009, а закінчитися 15.03.2013, тобто вже після спливу строку дії дозволу на виконання будівельних робіт. А отже, в противагу тверджень скаржника вбачається, що відповідні дозвільні документи підписувались та видавались ОСОБА_1 виключно для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка не є об`єктом нерухомого майна, речові права на які підлягають державній реєстрації, оскільки, утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу тощо), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України. Також, за узгодженими умовами Договору оренди земельної ділянки укладеного між Криворізькою міською радою та ОСОБА_1 , з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою, Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП. При цьому, не є обґрунтованими твердження скаржника в частині, що до зареєстрованих будівель та споруд автостоянки не входить тимчасова споруда КПП, адже за наявними у цій справі доказами, зокрема, актами обстеження земельної ділянки, вбачається, що на спірній земельній ділянці розташована споруда КПП, якій технічним паспортом на громадський будинок присвоєна назва будівля сторожки. А відтак тимчасова будівля КПП та будівля сторожки є однією й тією ж спорудою. Також просять врахувати під час вирішення даного спору ту обставину, що обґрунтовуючи позовну заяву Криворізька міська рада вказала, що в рамках судової справи №904/6160/17 місцевий господарський суд, ухвалою від 30.11.2017 застосував заходи забезпечення позову шляхом заборони реєструвати право власності за ФОП ОСОБА_1 на об`єкти нерухомості розташовані на спірній земельній ділянці, про що останньому було відомо. Не погоджується з твердженням скаржника про те, що Договір оренди земельної ділянки, укладений 25.06.2006 діяв до 23.03.2013, з огляду на наступне. Враховуючи що Договір оренди земельної ділянки від 25.12.2006 пройшов державну реєстрацію 28 грудня 2006 року, то саме з цієї дати почав перебіг строку його дії, та з огляду на термін укладення Договору з урахуванням змін внесених додатковою угодою тривав до 28.12.2012. При цьому слід вказати, що жодною нормою законодавства не передбачено відлік строку дії Договору оренди земельної ділянки від дати державної реєстрації додаткової угоди до нього. Відносно посилань скаржника на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі №904/616017, звертає увагу на наявну в матеріалах справи копію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 у справі №904/6767/20 за позовом Криворізької міської ради до ФОП ОСОБА_1 , у якій на 8 сторінці апеляційним судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, укладений між сторонами, припинив свою дію 28.12.2012. Стосовно тверджень скаржника про те, що станом на час проведення первісної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надання державному реєстратору діючого договору оренди земельної ділянки не вимагалось, то позивач таку обставину й не заперечував. Від початку статус будівлі сторожки був як тимчасова споруда КПП, проведення державної реєстрації на яку законом не передбачено, так само як і на саму автостоянку. Вищевказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна або незавершеного будівництва, а значить, проведена відносно неї державна реєстрація права власності та відомості, зазначені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про речове право на об`єкт незавершеного будівництва, автостоянки завідомо є безпідставними та недостовірними, оскільки відповідачі не могли набути право власності на цей об`єкт з огляду на правовий статус автостоянки та приписи статей 331, 376 Цивільного кодексу України, що є підставою для її скасування. Викладене у повній мірі узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постановах від 13.11.2019 у справі №686/22924/16 та від 08.02.2023 у справі №591/1594/21, за яким автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу). Разом з тим, твердження скаржника про неможливість застосування вказаних вище висновків Верховного Суду в рамках даної справи вважаємо хибними, адже дані висновки виходять із аналізу судом касаційної інстанції положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115. Як вказано у позовній заяві, однією з підстав виникнення у ОСОБА_1 права власності державним реєстратором ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М. вказано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 141130800592, що зареєстрована 21.03.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (надалі Декларація). Однак, Наказом відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради від 23.04.2019 №40-СК, у відповідності до статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, реєстрація Декларації була скасована, у зв`язку із встановленням факту подання замовником ОСОБА_1 , недостовірних даних, наведених у Декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, а саме - об`єктом, збудованим на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. А також, було встановлено факт, що на дату реєстрації Декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності. Зокрема, відповідно до пункту 11-1 Декларації, документом, що посвідчує право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, розташованою на мікрорайоні 5-й Зарічний міста Кривого Рогу, зазначений договір оренди земельної ділянки від 23 березня 2010 року №041010800232, виданий Криворізькою міською радою для розміщення автостоянки. Проте, вказаний пункт Декларації містить недостовірні відомості, адже, як вже вказувалось раніше 24.02.2010 була укладена та 23.03.2010 зареєстрована Додаткова угода до Договору оренди земельної ділянки, та аж ніяк не сам Договір. При цьому термін дії Договору оренди земельної ділянки до 28.12.2012. Таким чином, на момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 141130800592 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області21.03.2013 у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, розташованою на мікрорайоні АДРЕСА_1 , з огляду на закінчення дії Договору з Додатковою угодою 28.12.2012. Окрім того, в пункті 12 Декларації зазначені техніко-економічні показники об`єкта (з урахуванням результатів технічної інвентаризації), у тому числі щодо КПП, а саме: несучі конструкції - фундамент бетонні блоки, огороджувальні конструкції - стіни зовнішні цегляні, фасади - цегляна кладка під розшивку. При цьому, згідно умов Договору та Додаткової угоди земельна ділянка надавалась ФОП ОСОБА_1 для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП (пункти 1, 14 Договору), а не для будівництва будівель та споруд. Тим більше, відповідно до пунктів 28, 30 Договору ФОП ОСОБА_1 мав право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші споруди і закладати багаторічні насадження виключно за письмовою згодою Криворізької міської ради, яка не надавалась. За приписами статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відповідно до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (в редакції, чинній на дату реєстрації Декларації)(надалі - Інструкція №127), будівлі тимчасового характеру - це будівлі збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкцій). Водночас, як вбачається з орієнтовної характеристики проектованого об`єкту, зазначеної в акті вибору ділянки під будівництво від 08.06.2006 №102, що міститься у проекті землеустрою щодо відведення ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для розміщення автостоянки та будівлі КПП на мікрорайоні 5 Зарічний у АДРЕСА_1 , затвердженому рішенням Криворізької міської ради від 27.09.2006 №347, автостоянка на мікрорайоні АДРЕСА_1 була спроектована як тимчасова автостоянка з будівлею КПП із збірно-розбірних металоконструкцій, без фундаментів. Згідно виписки з протоколу архітектурно-містобудівної ради з питань розміщення тимчасових об`єктів від 02.03.2006, що також міститься у вказаному проекті землеустрою, ФОП ОСОБА_1 було погоджено розміщення автостоянки на мікрорайоні АДРЕСА_1 , як тимчасової споруди, будівлі із легких збірно-розбірних металоконструкцій, без фундаментів. Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю встановлений факт подання відповідачем 3 ( ОСОБА_1 ) недостовірних відомостей, що у свою чергу, вказує на свідоме вчинення останнім незаконних дій направлених на проведення державної реєстрації права власності на автостоянку. За приписами статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» саме замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Вважає, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 22.11.2022 у справі №212/43/20 не може бути врахована під час розгляду даного спору адже, по-перше: правовідносини у справах №212/43/20 та № 212/7107/21 не є подібними, а по-друге: вказана постанова апеляційного суду в частині, на яку посилається скаржник, була змінена постановою Верховного Суду від 31.07.2024, яка у свою чергу, не містить висновків вказаних у скарзі. Окрім того, об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1624329512110, відповідно до п.1 Декларації, за кодом 1241.9 Державного класифікатора ДК 018-2000 відноситься до будівель транспорту та засобів зв`язку, його розміщення можливе лише на землях з цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. При цьому, як то підтверджує витяг з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192 віднесена до земель житлової і громадської забудови, що також вказує на недостовірні дані внесені ОСОБА_1 до Декларації. Вищевикладене свідчить про відсутність у ОСОБА_1 відповідного документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівель та споруд автостоянки. При цьому, внесення недостовірних даних до Декларації поданої 14.08.2018 державному реєстратору для проведення державної реєстрації права власності свідчить про свідоме порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства України під час проведення державної реєстрації прав. Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Інструкції №127 (в редакції, чинній на момент виготовлення технічного паспорта, виданого 01.02.2013 Криворізьким БТІ) технічна інвентаризація проводиться, зокрема, перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції та капітального ремонту. Так, в технічному паспорті на громадський будинок, без серії та номера, що виданий 01.02.2013 Криворізьким БТІ (надалі Технічний паспорт), що вказаний як підстава виникнення права власності, перелічені наступні об`єкти: -у розрахунку оцінки основної будівлі та прибудов до неї, що міститься в оціночному акті: літ. А-2 - будівля сторожки площею 12,5 кв.м., літ. а сходи площею 3,0 кв.м., літ. а1 прибудова площею 4,7 кв.м., а ВСЬОГО20,2 кв.м.; -у технічному описі та оцінці господарських споруд, що містяться в оцінювальному акті:поз. №1 огорожа (бет. плити) кількість одиниць 238 м2, поз. №2 ворота (метал. сітка) кількість одиниць 7,5 м2, поз. №3 огорожа (бетон в бет. стовп.) кількість одиниць 189,8 м2,а ВСЬОГО435,3 кв.м.; -у технічному описі та оцінці господарських будівель, що містяться в оцінювальному акті: літ. Б вбиральня - площа основи 1,0 кв.м. Натомість, у пунктах 12, 14 Декларації об`єкт, що є готовим до експлуатації складається з будівлі сторожки загальною площею 21,0 кв.м. та автостоянки загальною площею 2991 кв.м. А відтак при порівнянні відомостей щодо об`єктів, вказаних у Декларації, з відомостями, зазначеними у Технічному паспорті очевидною є невідповідність таких даних один одному. Так, на підтвердження заявлених позовних вимог у якості доказу, Криворізькою міською радою надана належним чином завірена копія рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 20.03.2013 №134 «Про присвоєння поштової адреси», оригінал якого знаходиться на зберіганні в Архівному відділі виконкому Криворізької міської ради, з якої вбачається відсутність у рішенні №134 інформації про присвоєння Автостоянки з сторожкою поштової адреси. Також означене рішення від 20.03.2013 №134 було витребувано судом першої інстанції в Архівному відділі виконкому Криворізької міської ради та досліджено в судовому засіданні, за результатом якого встановлена відсутність такого об`єкту як автостоянка у переліку присвоєння поштової адреси. Щодо заяви ОСОБА_1 від 05.03.2013 до виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради, то до неї Криворізька міська рада ставиться критично, вважає, що така заява не подавалась 05.03.2013, адже, додатком до неї є Декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 21.03.2013, при цьому саме рішення виконавчого комітету прийнято 20.03.2013. Слід зазначити, що з даного питання Криворізька міська рада зверталась до правоохоронних органів із відповідною заявою. Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області встановлена беззаперечна обставина відсутності факту присвоєння будівлям та спорудам автостоянки поштової адреси. Дана обставина була встановлена шляхом безпосереднього дослідження рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 20.03.2013 №134 «Про присвоєння поштової адреси», з огляду на що нівелюється необхідність проведення судової експертизи нібито витягу з вказаного рішення, який у свою чергу не відповідає оригіналу. Викладене свідчить про неможливість застосування у якості підстави виникнення права власності на будівлі та споруди автостоянки технічного паспорта на громадський будинок - автостоянку, без серії та номера, що виданий 01.02.2013 Криворізьким БТІ. У даному випадку простежується очевидно неправомірна та недобросовісна мета відповідачів, обізнаність про яку найбільш можлива між близькими родичами. Державна реєстрація на будівлі та споруди автостоянки, проведена на підставі недопустимих документів, та неодноразове послідовне відчуження його між собою протягом лічених днів за договорами дарування, були укладені: - з метою ухилення ОСОБА_1 від виконання договірних зобов`язань щодо повернення орендованої ним земельної ділянки площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:019, розташованої на мікрорайоні АДРЕСА_1 , після закінчення строку дії договору оренди за рахунок відчужуваного майна та перешкодити відновленню в судовому порядку порушених прав власника земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу, в інтересах якої діє Криворізька міська рада, щодо користування і розпорядження нею; - без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з огляду на фактичне володіння та користування відчуженим майном дарувальником ОСОБА_1 після укладення правочинів; - з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на будівлі та споруди автостоянки до близького родича з метою унеможливити повернення власнику наданої ним в оренду земельної ділянки, зважаючи на розміщення на ній нібито об`єкту нерухомості приватної форми власності, який в дійсності є тимчасовою спорудою автостоянкою. Вказані обставини підтверджує і той факт, що спірна земельна ділянка використовується для здійснення підприємницької діяльності, а саме розміщення платної автостоянки, дана обставина підтверджується долученими до матеріалів справи актами обстежень, та не заперечувалась відповідачами. При цьому, скаржник ОСОБА_3 не є фізичною особою-підприємцем, адже, відомості щодо нього відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на відміну від ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа-підприємець видом економічної діяльності якого серед іншого є 52.21. Допоміжне обслуговування наземного транспорту, яке включає в себе функціонування платних автостоянок. Зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 документів, які підтверджують підстави набуття ним права власності на спірний об`єкт, укладені в подальшому договори дарування від 18.08.2018 №1206 та від 20.08.2018 №12010 є недійсними, а проведена державна реєстрація права власності на будівлі та споруди автостоянки за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є незаконною. Скаржник вказує на те, що суд не врахував того, що він є добросовісним набувачем, який на підставі дарування отримав у дар відповідне нерухоме майно, та оскаржуване рішення порушує його права. В даному спорі відсутній факт покладення на ОСОБА_3 надмірного тягаря з причини отримання ним будівель та споруд автостоянки на підставі безоплатного договору дарування. У даному випадку підставою звернення Криворізької міської ради до суду є те, що Відповідачами фактично здійснено самовільне захоплення і використання земельної ділянки комунальної власності шляхом спорудження на ній об`єкта «будівель та споруд автостоянки» та безпідставного здійснення державної реєстрації права власності на нього, у зв`язку з чим Відповідач-3 став його власником (з подальшим відчуженням), а звідси і фактичним володільцем відповідної земельної ділянки, тоді як Криворізька міська територіальна громада фактично вибула з володіння поза її волею і згодою на це. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому, державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18). Отже, за позовом про визнання недійсним правочину та припинення права власності на нерухоме майно, що було набуте на підставі такого правочину, позивачем є власник земельної ділянки, на якій таке нерухоме майно розташоване. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №917/1970/20 та від 18.01.2022 у справі №917/10/21. А відтак, Криворізькою міською радою в даному спорі обрано ефективний та достатній спосіб захисту. В судовому засіданні апеляційного представник апелянта - відповідача ОСОБА_3 адвокат Лісовий Д.О. та відповідач ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Представник позивача Криворізької міської ради - Скляр Н. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Інші учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про місце, день та час слухання справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2006 року, на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.09.2006 №347, між Криворізькою міською радою та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 строком на 3 роки був укладений договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 28.12.2006 №040610801406. Дія Договору в подальшому була продовжена додатковою угодою від 24.02.2010 (державна реєстрація від 23.03.2010 №041010800232) строком на 3 роки. За пунктами 1-5 Договору, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою, в орендне платне користування була передана земельна ділянка житлової та громадської забудови площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка знаходиться на мікрорайоні 5-й Зарічний у Жовтневому (наразі Покровський) районі м. Кривого Рогу. За умовами договору оренди земельної ділянки, рішення Криворізької міської ради від 27.09.2006 №347, Актом вибору будівництва №102 від 08.06.2006 та випискою з протоколу архітектурно-містобудівної ради з питань розміщення тимчасових об`єктів від 02.03.2006, земельна ділянка була надана ОСОБА_1 для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП на мкр. 5-му Зарічному в Жовтневому районі м.Кривого Рогу. Рішенням Криворізької міської ради від 28.12.2012 №1634 розглянуто звернення ФОП ОСОБА_1 про поновлення договору оренди земельної ділянки від 28.12.2006 року та додаткової угоди від 23.03.2009 року відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки; ФОП ОСОБА_1 припинили комерційне використання вказаної земельної ділянки з 10.01.2013 року, зобов`язали звільнити земельну ділянку від тимчасових споруд та привести її у стан придатний до подальшого використання та повернути міській раді; віднесли вказану земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови, не наданих у власність та користування (а.с.28 т.1). Так, відповідно до наявних в матеріалах справи актів 03.04.2019, 10.07.2020 та 15.06.2021 було проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, що знаходиться на мікрорайоні АДРЕСА_1 , за результатом якого встановлено використання земельної ділянки під розміщення діючої автостоянки зі спорудою КПП. На момент обстеження на території автостоянки розміщені автотранспортні засоби. Земельна ділянка огороджена бетонним парканом (а.с.29-34 т.1). 17.08.2018 державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Колесник Інгою Миколаївною (надалі - державний реєстратор ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М.) було прийнято рішення від 17.08.2018 №42588041 та проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1624329512110) будівлі та споруди автостоянки, які складаються з: будівлі сторожки літ. А-2 - будівля сторожки загальною площею 21,0 кв. м., з сходами літ. а, з прибудовою літ. а1; літ. Б вбиральня; поз. №1, №3 огорожа, поз. №2 - ворота, за адресою: АДРЕСА_2 . За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставами для проведення державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1624329512110 за ОСОБА_1 слугували: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 141130800592, видана 21.03.2013, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 01.02.2013, видавник: Криворізьке БТІ; витяг з рішення про присвоєння поштової адреси, серія та номер: 134, виданий 20.03.2013, видавник: Жовтнева районна у місті рада, виконавчий комітет. Підставою виникнення у ОСОБА_1 права власності державним реєстратором ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М. вказано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 141130800592, що зареєстрована 21.03.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. В подальшому, наказом відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради від 23.04.2019 №40-СК, у відповідності до статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, реєстрація Декларації була скасована, у зв`язку із встановленням факту подання замовником ОСОБА_1 , недостовірних даних, наведених у Декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, а саме - об`єктом, збудованим на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. А також було встановлено факт, що на дату реєстрації Декларації, інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності (а.с.35-40, 39-40). 18.08.2018 будівлі та споруди автостоянки ОСОБА_1 були відчужені ОСОБА_2 за договором дарування №1206, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною. ОСОБА_2 , у свою чергу, відчужила зазначений об`єкт ОСОБА_3 за договором дарування від 20.08.2018 №1210, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на спростування викладених позивачем обставин, відповідачами в суді не доведено своїх заперечень, щодо неналежності та/або недопустимість наданих позивачем на обґрунтування своєї позиції доказів. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту». При цьому згідно зі пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. За приписами статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України. За статтею 93 ЗК України, статтями 1, 2 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. 25 грудня 2006 року, на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.09.2006 №347, між Криворізькою міською радою та Фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_1 строком на 3 роки був укладений договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 28.12.2006 №040610801406. Дія Договору в подальшому була продовжена додатковою угодою від 24.02.2010 (державна реєстрація від 23.03.2010 №041010800232) строком на 3 роки. За пунктами 1-5 Договору, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою, в орендне платне користування була передана земельна ділянка житлової та громадської забудови площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка знаходиться на мікрорайоні 5-й Зарічний у Жовтневому (наразі Покровський) районі м. Кривого Рогу. Це також вбачається з акту вибору будівництва №102 від 08.06.2006 та випискою з протоколу архітектурно-містобудівної ради з питань розміщення тимчасових об`єктів від 02.03.2006, згідно яких земельна ділянка була надана ОСОБА_1 для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП на мкр. 5-му Зарічному в Жовтневому районі. Вказана обставина, окрім означеного підтверджується наявною у матеріалах справи заявою ОСОБА_1 від 22.11.2012 до позивача, за якою він просить поновити договір оренди земельної ділянки від 28.12.2006 №040610801406 терміном на 5 років та вказує, що земельна ділянка розташована на мікрорайоні 5-й Зарічний міста Кривого Рогу використовуються під розміщення автостоянки та тимчасової споруди. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною першою статті 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Зокрема, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (згідно із частиною першою статті 125 ЗК України). Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (частина п`ята статті 126 ЗК України). З викладеного виходить, що права та обов`язки, на досягнення яких спрямовується волевиявлення учасників при укладенні договорів оренди земельних ділянок, набуваються лише після його державної реєстрації (це відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 15.01.2020 у справі №322/1178/17). Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки Договір оренди земельної ділянки від 25.12.2006 укладений між сторонами пройшов державну реєстрацію 28 грудня 2006 року, то саме з цієї дати почав перебіг строку його дії, та з огляду на термін укладення Договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою діяв до 28.12.2012. За даним Договором ФОП ОСОБА_1 в орендне платне користування була передана земельна ділянка житлової та громадської забудови площею 0,2991 га., з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП. За частиною першою статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. За пунктом 30 Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2006 Орендар зобов`язаний по закінченні терміну оренди, припиненні чи розірванні договору оренди земельну ділянку привести в належний стан для подальшого використання та повернути Орендодавцю з оформленням акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки. Матеріали справи не містять доказів оформлення Криворізькою міською радою та ОСОБА_1 акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192. У відповідності до статті 189 ЗК України, статті 20 Закону України «Про охорону земель» (в редакції станом до 26.05.2022) самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Рішенням Криворізької міської ради від 27.07.2011 №514 затверджено Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель у м. Кривому Розі, пунктом 2.2 якого визначено, що безпосереднє проведення самоврядного контролю за використанням і охороною земель здійснюється посадовими особами управління земельних ресурсів виконкому міської ради та виконкомів районних у місті рад. Згідно з пунктом 3.1.2 вказаного Положення посадові особи, які здійснюють самоврядний контроль за використанням та охороною земель, мають право, серед іншого, складати акти обстеження стану і дотримання умов використання земельних ділянок та за фактом виявлення порушень подавати матеріали до відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів відповідно до чинного законодавства України; проводити у випадках, встановлених законодавством, фотографування. Рішенням Криворізької міської ради від 24.02.2016 №300 з 01.05.2016 реорганізовано управління земельних ресурсів виконкому міської ради та управління містобудування і архітектури виконкому міської ради шляхом злиття їх в управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконкому міської ради, а рішенням Криворізької міської ради від 26.08.2016 №844 внесені зміни до рішення міської ради від 24.02.2016 №300, а саме замінено в назві та тексті рішення назву управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконкому міської ради: «управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради». 27.06.2018 рішенням Криворізької міської ради №2815 створено департамент регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради на базі управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради, до якого перейшли всі права та обов`язки управління. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності на території міста Кривого Рогу з 01.09.2018 здійснюється посадовими особами департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради та виконкомів районних у місті рад. Так, відповідно до наявних в матеріалах справи актів 03.04.2019, 10.07.2020 та 15.06.2021 було проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, що знаходиться на мікрорайоні АДРЕСА_1 , за результатом якого встановлено використання земельної ділянки під розміщення діючої автостоянки зі спорудою КПП. На момент обстеження на території автостоянки розміщені автотранспортні засоби. Земельна ділянка огороджена бетонним парканом. За приписами статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Згідно з частинами першою, четвертою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації серпень 2018 року) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії. Водночас, як визначено абзацом третім Додатку «Б» до Державних будівельних норм України В.2.3-15:2007 «Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» (надалі - ДБН В.2.3-15:2007), автостоянка - спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. Пунктом 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115 (надалі Правила №115), визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець. Згідно з пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду, технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням. Пунктом 5.9 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному в`їзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалет і т.ін.), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів - сміттєзбірників. Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181 ЦК України). В силу частини першої статті 188 ЦК України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил №115, автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, речові права на які підлягають державній реєстрації, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу тощо), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою та їх переміщення можливе без знецінення та зміни призначення. Наведене узгоджується правовою позицією Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц. Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 у справі №591/1594/21 не встановив підстав відступу від висновків Верховного Суду викладеного у справі №686/22924/16-ц, та також відніс автостоянку до рухомого майна. Як зазначив у своїй постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 11/173-06 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкта, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. 17.08.2018 державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Колесник Інгою Миколаївною (надалі - державний реєстратор ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М.) було прийнято рішення від 17.08.2018 №42588041 та проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1624329512110) будівлі та споруди автостоянки, які складаються з: будівлі сторожки літ. А-2 - будівля сторожки загальною площею 21,0 кв. м., з сходами літ. а, з прибудовою літ. а1; літ. Б вбиральня; поз. №1, №3 огорожа, поз. №2 - ворота, за адресою: АДРЕСА_2 . Так, за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставами для проведення державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1624329512110 за ОСОБА_1 слугували: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 141130800592, видана 21.03.2013, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 01.02.2013, видавник: Криворізьке БТІ; витяг з рішення про присвоєння поштової адреси, серія та номер: 134, виданий 20.03.2013, видавник: Жовтнева районна у місті рада, виконавчий комітет. Підставою виникнення у ОСОБА_1 права власності державним реєстратором ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М. вказано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 141130800592, що зареєстрована 21.03.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, та від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. За частиною другою статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів. Так, за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставами для проведення державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1624329512110 за ОСОБА_1 слугували: - декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 141130800592, видана 21.03.2013, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; - технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 01.02.2013, видавник: Криворізьке БТІ; - витяг з рішення про присвоєння поштової адреси, серія та номер: 134, виданий 20.03.2013, видавник: Жовтнева районна у місті рада, виконавчий комітет. Між тим, наказом відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради від 23.04.2019 №40-СК, у відповідності до статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, реєстрація Декларації була скасована, у зв`язку із встановленням факту подання замовником ОСОБА_1 , недостовірних даних, наведених у Декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, а саме - об`єктом, збудованим на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. А також, було встановлено факт, що на дату реєстрації Декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності (а. с. 35-40, 39-40). За матеріалами справи, відповідно до пункту 11-1 Декларації, документом, що посвідчує право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, розташованою на мікрорайоні 5-й Зарічний міста Кривого Рогу, зазначено договір оренди земельної ділянки від 23 березня 2010 року №041010800232, виданий Криворізькою міською радою для розміщення автостоянки. Між тим, рішенням Криворізької міської ради від 28.12.2012 №1634 ФОП ОСОБА_1 відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки від 28.12.2006 №040610801406 та віднесено вказану земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови, не наданих у власність та користування. Таким чином, вказаний пункт Декларації містить недостовірні відомості, адже на момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 141130800592 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 21.03.2013 у відповідача 3 ( ОСОБА_1 ) були відсутні правові підстави для користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, розташованою на мікрорайоні АДРЕСА_1 , з огляду на закінчення дії Договору з Додатковою угодою 28.12.2012. Доказів того, що договір оренди вказаної вище земельної ділянки був продовжений суду відповідачем 3 не надано. Посилання сторони відповідачів про розгляд справи щодо вирішення спору з приводу оренди земельної ділянки не підтверджено належними доказами. Окрім того, в пункті 12 Декларації зазначені техніко-економічні показники об`єкта (з урахуванням результатів технічної інвентаризації), у тому числі щодо КПП, а саме: несучі конструкції - фундамент бетонні блоки, огороджувальні конструкції - стіни зовнішні цегляні, фасади - цегляна кладка під розшивку. Також, згідно виписки з протоколу архітектурно-містобудівної ради з питань розміщення тимчасових об`єктів від 02.03.2006, що також міститься у проекті землеустрою, ФОП ОСОБА_1 було погоджено розміщення автостоянки на мікрорайоні АДРЕСА_1 , як тимчасової споруди, будівлі із легкихзбірно-розбірних металоконструкцій, без фундаментів (а.с.50 т.1). Згідно умов Договору та Додаткової угоди земельна ділянка надавалась ФОП ОСОБА_1 для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП (пункти 1, 14 Договору), а не для будівництва будівель та споруд. Також слід зазначити, що відповідно до пунктів 28, 30 Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2006 ФОП ОСОБА_1 мав право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші споруди і закладати багаторічні насадження виключно за письмовою згодою Криворізької міської ради, яка в матеріалах справи відсутня. За приписами статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відповідно до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (в редакції, чинній на дату реєстрації Декларації) (надалі - Інструкція №127), будівлі тимчасового характеру - це будівлі збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкцій). При цьому, як то підтверджує витяг з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192 віднесена до земель житлової і громадської забудови. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність у ОСОБА_1 належного документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівель та споруд автостоянки. Крім того, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, будівлями є споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін. ДБН В.2.2-9-2009. Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди, що були чинні на момент виготовлення Технічного паспорта 01.02.2013, встановлювали вимоги до проектування нових і тих, що реконструюються, будинків, споруд та комплексів громадського призначення (далі громадських будинків) з умовною висотою до 73,5 м. (включно), а також вбудовано-прибудованих приміщень громадського призначення, та містили вичерпний перелік основних груп будинків, споруд та приміщень громадського призначення (додаток А), тобто громадських будинків: - будинки, споруди та приміщення дошкільних навчальних закладів (дошкільні навчальні заклади загальнорозвиваючі і компенсуючого типу (спеціальні та санаторні); будинки дитини та дошкільні дитячі будинки; дошкільні навчальні заклади, об`єднані із загальноосвітньою школою І і І-ІІ ступенів); - будинки, споруди та приміщення навчальних закладів (загальноосвітні та спеціалізовані школи І, І-ІІ і І-ІII ступенів; загальноосвітні, спеціальні та санаторні школи-інтернати; міжшкільні навчально-виробничі комбінати; позашкільні заклади; професійно-технічні навчальні заклади; вищі навчальні заклади; інститути підвищення кваліфікації спеціалістів); - будинки, споруди і приміщення охорони здоров`я та відпочинку (лікувально-профілактичні заклади; санітарно-профілактичні заклади; установи судово-медичної експертизи; аптечні заклади; санаторії та санаторії-профілакторії; заклади відпочинку та туризму; готелі, мотелі, кемпінги та інші засоби тимчасового розміщення (проживання); - будинки, споруди і приміщення фізкультурно-оздоровчі та спортивні (відкриті фізкультурно-спортивні споруди; криті споруди та будинки; фізкультурно-спортивні та фізкультурно-оздоровчі комплекси); - будинки, споруди та приміщення дозвілля, культурно-видовищні та культові заклади (бібліотеки; музеї та виставки; заклади дозвілля (клуби, центри культури і дозвілля тощо); видовищні заклади (театри, концертні зали, кінотеатри, цирки тощо); культові будинки, споруди та комплекси); - будинки, споруди та приміщення підприємств торгівлі та харчування (підприємства роздрібної торгівлі; підприємства харчування (заклади ресторанного господарства); - будинки, споруди та приміщення підприємств побутового обслуговування (комплексні підприємства побутового обслуговування, лазні, лазнево-оздоровчі комплекси; хімчистки та пральні); - будинки, споруди та приміщення закладів соціального захисту населення (територіальні центри соціального обслуговування, будинки нічного перебування, центри реінтеграції, соціальної адаптації, соціальні готелі; будинки-інтернати загального та спеціального типу; центри зайнятості населення); - будинки, споруди та приміщення науково-дослідних установ, проектних і громадських організацій та управління (науково-дослідні інститути (за винятком значних спеціальних споруд); проектні та конструкторські організації; інформаційні центри; установи органів управління; установи громадських організацій; установи кредитування, страхування та комерційного призначення; банки і банківські сховища; архіви); - будинки, споруди та приміщення транспорту, призначені для безпосереднього обслуговування населення (вокзали усіх видів транспорту; контори обслуговування пасажирів та транспортні агентства, касові павільйони); - будинки, споруди та приміщення комунального господарства (окрім виробничих, складських та транспортних будинків і споруд) (установи для громадянських обрядів, поховальні бюро, крематорії; житлово-експлуатаційні заклади; громадські туалети; багатофункціональні будинки та комплекси, що включають приміщення різного призначення). Таким чином, спеціальними нормативними актами чітко розмежовуються поняття "будівля", "споруда", "громадський будинок", а тому суд погоджується із позицією Позивача про необґрунтоване врахування державним реєстратором, в якості підстави для виникнення права власності, технічного паспорта на громадський будинок-автостоянку, без серії та номера, що виданий 01.02.2013 Криворізьким БТІ, під час прийняття рішення про державну реєстрацію права власності від 17.08.2018 №42588041 на об`єкт нерухомого майна - будівлю, будівлі та споруди автостоянки. Окрім того судом встановлено, що у лівому верхньому куті Технічного паспорта, який виготовлено щодо громадського будинку-автостоянки, зазначено, що він є Додатком 2 до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Проте, як вбачається з Додатку 2 до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (в редакції, чинній на момент виготовлення Технічного паспорту 01.02.2013) в дійсності він містить зразок технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на вимогу суду першої інстанції архівним відділом виконкому Криворізької міської ради було надано копію рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 20.03.2013 №134 «Про присвоєння поштової адреси», серед переліку об`єктів щодо присвоєння поштової адреси, що міститься у додатку до вказаного рішення, такий об`єкт як будівлі та споруди автостоянки, загальною площею 21,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 а - відсутній. Дана обставина свідчить на відсутність на момент проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт відповідного документу, що підтверджує факт присвоєння даному об`єкту поштової адреси. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені права ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди автостоянки, за адресою: АДРЕСА_2 , та подані ним реєстратору документи, не відповідають вимогам законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на час проведення державним реєстратором ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М. державної реєстрації та прийняття рішення про державну реєстрацію прав від 17.08.2018 №42588041. Суд зазначає, що держава наділена повноваженнями підтвердити право власності особи на нерухоме майно виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність з порушенням вимог закону, що виразилось за обставинами справи у наданні реєстратору документів, які не відповідали дійсності і вимогам законодавства з метою реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно. В подальшому 18.08.2018 року зареєстрований 17.08.2018р. об`єкт нерухомості (будівлі та споруди автостоянки) відповідачем ОСОБА_1 були відчужені відповідачу 2 ( ОСОБА_2 ) за договором дарування №1206, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною. В свою чергу, відповідач 2 відчужила зазначений об`єкт відповідачу 1 ( ОСОБА_3 ) за договором дарування від 20.08.2018 №1210, який також посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною. Тобто за декілька днів з дати проведення первісної реєстрації права власності на об`єкт - будівлі та споруди автостоянки, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , було змінено декілька власників, і остаточно право власності на об`єкт залишилось зареєстрованим за близьким родичем (батьком) первісного власника. Судом також встановлено, що відповідач 3 ( ОСОБА_1 ) був обізнаний про наявну станом на 14.08.2018 заборону в реєстрації права власності за ним на об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, накладену ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2017 у справі №904/6160/17. При цьому відсутність на момент вчинення первісної державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про накладення відповідних заборон не свідчить про відсутність будь-яких обтяжень на таке майно та право ОСОБА_1 вільно ним розпоряджатися (відповідає висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 29.08.2023 у справі №758/55/21). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Положення статті 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зі змісту частини першої статті 215 ЦК України слідує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами першою та п`ятою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам державі і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У відповідності до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Разом з тим, набуття права власності за договором дарування є похідним способом набуття права власності. При похідних способах набуття права власності право набувача ґрунтується на праві відчужувача. За таких умов фактично діє правило: «ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам» (Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet»). Вказане відповідає сталій практиці Верховного Суду. Окрім того, частинами першою, другою статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі №359/1654/15-ц. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 у справі №369/11268/16-ц не відступила від зазначених вище висновків Верховного Суду України та зазначила, що: «Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним». Суд погоджується із доводами Позивача про укладання договорів дарування будівель та споруд автостоянки від 18.08.2018 №1206 та від 20.08.2018 №1210 з метою ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань щодо повернення орендованої ним земельної ділянки площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192 після закінчення строку дії договору оренди; без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами; з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на будівлі та споруди автостоянки до близького родича з метою унеможливити повернення власнику наданої ним в оренду земельної ділянки, зважаючи на розміщення на ній нібито об`єкту нерухомості приватної форми власності. Таким чином, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності від 14.08.2018 за відповідачем 3 ( ОСОБА_1 ) на спірний об`єкт, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також правильно виснував про задоволення позову в іншій частині вимог, та визнав недійсними договори дарування спірного майна від 18.08.2018 №1206 та від 20.08.2018 №12010, та скасував державну реєстрацію прав власності на будівлі та споруди автостоянки за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того слід зазначити, що в силу статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, крім інших, є судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав, відповідно до яких цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вказаних вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За приписами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. В силу частин першої, восьмої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18). У даному випадку, як вказує позивач, підставою звернення Криворізької міської ради до суду є те, що відповідачі фактично унеможливили використання та розпорядження позивачем земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, шляхом здійснення державної реєстрації права власності на створений, без згоди розпорядника та за відсутності правових підстав, спірного об`єкта майна. Як заначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19)), знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України). В силу статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відповідно до правового висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №922/3403/20, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, в межах якої розміщено об`єкт незавершеного будівництва іншої особи, права осіб, що мають право на таку земельну ділянку, у такій ситуації порушуються, до таких правовідносин слід застосовувати положення статті 391 ЦК України. У наведеній постанові Верховного Суду в справі №922/3403/20 також міститься висновок про те, що позивач (міська рада) для поновлення своїх порушених прав має право після скасування державної реєстрації права власності відповідача на незавершене будівництво пред`явити позов про звільнення земельної ділянки особою, яка перешкоджає в користуванні або (та) розпорядженні нею. Зазначене свідчить про ефективність та достатність такого способу захисту як скасування державної реєстрації права власності у такій категорії спорів. Таким чином Криворізькою міською радою в даному спорі обрано ефективний та достатній спосіб захисту свого порушеного права. Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду з підстав викладених в оскаржуваному рішенні суду та даній постанові. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Судді: Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року Головуючий суддя О.В. Агєєв